Зневага, яку виявляла ця дитинка до свого переслідувача, а також її сповнений енергії опір розпалили в ловеласі "Великих-ГУ-синіх" почуття ненависті, що її лють дорівнювала його бажанню. Він уже три дні підстерігав Пешіну; бідна дитина, зі свого боку, знала, що її підстерігають. Між Ніколя і його жертвою встановилося таке ж взаємне розуміння, як між мисливцем і дичиною. Якщо Пешіна відходила на кілька кроків за браму, вона відразу помічала голову Ніколя в якійсь з алей, паралельних огорожі парку, або на Авонському мості. Вона легко могла позбавитися цього огидного переслідування, звернувшись до свого діда; але всі дівчата, навіть найнаївніші, з якогось, може й інстинктивного, страху побоюються в таких справах звертатися до своїх природних покровителів.
Женев’єва чула, як дід Нізрон заприсягся вбити всякого, хто "торкнеться" його внучки, – саме так він і сказав. Старий вірив, що цю дитину охороняє світле сяйво його сімдесятирічного бездоганного життя. Перспектива страшних драм так лякає палку уяву молодих дівчат, що нема потреби заглядати в глибину їх сердець, шукаючи інших численних і цікавих причин, які накладають печать мовчання на їх вуста.
Перед тим, як вийти з молоком, яке пані Мішо посилала дочці сторожа при Коншській брамі Гайяра, бо в нього недавно отелилася корова, Пешіна заздалегідь старанно оглянула місцевість, наче кішка, що вирішила вийти з дому. Вона не побачила ніяких ознак Ніколя; вона послухала тишу, як каже поет, і, нічого не почувши, вирішила, що мерзотник десь на роботі. Селяни вже почали збирати своє жито, бо вони спочатку жнуть свої ділянки, щоб не проминути поденщини, добре оплачуваної женцям. Але Ніколя був не з тих, хто дбає про дводенний заробіток, тим більше, що він залишав долину після суланжського ярмарку і що служба в солдатах для селянина, це вступ у нове життя.
Коли Пешіна з глечиком на голові пройшла половину дороги, Ніколя диким котом стрибнув з високого в’яза, в листі якого він ховався, і впав блискавкою під ноги дівчинці, яка кинула свій глечик і поклалася на свою моторність, щоб домчати до павільйону. Через сто кроків Катрін Тонсар, яка сиділа в засідці, вискочила з лісу і з такою силою штовхнула Пешіну, що та впала на землю. Сила вдару приголомшила дівчинку; Катрін підняла її, взяла на руки й понесла в ліс, на середину невеликої галявини, де дзюркоче Срібний струмок.
Катрін, дівчина висока й дужа, схожа в усьому на тих дівчат, яких і тепер скульптори й художники обирають, як колись Республіка, на живе втілення Свободи, захоплювала авонську молодь такими ж пишними грудьми, такими ж мускулистими ногами, таким же потужним і разом з тим гнучким станом, м’ясистими руками, очима з вогненними іскорками, гордовитою поставою, хвилястим волоссям у великих кучерях, чоловічим лобом і червоними губами, зібраними в майже жорстоку усмішку, яку так вдало вхопили й відтворили Ежень Делакруа і Давід (Анжерський). Справжній образ народу, палка й смуглява Катрін кидала полум’я заколоту із своїх яснокарих пронизливих, по солдатському нахабних очей. Вона успадкувала від батька таку бурхливість характеру, що вся родина в шинку, крім самого Тонсара, боялась її.
– Ну, як ти себе почуваєш, старенька? – спитала Катрін Пешіну.
Катрін навмисно посадила свою жертву на невеликий пагорбок біля струмка, де й привела її до притомності, обливши холодною водою.
– Де я?.. – спитала дівчинка, відкриваючи свої прекрасні чорні очі, про які ви б сказали, що їх проймає сонячний промінь.
– Ах, без мене, – відповіла Катрін, – ти була б уже мертва…
– Дякую, – сказала дівчинка, ще далеко не опам’ятавшись. – Але що ж зо мною сталось?
– Ти зачепилася за корінь, кулею відлетіла на кілька кроків і розтяглась на землі… А й бігла ж ти! Мчала, як скажена.
– В усьому винний твій брат, – сказала Пешіна, згадавши, що бачила Ніколя.
– Мій брат? Я його не помітила, – сказала Катрін. – І що тобі він заподіяв, отой Ніколя, що ти боїшся його, як того вовкулаку? Хіба він не красивіший за твого пана Мішо?
– О! – пихато вигукнула Пешіна.
– Дивись, дитинко, наживеш ти горя, дружачи з нашими переслідувачами! Чом ти не з нами?
– А чом ви ніколи не буваєте в церкві? І навіщо ви крадете і вдень і вночі? – спитала дівчинка.
– Чи не спокусилася ти на панські докази!.. – презирливо відповіла Катрін, не підозрюючи сердечної схильності Пешіни. – Пани нас люблять, як свої страви; їм щодня подавай чогось новенького. Де це ти бачила панів, які оженилися б з нами, селянками? Подивись-но, хіба дозволить Саркюс-багатий своєму синові оженитися з красунею Гат’єною Жібуляр з Оссера, хоч вона й дочка багатого столяра!.. Ти ні разу не була в суланжському "Тіволі" в Сокара? Побувай-но, там ти надивишся на отих панів! Зрозумієш тоді, що вони лише й варті тих грошей, які ми витягуємо з них, коли вони потрапляють нам до рук! Приходь у цьому році на ярмарок!
– Суланжський ярмарок, кажуть, дуже красивий? – простодушно вигукнула Пешіна.
– Я тобі у двох словах розповім, що це таке, – продовжувала Катрін. – Усі на тебе зазіхатимуть, коли ти вродлива. Та й навіщо ж і бути гарненькою, отакою як ти, як не на те, щоб з тебе милувалися чоловіки? Ах, коли я вперше почула: "Ну, й красуня ж дівка!" – уся кров у мене спалахнула. Це було в Сокара, у самий розпал танців; дідусь, гравши на кларнеті, всміхнувся на це. "Тіволі" мені здався великим і красивим, мов те небо; він же, дитинко моя, весь освітлений лампами з дзеркалами, ну, просто, як у раю. Кавалери з Суланжа, Оссера і Віль-о-Фе бувають там геть усі. З того вечора я назавжди полюбила те місце, де ці слова пролунали у мене в вухах, наче військова музика. Вічність віддаси, дитинко моя, щоб почути про себе такі слова від коханого!..
– Так, мабуть, – задумливо відповіла Пешіна.
– То приходь же туди почути це чоловіче благословення, воно тебе не промине! – вигукнула Катрін. – Далебі, коли дівчина така славна, як ти, є шанс натрапити на щасливий випадок!.. Син пана Люпена, Аморі, в якого золоті ґудзики на костюмі, міг би до тебе присвататися! Це ще не все! Якби ти знала, що там є проти нудьги! Ну, сокарівське варене вино примусить тебе забути найбільше горе! Уяви собі, що від нього бачиш усе, мов уві сні! Почуваєш себе куди легшою!.. Ти ніколи не пила вареного вина? Ну, значить, ти не знаєш життя!