Чому ж ви до нас не заходите частіше?.. Ми такі раді!.. Вже стільки місяців нікого не бачили! Ви зовсім забули нас...
Тільтіль. Але ж ми не могли, бабуню... Сьогодні ми тут лише завдяки Феї...
Бабуся Тіль. А ми завжди чекаємо відвідин живих... Вони так рідко заходять до нас... Пождіть, коли ж це ми бачилися востаннє?.. Коли?.. А! На день Усіх Святих, як ото били церковні дзвони...
Т і л ь т і л ь. На день Усіх Святих?.. Того дня ми навіть із дому не виходили, бо сильно застудилися...
Бабуся Тіль. Але ж ви згадували нас...
Тільтіль. Так...
Бабуся Тіль. Так-от, щоразу, як ви згадуєте нас, ми прокидаємось і зустрічаємось...
Т і л ь т і л ь. Як це? Варто лише...
Бабуся Тіль. Ну, звісно... Ти ж і сам це добре знаєш...
Т і л ь т і л ь. Та ні, я не знав...
Бабуся Тіль (Зо Дідуся Тіль). Дивні вони там, нагорі... Вони ще не знають... То вони нічого не навчились?..
Дідусь Тіль. Так само, як і за наших часів... Живі весь час мелють дурниці про Інших...
Т і л ь т і л ь. То ви весь час ото спите?..
Дідусь Тіль. Авжеж, спимо чимало... Поки нас не збудить згадка Живих... Коли життя скінчилось, незле й поспати... Але ж як приємно іноді прокинутись!..
Т і л ь т і л ь. То ви померли не насправжки?..
Дідусь Тіль (аж підстрибнувши). Га?.. Що він сказав?.. Він уживає якісь незрозумілі слова... Це, мабуть, нове слово, нова вигадка?..
Тільтіль. Слово "померли"?..
Дідусь Тіль. Еге, оце слово... Що воно значить?..
Тільтіль. Те, що більше не живеш... Дідусь Тіль. Які вони кумедні там, нагорі!
Т і л ь т і л ь. А вам добре тут?..
Дідусь Тіль. Та незле, незле... А якби за нас іще й молились...
Тільтіль. Тато казав, що молитися більше не треба...
Дідусь Тіль. Треба, треба... Коли молишся, згадуєш...
Бабуся Тіль. Так, так. А якби ви до нас іще частіше навідувались, було б зовсім добре... Пригадуєш, Тіль-тілю?.. Минулого разу я спекла вам смачного яблучного пирога... Ти так нажерся, що шлунок гуркотів...
Т і л ь т і л ь. Та я не їв яблучних пирогів од минулого року... Цього року яблук не було...
Бабуся Тіль. Не мели дурниць... Тут вони є завжди...
Т і л ь т і л ь. Та це ж не одне й те саме...
Бабуся Тіль. Чому це? Чому не одне й те саме?.. Все одне й те саме, бо й цьоматись можна...
Тільтіль (дивиться на Дідуся, а тоді — на Бабусю). Ти анітрохи не змінився, дідусю, анітрохи... Та й бабуся анітрішки не змінилася... Ви лише погарнішали...
Дідусь Тіль. Еге ж, гріх Бога гнівити... Ми не старіємо... А ви, ви от ростете!.. Добре вас жене!.. Ось на дверях зарубка з минулого разу... Із дня Всіх Святих... Ну ж бо, стій рівно!.. (Тільтіль стає проти дверей.) На цілих чотири пальці вищий!.. Багатенько!.. (Мітіль теж стає проти дверей.) А Мітіль — на чотири з половиною пальці!.. А не бий вас лиха година! Ач як повиростали, ач як!..
Тільтіль (роззираючись довкола, захоплено). Усе як і було, усе на своїх місцях!.. Але ж усе покращало!.. Ось годинник із великою стрілкою, від якої я відламав кінчика...
Дідусь Тіль. А ось супова миска без держака... Т і л ь т і л ь. А ці двері я продірявив, коли знайшов буравчика...
