Допитливий яструб усе ж таки додивився, як те голоплече воїнство посадило поперед себе в сідла на коней жінок і малечу і всі вони разом з гетьманом рушили степом на захід, туди, де котилося сонце. А яструб, пропахчений уже не шкварками, як на Січі, а степовими пахучими динями, духмяними крильми подався-подався до дніпрової павутинки, аби не спізнитися до козаків на юшку.
Лише як звечоріло, Жолкевський Брацлав здобув. Він його доконав, і, поки не перетовк ядрами на потеруху, Наливайко-ве військо на чолі з полковником Сашком Шостаком з Брац-лава вискочило. Та не саме: поки біля південних воріт Шостак відбивався від гусарів, місцеві жінки похапали дітей, хто яку зброю — чоловіки, і всі вони разом із квапливим козацьким обозом через північні ворота замку загорнулись у полі темінню. Жолкевський не доганяв — поляків і козаків замирила до ранку ніч. Укриті соломою й очеретом брацлавськібілі хати віхтилися вогнем. Підпалені на базарі крамниці з ватою, дьогтем і шкірами чорно чаділи і не давали дихати навіть воронам. Відтепер у малім, як горнятко, Брацлаві заварилися та закипіли гусарські, драгунські та жовнірські голоси.
Аби легше та свіжіше дихалося, свого намета Жолкевський поставив просто на замковій північній стіні, на майданчику біля башти. Поруч із Жолкевським отаборилися й правителі Брацлава—староста Юрій Струс та воєвода князь Януш Збаражський. А неподалеку від них, також на стіні, єзуїти напнули чорний, із двома білими на боках хрестами повстяний курінь своєму пастору Александру дон Комулео. У нього, у щілину між куренем і запиналом, блищала свічечка — він щось писав.
Збаражський і Струс із невеликою залогою шляхти, сидячи в Брацлаві, в який два місяці тому зайшли наливайківці, проти них не пішли, бо вони козаків боялися. Та, як підлеглі Речі Посполитій, у душі поляків чекали. Тепер, зсутулені від переживань, староста і воєвода вечеряли в наметі Жолкевського. Жолкевський запросив і патера, але той відповів, що в нього болить живіт і що він їсти нічого не хоче, а хоче спати. Тим часом Комулео спати не ліг, і з його чорного в білих хрестах куреня жовтою гілочкою тремтіло зверху на сірій стіні світло від свічки — єзуїт щось писав.
Ще як Жолкевський два тижні тому підійшов і вперся гарматами в Брацлав, то з брацлавських стін і Струс, і Збаражський помітили вже тоді, що раптом якогось дня серед війська польського польного гетьмана з'явився загін чернечого ордену Товариства Ісуса — чорні, аж вороні, сутани з білими комірцями. Помітивши їх, Струс і Збаражський покликали на стіну Наливайкового полковника Сашка Шостака і показали йому на сутани. Шостак не сказав ні слова, лише віспяні ямки на його обличчі поглибшали. Зате в стані Жолкевського патер дон Комулео польському головнокомандувачу сказав: "За непокору нашому ордену, як і за те, що брацлавщани впустили до себе повсталих схизматів, візьмете Брацлав, — четвертуєте всіх! Усіх до одного, кого зловите. Навіть їхніх котів і собак!.." Станіслав Жолкевський здогадувався, чому так говорить із ним дон Комулео: за спиною єзуїта виднілася корона короля Жигмонта. Жигмонт був уже їхнім: інакові-руючих тільки огнем і мечем!
Мов чорні, з піднятими головами зміюки, єзуїти в першу ж хвилину, як тільки прийшли, засичали на Брацлав: "Огнем і мечем! Огнем і мечем!"
