Сонце вже хилилося на захід. Коло вокзального під'їзду наші пасажири побачили кілька дрожок та фаетонів. Йосип сплигнув з воза, узяв дам попід руки, як чемний кавалер, і допоміг зійти на платформу, гукаючи: "Носильнику!" Щоправда, той носильник був уже ні до чого, бо Хаїм Бланк встиг ухопити не тільки всі речі та дітей, а й чималий пакунок з булками і бубликами, для якого потрібне було місце не менше, ніж для звичайного пасажира.
Річ у тім, що наш вельмишановний Йосип Земель, маючи широку натуру, в дорозі полюбляв удавати з себе дуже щедрого: мовляв, хай усі коло нього мають якийсь заробіток... Тож вбігши до залу першого класу, пан Земель гукнув бундючно: "Гей, подайте чаю!", хоч часу лишалося обмаль — тільки десять хвилин, та й ніхто чаю не хотів. Просто панові Земелю не сподобалось, що буфетник стоїть згорнувши руки. Сам він чаю не пив, бо мусив бігти по квитки, але по дорозі до каси підскочив до буфету, швиденько оглянув крізь димчасті окуляри та обнюхав усі смачні наїдки на прилавку, щось там випив (знов-таки неохоче) і закусив, розплатився, придбав квитки, привітався
до двох-трьох знайомих, порипів черевиками, так втупився крізь димчасті окуляри в якусь молоду даму, що дама аж відсахнулась, а потім, допомагаючи Ревеці й Соні ввійти у вагон, робив це так обережно й ретельно, наче йому платили за те цілу купу грошей!..
Через дві хвилини поїзд відійшов. Високо у надвечірній заграві вже танула біла пара, і лише пронизливий свист та приглушене гуркотіння ще якийсь час відлунювали у вухах, нагадуючи про поїзд.
Невдовзі запала тиша. Буфетник прибрав свій крам, сторож замкнув двері, носії й жандарми пішли собі — кожен своєю дорогою, і стало сумно, точнісінько як у синагозі в п'ятницю, після вечірньої молитви, коли всі розходяться, опріч шамеса Арн-Мойше, що збирає залишені на пюпітрах молитовники, та синагогального сторожа Яреми. Цей гасить свічки двома послиненими пальцями, а на лампи просто дмухає. Йому дуже хочеться, щоб усі в місті вже повечеряли, тоді він подасться гасити свічки в кількох хазяїнів, і ті почастують його чаркою горілки та ша-башковим калачем.
Нема поїзда, нема пасажирів, нема наших героїв. Може, ми колись знову зустрінемось з ними?
Можливо.
А поки що бувайте здорові. До побачення!