— Ви поспішаєте взяти в нас групове інтерв'ю?
— Я вирішила їхати додому,— сказала Анастасія.— Поламати заборону і їхати.
— Як то? — не стримався Совинський, мало не хапаючи Анастасію за руку.— Ви ж обіцяли...
— Обіцяла, а тепер їду. Хай це буде моєю маленькою помстою за той вечір у київському парку. Ви тоді грали зі мною в таємничість, у мене ж ніяких таємниць. Відважилася їхати разом з академіком.
— А Олексій Кирилович знову заборонив вам? — Карналь дотримувався жартівливого тону.
— Цього разу ні, Петре Андрійовичу,— подав голос забутий усіма, скромний Олексій Кирилович.
— Де ви їдете? — спитав академік уже спокійніше, сказати б, буденніше.
— У купейному,'
— Приходьте до нас у гостТ. — Дякую.
Анастасія подарувала всім усмішку, блиснула очима, сягнисто пішла далі, і саме тут пролунали традиційні слова про громадян від'їжджаючих і громадян проводжаючих. Карналь і Олексій Кирилович мерщій кинулися тиснути руки "громадянам проводжаючим", з вагонних східців академік ще раз привітно махнув усім добрим і уважливим людям, гукнув Совинському, що завжди жде його в себе. Поїзд рушив з місця і м'яко поплив уздовж перону.
Купка тих, що проводжали Карналя, збилася ще тісніше,— мабуть, квапилися виказати один одному полегкість з приводу від'їзду академіка або ж обмінятися словами про примхливість усіх оцих учених, які тільки заважають працювати й виконувати план тим, хто покликаний працювати й виконувати план і, як неминуче зло, терпіти на додачу ще й втручання різних-академіків і професорів.
Але то вже було поза сферою Карналевого думання, він переходив до нового стану. Нарешті залишився сам, коли не брати до уваги Олексія Кириловича, який умів усуватися, ставати непомітним саме тоді, коли в тому виникала потреба, тонко відчуваючи такі хвилини. Але душевне збудження, що виникло на пероні, не покинуло Карналя й у купе вагона. Він уловив себе на незвичному для себе бажанні знов бути з людьми, йому не хотілося усамотнення, він зненацька втратив смак до звичного думання, з якого його весь час вибивало життя, виривали люди й обставини і до якого він послідовно, войовничо поривався завжди й усюди, часто дивуючи своїх співрозмовників або супутників, досить відверто домагаючись, щоб його залишили в спокої.
— Чи не покликати б до нас у гості журналістку? — несміливо поспитав Карналь Олексія Кириловича і, коли той рвонувся іти розшукувати Анастасію, притримав свого помічника і з невластивою для себе сором'язливістю пояснив, що волів би зробити це сам.
— Ви не турбуйтеся, Петре Андрійовичу, навіщо ж вам іти по вагонах?
— Ні, ні, моя ідея, моє й виконання. Вважайте, що в мене виникла забаганка. Це поза сферою ваших обов'язків. А ви, може, приготуйте тут пляшку вина, чи що. Як ви думаєте — наша журналістка може випити з нами вина?
— Я гляну в буфеті. Може, шампанське? —
Карналь не чув. Пішов по вузькому проходу, перебирався
через міжвагонні зчеплення, надійно закриті зібганими в гармошку міхами. Купейних вагонів виявилося кілька, в якому з них Анастасія, де її шукати і як це робити, він не знав, та й не личило йому відчиняти двері кожного купе, зазирати туди, бурмотіти пробачення. Тому просто йшов через один вагон.
другий, третій, добирався так до кінця поїзда, повертався назад, лаючи себе в думці за хлоп'яцтво, і ось тут назустріч йому з купе вийшла Анастасія.
— А я вас шукаю,— сказав Карналь.— Прийшов спеціально, аби запросити в гості.
— Мені як — приймати ваше запрошення чи відмовлятися? — чорнооко блиснула на нього Анастасія.
— Очевидно, приймати, коли я вже старістю повзаю по вагонах.
Слова про старість в його устах пролунали мовби кокету-. вання, заклик до гри, правила якої потребували, щоб Анастасія. негайно стала заперечувати його старість, казати, що він ще зовсім молодий, що на вигляд йому стільки й стільки, що... Але в дівчини вистачило такту не помітити Карналевого словесного промаху, вона стріпнула коротким чорним волоссям, зухвало махнула рукою.
— Гаразд! Може, все-таки я зумію колись виконати своє редакційне завдання!
— Тільки ніяких завдань,— попередив Карналь, настроюючись на її жартівливий тон,— ділові розмови забороняються. У нас був напружений день, маємо право на деяке розслаблення. Можу зрадити нашу невеличку таємницю: Олексій Кирилович старається щодо пляшки вина. Як ви?
— А коли б я напилася? Уявляєте, яка ганьба? П'яна журналістка поруч з академіком Карналем!
— Ми з Олексієм Кириловичем не допустимо до цього, обіцяю майже урочисто.
— Коли урочисто, тоді не боюся.
У купе вже чекав на них Олексій Кирилович, на столику розкладені були вагонно-буфетні багатства: жирна шинка, кабачкова ікра, нарізаний ще на початку п'ятирічки сир. Стояла й пляшка шампанського, дві пляшки кефіру, лимонад і пиво.
— Ще буде чай,— пообіцяв Олексій Кирилович,— а до чаю печиво "Зірочка" або ж вафлі, на вибір.
— Вафлі,— сказала Анастасія.
Олексій Кирилович налив у склянки шампанське, у веселому гаморі вони випили шипучого напою, Анастасії весь час хотілося чомусь безпричинно сміятися, академік запропонував випити ще, тоді попросив дівчину, аби вона трохи розповіла їм про себе, порушуючи журналістську традицію, за якою журналісти мають лише здобувати дані про інших.
— А що розповідати? Нічого.
— Я дотримуюся іншої думки,— гаряче заперечив Карналь.— У кожної людини є що розповісти про себе.
— А ви спробуйте уявити про мене,— засміялася Анастасія.— Адже математики відзначаються сильною уявою, так?
— їхня уява спрямована в сферу абстракцій. Перед кон-; кретною людиною вона безсила. Це. вже галузь художників, психологів, соціологів, політиків, ну, і, ясна річ, журналістів...
— Можу вам сказати, що ніхто в редакції не повірить мені,-коли я спробую розповідати, ніби їхала разом з академіком Карналем, та ще і у тому самому купе, та ще й пила з ним і його помічником шампанське.
— У наш час це не дивина. Мені одного разу пощастило летіти з Швейцарії в літаку знаєте з ким? З самою Софі Ло-рен! Серед пасажирів я був так само безіменний, як і вони всі. Зате з нами летіла Софі Лорен! Я тоді якось мовби зраділо подумав про те, що коли наш літак розіб'ється в Альпах, усі газети світу напишуть про цю катастрофу, зазначаючи, що в катастрофі загинула Софі Лорен, і, отже, про мою смерть, хоч і непрямо, рикошетом, теж повідомлять усі телеграфні агентства світу...