Жолкевському дон Комулео був неприємний. Було видно відразу, що Комулео підозрює в невірності ордену не лише звичайних своїх однодумців, а підозрює в невірності навіть самого себе і сам на себе в думках гагше доноси. Коли Комулео говорив чи писав, кінчик його язика вискакував з рота й згинався-розгинався між губами, мов жало гадюки. Кінчик його язика ходив між губами навіть тоді, коли Комулео мовчав . Очі ж його завжди чаїлися за окулярами без ненависті і любові. Відтоді, як дон Комулео з'явився у війську, погляд його тьмяних очей Жолкевський відчував й уві сні. Погляд пастора Комулео ходив заЖолкевським, як вовк, і позбутися його було неможливо — єзуїта прислав до нього король. "Хоч би тебе убило!" — грішним ділом не раз думав про нього Жолкевський, та того ніщо не брало. Коли, ще в ті дні, Жолкевський кілька разів приступав до Брацлава приступом, то з хрестом у непохибних руках попереду жовнірів ішов під кулями наливайківців не хто інший, як Комулео! І ніякої ніколи подряпинки! Лише після бою він довго протирав краєм сутани чорні рогові окуляри й лапав очима Жолкевського знову.
Жолкевський, Струс і Збаражський вийшли з намету на майданчик до башти, ковзнули оком по курінцю Комулео і стали утрьох наслухати. Брацлав погас, від нього тягнуло чадом. Жовніри, хто де і як, повкладалися на ніч у самому містечку, а гусари та драгуни захропли за південними воротами замку, на терпкому, настояному на осінніх лісах повітрі. Темними ходячими штурпаками на замкових стінах не спали лише вартові. Над Брацлавом горів місяць. Хтось його так накував з того небесного боку, що він світив і стогнав. У його білім розливі з мурованої диким каменем замкової стіни Жол-кевському, старості та воєводі було видно в полі понад рікою навіть блискучі колеса возів, що ними оточили себе повстанці. Далеко від Брацлава вони не пішли, бо їх прихопила ніч. А йти проти ночі з гарматами, кіньми, обозом і особливо з усім брацлавським людом — справа непевна і небезпечна: ану ж уранці наздожене їх у дорозі кіннота Жолкевського?
У місячнім білім вогні над наливайківським табором лежала така густа, тиха тиша, що встроми в неї списа — і він не впаде. Лише зрідка у таборі сплакувала дитина, а так більше
* Що там у вас? (Нім.)
** Якісь розбійники. Але які — невідомо (нім.).
ніхто не кашляв, не шепотів, не кликав. За возами і на возах повстанці лежали мертво — набиралися сил на завтра. Від правої сторони табору тисся безлистий ліс, а ліворуч від нього вилискував бистрий Буг.
Жолкевський метикував: звідки на табір зручніше напасти і так, аби вранішнє сонце сліпило наливайківцям очі?
Від Струса і Збаражського Жолкевський довідався, що в Брацлаві Наливайка нема. Тут він лишив тільки військо, а сам з півтора тисячами коней подався на Січ миритися із запорізькими козаками. Та хто тепер знав, що Наливайко будь-якої хвилини разом із запорожцями не вдарить Жолкевському з тилу чи збоку — яка різниця? Жолкевський обчислив дорогу Наливайка на Січ і звідти назад і коли з запорожцями він може з'явитися біля Брацлава. За розрахунками Жолкевського певно виходило, що Наливайко тут мав би бути за днів десять-дванад-цять. Тому треба не гаятись і поспішати: взавтра розбити Наливайкового полковника Сашка Шостака та приготуватися, на всяк випадок, до зустрічі з запорізькими козаками: ану ж вони з Наливайком пщстіінуть раніше!.. І ще важливе одне повідомили Жолкевському Струс і Збаражський: коли Наливайкове військо зайшло у Брацлав, то десь через тиждень між обома наливайківськими полковниками Шостаком і Шаулою виникла суперечка. Шостак волів чекати Наливайка у Брацлаві, а столітній Шаула заправив своє: Наливайка не ждати, а йти, поки тепло, Поділлям і гнати поляків за Буг! Чого Шостак Шаулі тільки не говорив: і що суне зима, і що на п'ятах у них Жолкевський — старий не слухав і не послухався! Та й Шаулині хлопці-голота, ввесь його полк, у надії гюзійтися до морозів по селах, а шарпаючи шляхту, підбагатіти, підігрівали Шаулу, твердили йому про його правоту, і він, ще перед тим, як Жолкевський став перед Брацлавом, забрав половину війська, — свій полк, дві тисячі душ, — узяв із собою і конопасів-татар та й поміряв кудись на Малин чи на Житомир...