— Мамо, що робити? Павлик давно не пише Ві-ку-кусі!
О, це гарний вихід, і як лиш раніше не додумалась? Звіритись про все мамі, своїй добрій наївній мамі! 1 про Віту, і про Ірку, і про те, що, здається, Леся Радзивіл гарна людина!.. Тут уже точно ніхто не звинуватить у ябедничанні! І, головне, не треба носити в собі цей мішок проблем!
Ростик, наче відчувши Софійчин настрій, бавився тихенько, вовтузячись біля своєї ще вчора новенької і цілої машинки. Тож розмова текла вільно і довго, бо важко спинитись, коли тебе слухають так уважно й співчутливо. Щира бесіда просто-таки голубила, подорожником лягала на подряпану душу.
Мама, щоправда, не порадила Софійці чогось супер-оригінального. Вона не мала і гадки, як бути з Павликом. Тільки й припустила, що, очевидно, всі заочні романи рано чи пізно мають урватися. Цікаво, чи втішили б ці слова Ві-ку-кусю?
Новина про Ірчине куріння збентежила її ще більше, ніж саму Софійку (а ще педагог!). Мабуть, від того збентеження мама зробила якийсь ну зовсім уже нелогічний висновок:
— Може, Ірці бракує уваги, визнання і любові?
— Клепки їй бракує! — відрізала ревниво.
— Раз вона так настирно і постійно намагається нагадати всім про власне існування, — вела своєї мама.
Ще, чого доброго, Софійчина мама надумається Ірці ту любов поповняти! Дякувати Богу, має власну дочку, сина й небожа! Тому поспішила відвести маму від такого небезпечного повороту подій.
— Он із Сашком теж ніхто не панькається, а курити власним розумом давним-давно кинув, сестер на собі тягне ще й каналізацію та опалення робити затіяв!
Почувши про Сашкові ремонти, мама забула про Ірку, сповнившись несподіваної рішучості:
— Чого ж ти не казала одразу?! Славку! — гукнула в сусідню кімнату по тата. — Ти чув, Сашко почав робити у тій халупці каналізацію й опалення?
Тато, звісно, нічого не чув (бо ж Софійка ще якось не зібралась повідомити).
— Може, ми чимось допомогли б цьому Дон-Кіхотові? — мама повернулась до своїх улюблених поетичних образів.
Тато, звісно, був тільки "за". Він завтра ж піде з’ясує ситуацію і візьме її під свій контроль.
— А що Сашкова мама змушена їхати доглядати хвору тітку, а сестрам бажано б тут бодай перший клас закінчити? — вела інформаційну атаку мама.
Тато, звичайно, й цього не чув. Але він готовий прийняти Вірку, Надьку й Любку пожити у власну квартиру.
— Але ж Сашко не бажає нас непокоїти! Каже, що свої проблеми він завжди вирішує сам! — домагалась справедливості Софійка.
— Тобі не здається, що справжні друзі, — мама красномовно подивилась на доньку, — мали б самі зголоситись допомогти?
— Та я ж нічого!.. — Софійка ніяково знизала плечима й утекла до ванної кімнати: відпирати два дні тому заляпаного чорнилом халата.
Розмова з мамою зняла одні прикрощі, зате накликала інших. Совість таки мучила. Може, Софійка — якийсь безсердечний монстр? Ні, з дзеркала на неї дивиться доволі світла, доброзичлива особа. Дуже навіть позитивна! Хіба даремно Пустельник назвав її "не тільки гарною, а й дуже розумною та надійною"? Лишень та зморшка на лобі... Ой, і на шиї! Чи це якась ця, як її... розтяжка? Чи, боронь Боже, розрекламований і модний целю... целю літ?
Софійка прискіпливо примружила очі й одразу ж витріщила їх, забувши про наглу передчасну старість:
у люстрі з’явилась... "Русалка" Юлія Мокренка! Тобто, коли очі примружені й кольори наче розмазані, Софійка страшенно схожа на ту, намальовану! Гарна, до речі, картина. Аж чудно якось, що викрали не її, а "Удома". І Андерсенову казку Софійка обожнює, і плаває добре, і на Новорічний бал одягалась русалкою, і Сашко її так називає... Чому вкрали не її? І взагалі, хто вона, та загадкова натурниця?
Софійка жмакала у мильній піні кутик халата, який чомусь ніяк не відпирався, і думала.
Це наче якийсь лабіринт. Почався він зі звичайнісіньких дверей шафи. Але з них Софійка утрапила в інші двері, до кімнати, яку можна назвати "Картина "Удома". Звідти ж, замість іти далі й розплутувати злочин, їй раптом заманулось завернути наліво, тобто у зовсім бічні двері, до кімнати під назвою "Русалка".
І ось тепер серед кількох інших дверей (через одні ще не пізно вернутись назад!), примітивна дівчача цікавість, а може, й русаляче суперництво змушують шукати кімнату, в котрій ховається справжня героїня полотна...
А що, коли вдруге спробувати лягти спати... в шафі? Ідея! Може, знову присниться щось важливе: прототип "Русалки", викрадач картин, а то й, чого доброго... ні-ні-ні, то секрет, того — в жодному разі!..
Надихнута дзеркалом та недавньою сповіддю-роз-мовою, Софійка залила пляму хлорним відібілювачем, лишила її в мисці на цілу ніч і нарешті спромоглась на останній за сьогодні подвиг. Полізла ночувати в шафу.
13. ЗНАЙОМСТВО НА ПОШТОВІЙ
На жаль, цього разу лабіринт без жалю вихлюпнув, ба, навіть виплюнув Софійку на початкову позицію.
Тобто наступний ранок був аж ніяк не з картини Яблонської. Пляма на халаті не щезла. Добре, хоч із синьої стала жовта, уже не так помітно. Спання в шафі додало тільки болю в голові та у всіх кістках. Не снилось — нічого. Тільки марилось цілу ніч, ніби вона, Софійка, — равлик, який намагається скрутитися-сховатись у дуже тісній, хоч і різьбленій черепашці. Равлик — це, в принципі, теж лабіринт, але, здається, не той, що зараз потрібен.
Словом, голова була порожня й тяжка. Але, відмучивши уроки, вирішила компенсувати невдачі: вона таки піде на Поштову!
Сучасну назву Поштової вулиці Софійці з готовністю підказав телефоном краєзнавець Віктор Гарбуз:
— Нині це Більшовицька!
Тепер тільки знайти ту Більшовицьку на карті міста і... Йти самій?.. Ні, Софійці до самотніх пошуковських експедицій не звикати, але сьогодні, після не надто вдалих ночі і дня... А що, коли подзвонити Лесі Радзивіл, запропонувати їй таку собі прогулянку історичними місцями її листівок? Чудова ідея!
Диво, задля Софійки Леся навіть пожертвувала походом в одну зі своїх улюблених бібліотек, і дівчатка рушили на Поштову.
Ішли квітучим затишним містечком і наче бачили його по-новому. Ось у цьому будинкові перший поверх
оздоблений гіпсовими узорами-вензелями та спорож-нілими нішами для статуй. А другий поверх уже, видно добудований опісля: звичайні нецікаві квадратики-віконця. А ця тиха зелена вуличка — та ж на ній що не дім, то архітектурна цінність: різьблені дубові двері, ажурні ґратчасті балкончики, колони... Інша річ, що біля кожного зусібіч натулено-набудовано скільки перестінків та сучасних коробочок, що не відразу впізнаєш старовину в лице.