Дідусь Тіль. Еге ж, ти чимало в нас нашкодив!..
А онде слива, на яку ти любив залазити, як мене не було вдома... На ній досі смачні червоні сливи...
Т і л ь т і л ь. Та вони ще кращі!..
М і т і л ь. А он старий дрізд!.. Він іще співає?.. Дрізд прокидається і співає на повен голос.
Бабуся Тіль. От бачиш... Щойно згадаєш його...
Тільтіль (помічає, що дрізд насправді блакитний, вражено). Таж він блакитний!.. То це він Блакитний Птах, якого я маю принести Феї!.. А ви не сказали, що він тут!.. О! Який він блакитний, блакитний-преблакитний, як волошка!.. (Благально.) Дідусю, бабуню, ви мені його дасте?.. Будь ласка...
Дідусь Тіль. Та, мабуть... Я й не проти... Як ти гадаєш, бабцю?..
Бабуся Тіль. Та вже ж, та вже ж... Нащо він нам здався?.. Тільки й того, що спить... Його й не чути ніколи...
Т і л ь т і л ь. Я посаджу його до клітки... Де вона?.. А! Я ж забув її за великим деревом... (Підбігає до дерева, приносить клітку й зачиняє в ній дрозда). То ви справді мені його даруєте?.. Ото вже Фея зрадіє!.. А Душа Світла й поготів!..
Дідусь Тіль. Тільки я за нього не ручуся... Боюся, він уже не зможе призвичаїтись до горішньої метушні й повернеться з першим-ліпшим вітром... Та вже дивіться самі... Залиш клітку тут і ходи подивись на корівчину...
Тільтіль (помітивши вулики). А як ведеться бджілкам?..
Дідусь Тіль. Та непогано... Як це ви кажете? Вони "більше не живуть"?.. А от працюють добряче...
Тільтіль (підходить до вуликів). Еге ж!.. Як пахне медком!.. Стільники, мабуть, повнісінькі!.. Які тут гарні квіточки!.. А мої померлі сестроньки теж тут?..
М і т і л ь. А де мої троє небіжчиків-братиків?..
По цих словах семеро діток, неоднакових на зріст, вибігають із хатки одне за одним — такою собі вервечкою.
Бабуся Тіль. Ось вони!.. Тільки їх згадаєш, тільки за них зайде мова, а вони вже й тут, пустуни...
Тільтіль і Мітіль біжать назустріч дітям. Радісні цілунки, танці, кружляння, вереск, штовханина.
Тільтіль. Агов, П'єро!.. (Беруться за чуби.) А! Поборюкаємося, як колись?.. Гей, Робере!.. Здоров, Жане!.. А де твоя дзиґа?.. А ось Мадлен і П'єретта, Полін і Ри-кетта...
Мітіль. Ой! Рикетто! Рикетто!.. Вона все ще лазить навкарачки!..
Бабуся Тіль. Так, більше не росте...
Тільтіль (помітивши песика, котрий дзявкає коло них). Та це ж Кікі, якому я втяв хвостика Поліниними ножицями... Він такий самий...
Дідусь Тіль (повчально). Так, тут усе незмінне...
Тільтіль. Ав Поліни й досі на носі прищик!..
Бабуся Тіль. Так, ніяк ото не зникне — нема ради...
Тільтіль. Ой! Які вони гарненькі!.. Пухкенькі й рум'яненькі!.. Які в них повненькі щічки!.. Схоже, їх добре годують...
Бабуся Тіль. Відтоді, як вони — Неживі, їм значно краще... Нема чого боятися: ні тобі турбот, ані хвороб...
Годинник у хатинці б'є вісім разів.
Бабуся Тіль (вражена). Що воно таке?.. Дідусь Тіль. Далебі не знаю... Мабуть, годинник...
Бабуся Т і л ь. Не може бути... Його ніколи не чути...
Дідусь Т і л ь. Бо ми не думаємо про час... Хтось подумав про час?..
Тільтіль. Так, це я... Котра година?..