За два дні тварин скликано на надзвичайні збори у клуні. Вони оніміли від несподіванки, коли дізналися, що Наполеон продав стоси дров Фридрихові. На другий день мали приїхати Фридрихові вози й почати вивозити дрова. За ввесь час своєї удаваної дружби з Пількінгтоном, Наполеон був направду у таємній догоді з Фридрихом.
Усі зносини з Лисичим Гаєм перервано. Пількінгтонові переслано образливі листи. Голубам наказано оминати Дерипільський Хутір і змінити гасло "Смерть Фридрихові" на "Смерть Пількінгтонові". Водночас Наполеон запевнив тварин, що вістки про напад, що буцімто загрожував Колгоспові Тварин зовсім безпідставні і що оповідання про Фридрихову жорстокість до своїх тварин у великій мірі переборщені. Усі ці чутки походили мабуть від Білана та його агентів. Тепер виявилось, що Білан таки не переховувався на Дерипільському Хуторі; поправді він ніколи в житті там не бував; він проживає, як розказують, серед великих розкошів у Лисичому Гаю і в дійсності був за останні роки на утриманні Пількінгтона.
Свині не тямились з захоплення Наполеоновою хитрістю. Вдаючи дружбу з Пількінгтоном, він примусив Фридриха піднести ціну на дванадцять фунтів. Але висока якість Наполеонового розуму, казав Квікун, виявляється в тому, що він по суті не довіряє нікому, навіть Фридрихові. Фридрих хотів заплатити за дрова чимось таким, що називають чеком; здається, що це клаптик паперу, де записана обіцянка заплати. Та якомусь Фридрихові не обдурити Наполеона. Він зажадав заплати правдивими п'ятифунтовими банкнотами, що їх треба було передати ще до вивозу дров. Фридрих уже розрахувався. Заплаченої ним суми якраз стане на купівлю машин для вітряка.
Тимчасом дрова з великим поспіхом вивезено. Коли вони вже зникли, відбулися другі надзвичайні збори тварин для оглядин Фридрихових банкнотів. Наполеон, прикрашений обидвома орденами, спочивав на застеленім соломою помості, гроші лежали збоку, дбайливо складені у громадку на полумиску з порцеляни, принесенім з панської кухні. Тварини, проходили гужем і кожна по черзі вип'ялювала очі на скарбі Гнідко підсунув морду, щоб понюхати банкноти, і тендітні білі клаптики заворушилися й зашаруділи від його віддиху.
За три дні знялась жахлива буча. Стежкою, що вела під гору, з смертельно блідим обличчям, пригнався на вельосипеді Скавутишин. На подвір'ї він кинув його на землю іметнувся просто у панський будинок. Через хвилину здушений, оскаженілий вигук почувся з Наполеонових покоїв. Вістка про те, що сталось розповсюдилась колгоспом немов степовий пожар. Банкноти були фальшиві! Дрова дістались Фридрихові даремно!
Наполеон негайно скликав усіх тварин і жахливим голосом проголосив смертний присуд на Фридриха. Коли Фридриха схоплять, сказав він, його зварять живцем. Заразом він попередив їх, що після цього зрадницького вчинку треба чекати усього найгіршого. Кожної хвилини Фридрих та його наймити можуть почати здавна сподіваний напад. Крім цього,; у Лисичий Гай послано чотири голуби з злагідливими листами; була надія, що листи ці спричиняться до відновлення добрих відносин з Пількінгтоном.
Напад стався другого дня вранці. Тварини якраз снідали, коли бігом примчались вартові з вісткою, що Фридрих та його прихильники вже за п'ятизасувними ворітьми. Тварини, відважно пустились їм назустріч, та цей раз не судилась їм легка перемога, як у бою під Корівником. У ворогів було люду п'ятнадцять чоловік, між ними з пів десятка озброєних рушницями; наблизившись на п'ятдесят ярдів, вони зразу відкрили вогонь. Тварини не годні були встояти перед жахливими вибухами та жижким шротовинням і, не зважаючи на зусилля Наполеона та Гнідка, що намагались їх вишикувати в лави, їх відкинено назад. Багато зпоміж них були вже поранені. Вони повтікали у будівлі колгоспу і визирали обережно крізь щілини та дірки, що остались по суках. Ціле велике пасовище, включно з вітряком, було у ворожих руках. На хвилину навіть Наполеон неначе отетерів. Він крокував мовчки туди-сюди, махаючи випростаним хвостиком. Тужливі погляди усіх бігли в напрямку Лисичого Гаю. Коли б Пількінгтон з наймитами прийшов їм на допомогу, можна б ще виграти сьогоднішній день! В цей мент повернули чотири голуби, вислані попереднього дня; один із них держав клаптик паперу з відповіддю від Пількінгтона. На ньому було написано олівцем: "Так вам і треба."
Тимчасом Фридрих та його наймити спинились біля вітряка. Тварини стежили за ними і враз загомоніли з переляку: двоє людей добуло плешню й біяк. Вони брались руйнувати вітряка.
"Неможлива річ, вигукнув Наполеон. — Стіни, що ми їх збудували, затовсті на те. Вони не зможуть зруйнувати його навіть за тиждень. Відвага, товариші!"
Але Беніямін далі напружено стежив за рухами людей. Двоє з плешнею і біяком свердлили дірку близко підвалин вітряка. Помалу, з майже розвеселеним виразом, Беніямін кивав мордою.
"Я так і думав, — сказав він. — Чи не бачите, що вони роблять? За хвилину вони накладуть пороху в ту дірку."
Тварини чекали з жахом. Тепер було неможливо наважитись вийти з сховища, що ним для них стали будівлі. Через декілька хвилин побачили, що люди розбігаються у всіх напрямках. Враз роздався вглушливий грюкіт. Голуби крутнем піднялися вгору, а всі тварини крім Наполеона попадали ниць, закриваючи обличчя. Коли повставали, побачили що дим повис величезною хмарою над місцем де знаходився вітряк. Вітерець відніс її поволі. Вітряк перестав існувати!
Цей образ повернув тваринам втрачену відвагу. Ще недавно вони відчували страх і розпуку; тепер ці почуття затопила хвиля обурення на цей підлий, ганебний вчинок. Роздались могутні заклики до помсти. Не чекаючи на дальші накази, вони однією лавою пішли у наступ прямо проти ворога. На цей раз вони не зважали на шріт, що градом посипався на них. Бій був дикий, завзятий. Люди стріляли раз — по-раз, а коли тварини зіткнулися з ними, почали періщити їх палицями та тяжкими чобітьми. Полягли: корова, троє овець і дві гуски; між тваринами майже кожне було ранене. Навіть Наполеонові, що керував операціями, стоячи . позаду, куля стяла кінчик хвостика. Але й люди були не без втрат. Гнідкові копита розтрощили трьом голови; іншому, корова рогом проколола черево; іншому собаки трохи-трохи не здерли штанів. Дев'ять собак з Наполеонової особистої охорони дістали від нього наказ піти в обхід, користаючи з прикриття, що давав живопліт. Коли вони з лютою гавкотнею появилися збоку людей, між людьми счинився переполох. Вони побачили, що їх обходять. Фридрих гукнув на своїх людей тікати поки ще є змога. За мить вороги-страхополохи задали чосу, рятуючи власну шкуру. Тварини гнались за ними аж до краю поля; а коли ті пробирались крізь терновий живопліт, почастували їх парою останніх стусанів.