Цього року довелося працювати ще важче. Спорудити млин, стіни якого стали вдвічі товщі, запустити його у визначений строк, не кидаючи й на день постійної роботи на полях, було їм над силу. Траплялися години, коли тваринам починало здаватися, що вони і трудяться важче, і їдять гірше, аніж за Джонса. Але одного недільного ранку перед ними з'явився Верескун, затискаючи в ратиці папірець, і зачитав їм, що виробництво продукції всіх видів за цей час зросло на 200, 300 і навіть 500 відсотків порівняно з попередніми роками. У тварин не було підстав йому не вірити, тим більше вони вже надто невиразно пам'ятали, які, власне, були умови життя до Повстання. Окрім того, траплялися дні, коли вони вірили, що скоро роботи стане менше, а їжі більше.
Всі накази тепер віддавав Верескун або інший кабан. Наполеон з'являвся перед товариством не частіш одного разу на тиждень. Його супроводжував не тільки собачий ескорт, а й попереду йшов чорний півень, який голосно кукурікав перед тим, як Наполеон збирався щось сказати. У домі він тепер займав окремі апартаменти, корм споживав на самоті, під охороною двох псів, і користався при цьому посудом фірми "Кроун Дербі", яка зберігалася в скляному буфеті у вітальні. Було врочисто оголошено, що, окрім традиційних свят, револьвер салютуватиме і в день народження вождя.
Наполеоном його вже ніхто не називав — тільки "Наш Вождь Товариш Наполеон", і свині вимагали, щоб до цього титулу долучали й інші: "Батько всіх Тварин, Людський Пострах, Покровитель Овечок, Оборонець Каченят" і тому подібне. В своїх промовах Верескун, не втираючи сліз, які так і струменіли по щоках, казав про мудрість Наполеона, про зворушливу любов, якою він палає до всіх тварин, надто до тих нещасних, які й досі страждають під гнітом рабства й принижень на інших фермах. Увійшло в звичай дякувати Наполеонові за кожне досягнення, за кожну усмішку долі. Можна було почути, як одна курка казала другій: "Під керівництвом нашого Вождя Товариша Наполеона я відклала шість яєць за п'ять днів". Або як дві корови, стоячи біля водопою, вигукували: "Спасибі Товаришу Наполеону за те, що під його керівництвом вода стала такою смачною!" Почуття, які у всіх хлюпали через край, знайшли своє відображення в пісні Мінімуса, яка так і називалася — "Товариш Наполеон":
Батько! Одне тільки слово,
А ми вже захрюкать готові.
Для всіх обездолених щастя ручай,
Володар корит із помиями,
знай!
Душа моя квітне, коли я дивлюся
У очі спокійні і владні твої,
Сонцеподібні.
Твоє ім'я, як поле картопляне,
Товариш Наполеон!
Я біля серця ношу пісні твої,
Наполеон — очі мої,
Оволодів мистецтвом дарувати
Все, що потрібне дітям твоїм:
Двічі в день повне пузо, солому, щоб
кабанувати.
Кожна худобина, велика чи мала,
Спокійно спить в своєму стійлі,
Поки ти думаєш за нас усіх.
Товариш Наполеон!
Хай буду я цуциком напівсліпим
Або ж дорослим і сильним,
Порожньою пляшкою чи корком від неї —
Всі ми повинні вчитися
Вірності й відданості тобі й твоїй ідеї,
І вітати світ першим кроком:
Товариш Наполеон!
Дихаю Наполеоном!
Бо анімалісти дивляться правді у вічі
І вивіряють дорогу в майбутнє
По компасу Наполеона.
Наполеон схвалив пісню й наказав написати її великими літерами на торці стодоли напроти Семи Заповідей. Вона була ілюстрована портретом Вождя в профіль, що його білою фарбою намалював Верескун.
Тим часом за допомогою Уїмпера Наполеон вступив у складні торгові стосунки з Фредериком і Пілкінгтоном. Колоди ще були непродані, Фредерик хотів запопасти їх, але не мав належної суми. Тоді й поширились чутки, що цей хитрун збирається напасти на Скотохутір і зруйнувати млин — будівництво його страшенно дратує. Вже достеменно було відомо, що Сноубол переховується в Пінчфілді. У розповні літа три курки зізналися, що Сноубол втягнув їх у змову з метою вбити Наполеона, — курей стратили, а для убезпечення Великого Вождя було вжито додаткових заходів. Ночами біля кожної ніжки його ліжка сиділи чотири собаки, а порося Пінкі куштувало все, що Наполеон мав узяти до рота, — аби ніхто не підсипав отрути в їжу.
Незабаром виявилося, що власником колод стане містер Пілкінгтон, та й взагалі було укладено угоду про постійний товарообмін між Скотохутором і Фоксвудом. Тварини не довіряли Пілкінгтону — адже він людина! — і все ж таки це було краще, аніж Фредерик, якого боялися й ненавиділи. По тому, як літо догоряло, а стіни вітряка зростали, ширилися чутки про підготовку нового підступного нападу. Казали, що Фредерик найняв аж двадцятеро помічників, озброївши їх вогнепальною зброєю, що він дав хабара поліції та магістрату, а відтак, якщо йому вдасться захопити Скотохутір, ніхто за них не заступиться. А як жорстоко цей панок поводиться зі своїми тваринами! Він шмагав стару конячину, доки та не померла, він кинув собаку у вогонь, він морить голодом корів, а вечорами розважається півнячими боями, прив'язавши до когутячих лап леза. Худоба не могла спокійно чути про збиткування з їхніх товаришів. І часом лунали заклики зібратися й першими напасти на Пінчфілд, аби прогнати людей і дати волю тваринам. Та Верескун радив уникати непродуманих дій і цілковито покладався на мудру стратегію Товариша Наполеона.
Однак ніхто нікому не заборонить мати певні настрої. Одного недільного ранку Наполеон з'явився в стодолі й заявив, що він ніколи не збирався продавати колоди Фредерику, бо взагалі має за недостойне для порядної свині діло вести переговори з таким негідником. Голубам, яких так само посилали поширювати вістки про Повстання, було заборонено залітати у Фоксвуд; окрім того, гасло "Смерть Людству!" замінили на "Смерть Фредерику!" Під осінь була викрита ще одна диверсія Сноубола: виявилося, що під час своїх нічних візитів він навмисне засмічував посівне насіння, через що поля заросли бур'яном. Гусак, який був до цього причетний, визнав перед Верескуном свою провину і вкоротив собі життя, ковтнувши ягоди пасльону. Тепер тварини остаточно впевнилися, що Сноубол ніколи не удостоювався ордена "Тварина — Герой Першого класу". Це була не більш як легенда, що її після Битви біля короварні пустив гуляти світом сам Сноубол. Він не просто не дістав ніяких нагород — він був підданий обструкції за ганебну поведінку під час бою.