Але Щасливий Принц був такий сумний, що Ластівці стало жаль його.
— Тут дуже холодно,— сказала вона,— та байдуже, я зостануся тут на цю ніч і буду твоїм посланцем.
— Дякую тобі, люба Ластівонько,— мовив Принц.
I Ластівка виклювала з руків'я його шпаги великий червоний камінець і з рубіном у дзьобику полетіла понад дахами міста.
Вона пролетіла над дзвіницею собору, де статуї ангелів з білого мармуру.
Вона пролетіла над королівським палацом і чула звуки музики. На балкон вийшла вродлива дівчина зі своїм коханим.
— Яке диво ці зірки,— сказав він до неї,— і яка дивна влада кохання!
— Сподіваюсь, моя сукня буде вчасно пошита до придворного балу,— відповіла дівчина.— Я наказала вигаптувати на ній квіти пасифлори, та ці кравчихи такі ледачі.
Ластівка пролетіла над річкою і побачила ліхтарі на щоглах кораблів. Потім вона пролетіла над гетто і побачила старих євреїв, що вкладали торгові угоди між собою і зважували монети на мідних терезах. Та ось, нарешті, вона підлетіла до вбогого будинку й заглянула у вікно. Хлоп'я кидалося в гарячці, а мати на мить заснула — так натомилася. Ластівка шмигнула у вікно й поклала рубін на стіл біля наперстка кравчихи. Потім обережно покружляла над ліжком, навіваючи прохолоду на чоло хлоп'яти.
— Як мені стало добре! — мовило дитя.— Певне, я скоро видужаю.— I заснуло солодким сном.
Ластівка вернулась до Щасливого Принца і розповіла йому все.
— Дивно,— сказала вона насамкінець,— але мені тепло, хоч надворі страшенний холод.
— Це тому, що ти зробила добре діло! — пояснив їй Принц.
I Ластівка задумалась над цим, а тоді й заснула. Від думок її завжди хилило на сон.
Коли розвиднілось, Ластівка полетіла до річки купатись.
— Що за дивне явище! — вигукнув Професор Орнітології, що саме йшов містком.— Ластівка взимку!
I він докладно описав це у місцевій газеті. Всі цитували ту статтю: в ній було повнісінько таких слів, яких ніхто не розумів.
"Сьогодні ж уночі лечу до Єгипту",— сказала собі Ластівка і зразу повеселіла.
Вона відвідала всі пам'ятники міста і довго сиділа на шпилі церковної дзвіниці. Але хоч би де вона з'являлась, горобці негайно починали цвірінькати: "Яка поважна чужинка! Яка поважна чужинка!" I їй було дуже приємно чути таке про себе.
Коли зійшов місяць, Ластівка знову повернулась до Щасливого Принца.
— Є в тебе які доручення в Єгипет? — голосно запитала вона.— Я зараз вирушаю.
— Ластівко, люба Ластівонько! — заблагав Принц.— Чи не побула б ти ще одну ніч біля мене?
— На мене чекають в Єгипті,— відповіла Ластівка.— Завтра мої посестри летять на другі пороги Нілу. Там в очеретах лежать бегемоти, а на великому гранітному троні сидить бог Мемнон. Цілісіньку ніч він не зводить погляду з зірок, а коли сходить ранкова зірниця, вітає її; радісним окликом. Опівдні жовті леви сходяться до річки на водопій. У них очі виблискують, як зелені берили, а рикання їхнє гучніше за рев водоспаду.
— Ластівко, люба Ластівонько! — промовив Принц.— Ген там, за містом, я бачу юнака в мансарді. Він схилився над столом, над паперами. Перед ним у склянці зів'ялі фіалки. У нього кучерявий каштановий чуб, губи рожеві, немов гранати, а очі великі й задумливі. Він поспішає закінчити свою п'єсу для Директора Театру, але так змерз, що несила йому більше писати. Протопити ж і нагріти кімнату нічим, і від голоду паморочиться голова.
— Гаразд, побуду ще одну ніч біля тебе,— погодилася Ластівка. У неї було таки дуже добре серце.— Віднести йому другий рубін?
— На жаль, я не маю другого рубіна,— сказав Принц.— Єдине, що в мене зосталось, це — очі. Вони зроблені з рідкісних сапфірів, привезених ще тисячу років тому з Індії. Виклюй один сапфір і віднеси тому юнакові. Він продасть коштовний камінчик ювелірові, купить харчів та дров і докінчить свою п'єсу.
— Любий Принце, не можу я цього зробити! — вигукнула Ластівка й заплакала.
— Ластівко, Ластівонько! Вволь мою волю!
I Ластівка видзьобала Принцові око й понесла до вбогого житла драматурга. Влетіти до кімнати було не важко, тому що в дахові була дірка. Крізь неї Ластівка й прошмигнула всередину. Юнак сидів, затуливши обличчя долонями, і навіть не чув помахів крилець, а тоді глянув і побачив неймовірної краси сапфір на зів'ялих фіалках.
— Ого, мене починають цінувати! — радісно вигукнув він.— Це від якогось багатого поклонника. Тепер я вже закінчу свою п'єсу.— I його лице засяяло від щастя.
А вранці Ластівка полетіла до гавані. Там вона сіла на щоглу великого корабля і дивилась, як матроси витягають канатами великі ящики з трюму.
— Нумо, р-разом! — щораз кричали вони, підіймаючи ящик.
— Я відлітаю до Єгипту! — гукнула їм Ластівка, проте ніхто не звернув на неї уваги. А коли зійшов місяць, вона знову повернулась до Щасливого Принца.
— Я прилетіла попрощатися з тобою! — крикнула вона йому.
— Ластівко, люба Ластівонько! — заблагав Принц.— Побудь іще одну ніч біля мене!
— Зараз зима,— відказала Ластівка,— і тут незабаром випаде сніг. А в Єгипті сонечко зігріває зелені пальми, і крокодили повитягувались у драговинні й ліниво поглядають довкола. Мої посестри вже ліплять гнізда в Баальбекському храмі, а рожеві та білі голуби дивляться на них і воркують. Любий Принце, я мушу залишити тебе, проте я ніколи, ніколи тебе не забуду, а коли прийде весна, я принесу тобі з Єгипту два коштовні камінчики замість тих, які ти віддав, Я знайду там рубін, червоніший від червоної троянди, і сапфір, голубіший за морську хвилю.
— Внизу, на площі,— вів далі Щасливий Принц,— стоїть маленька дівчинка, що торгує сірниками. Вона впустила сірники в рів, і вони геть зіпсувались. Батько битиме її, коли вона не принесе додому грошей. Дівчинка он стоїть і гірко плаче. Боса, без панчіх, і голівка не запнута. Виклюй друге моє око та віднеси дівчинці, і батько не битиме її.
— Гаразд, я залишусь біля тебе ще одну ніч,— сказала Ластівка, — проте виклювати тобі друге око я не можу. Адже ти станеш зовсім сліпий,
— Ластівонько, люба Ластівонько,— мовив Принц,— уволь мою волю.
I вона виклювала Принцові друге око, підлетіла до дівчинки, і впустила той коштовний камінчик їй просто на долоню.
— Яке гарнюсіньке скельце! — зраділа дівчинка і, сміючись, побігла додому.