Вельможний
Отже, за якийсь час має прибути сюди полковник із заго-
ном, що супроводить бунтаря по етапу. Як ви гадаєте: чи
не краще було б почекати полковника, а потім уже й дис-
пут починати?
Другий (своє продовжуючи). ...ну, а раз
дійшли ми згоди, то тепер будемо діяти
так: ти з своїми коліями зайдеш он ізвідти,
а з другого боку з моїм загоном Марко
Чорноземля ударить. Перший (схопився
з місця). Як?! Одбили Чорноземлю? Ну,
кажи: одбили? Другий. Та не кричи хоч
так! (Встає й собі.) Найголовніше ми, ви-
ходить, вирішили. Вертайся ж зараз до за-
гону, там ти й про Марка все узнаєш, а я
кругом ще обійду, переодягнусь в яру і
буду ждати, поки Сковорода не прийде та
на флейту не заграє (ми так умовились) —
пішли?
"А пождіть, хами, щось я вам скажу! — наздибочках до них Про-
фесор підійшов. Похитуючись од мозкового висихання, він по-
журавлиному на 'дній нозі став і таке собі в повітрі прорік: —
Галай-балай, амінь, алілуя!"
Перший. Тю! чорти з греблі... Не гнівай-
тесь пане, а їй-бо, якби оце вам до голови
роги приправити та причепити хвоста зза-
ду — ну дак точнісінько б були... (Чвирк-
нув крізь зуби.)
Догматик
(скакнувши)
Як ти смієш?! Пан Професор для тебе не тю, а вашець.
Професорова рука з одставленим мізинцем наблизилась до плечей
Подорожнього і зараз же гидливо одсіпнулась: "Три дні!"
Перший. На пана працювати? А на
об'яві лише дві дірки виверчено.
...рука іще раз скрадливо доторкнулась і відскочила як опечена:
"Три!"
Другий (до Догматика). Я — вашець,
ти вашець, а хто ж нам хліба напашець?
(До Професора.) Отож, підіть скажіть уся-
ким вашим вашецям: пропали пани геть-
мани, а кобила порох із'їла. (Зареготав-
шись, подалися далі.)
Вельможний
Ну як?
Професор
Пропали пани гетьмани, а кобила порох...
Вельможний
Свободомисліе! Єресь! Революція. Учені, ви чуєте, до чого
доходить наука, відірвана від богословія?
Учений
(дивлячись на небо)
Ні, таки мудро устроено: зівається, аж поки й плюнеш.
Вельможний
(до Професора)
Ось із кого приклад треба брати... (Раптом назустріч з три-
буни рука.) А! православні клобуки! І католицьке духів-
ництво!
Це саме святі отці із кухні показались. Вони ідуть в потилицю,
один за одним. Ізроблять крок — та й знов назад, руками роз-
махують, сперечаються.
Вельможний
А там ще хто? Я бачу, на мій заклик проти голоти стали
єдиним строєм не лише з Європи, а й мусульмани, євреї
та буддисти. Зійду ж до однодушників і я. Щасливий я
безмірної (У другий рукав мундир вдівав.)
...Гама, заглитнувшись, закашлюється на клавесині, і кручений,
підкидистий сміх ув образі Панни з метеликами на голові аж
сюди на балкон вискакує з палацу.
Панна
І нехай тепер кашляє. І нехай. Папа, ти знаєш, він мене
замучив, я вже більше не можу! (Ловить сіткою метели-
ка.) Ну ти й сам подумай — что єсть мусікія або ж із цер-
ковнослов'янської мови — музика.
Навчитель
(слідом виходячи на балкон)
"Мусікія, кая єсть пєнієм ілі ігранієм сердца человеческая
возбуждает ко веселію ілі сокрушенію і плачю (от-от кха-
шель!), і пакі єсть мусікія, кая пєнієм своїм ілі ігранієм
вверх ілі вніз меру показуєт".
Панна
Папа, а чи скоро я буду дочкою гетьмана? Завтра? Ну,
а чому не сьогодні? (Пхиче.)
Вельможний
Дитино моя, ти ж бачиш — у мене гості.
Пані
(з вікна)
Цвірінь? Цвірінь? Висловлюйтесь, нарешті, класичною мо-
вою. Обстоюйте чистоту раси. Ось як у моїм проекті, на-
приклад. (Виставляє на долоні опудало півня.) Очистка
рас повинна ж торкнутись не самих лише курей та гинди-
ків, а так само й рас людських. (Гладить півнячий хвіст
проти пір'я.)
Побекав Вельможний по латині, помекекав та й знов до ченців
своїх. Махнув рукою — барабани заторохкотіли там десь.
Панна
Але ж я люблю метеликів, а вони науку. Це насильство!
От — умисне: напну на себе хустку, візьму корзинку в ру-
ку і піду собі в парод, між демос...
Пані
(сплескує руками)
Бож-же! Вона мене вб'є своїм демократизмом! Скинь мені
хустку зараз! Цвірк-цварк? І, будь ласка, про метеликів
висловлюйся в стилі барокко. Цвірк? — і будь ласка.
А гості ізроблять крок — та й .заведуться, ізроблять крок — та й
вчепляться в бороди.
Пані
Адже ж я тебе учила. Параграф сто двадцятий правил дво-
рянського виховання про що гласить?
Догматики хутенько на балкон по сходах кривуляють і там перед
вікном клац-клац цитати ножичками, клац!
Пані
А гласить він ось про що. (їй розгортають фоліанта, вона
вичитує.) "Згідно з гинчими гисторичними... дворяни по-
винні" ...цвірінь? — читайте далі.
Догматик
(дискантом на одній ноті)
"...з попугайлами радитись, з собачками цьоматися, з та-
кими слюзавими цюцями, сльозавими, і панталони одяга-
ти, і трико, і навіть сюсяти ходити — все: в стилі рококо".
Слуга
Прибули мудреці з Європи, що самі себе зволять прозива-
ти: немічні й коричняві!
Вельможний
Професоре, приготуйте привітальну промову! (Махнув ру-
кою — барабани заторохкотіли там десь.)
Немічних попід руки ведуть. Вони ще здалеку гу-гу, галу-балу
сявкають, белебенять. Дух од них такий, аж Панна носом...
Навчитель
Панні хочеться до парку? О, будь ласка. Але благаю: за-
кінчимо лекцію. Что єсть мусікія?
Та знаю, знаю! Мусікія есть... і т. д., й т. ін. (Дає йому ля-
паса.) Ви вже мені більш не потрібні, мусікійський навчи-
телю.
Пані
Ну от і умничка. А тепер сідай отут на балконі та враніш-
ній туалет докінчувати будеш. (Вибігають служниці й за-
ходяться чистити їй нігті.)
А внизу під балконом — сльози радості, обнімання, крик. Немічних
усадили нарешті.
Вельможний
Ні, ви тільки подумайте (якеє торжество, який восторг!):
од королівсько-папської Європи прибули до нас гуманні
мудреці. Щоправда, деякі з них такі старі, що й кашлянуть
не здужають, але...
Немічні все-таки пробують кашлянути — загальна радість, виск.
Вельможний
А зате які в них лоби твердесенькі! (Пробує рукою, всі
теж кожен свого лоба мацає.) А зате як вони плюватись
проти голоти вміють, хо-хо!
Немічні пробують плюнути, та слина на своїй же бороді зависає.
Загальна радість, виск. І от під цюю радісну хвилину. Наздибоч-
ках. До них. Професор підійшов. Похитуючись од мозкового ви-
сихання, він по-журавлиному на 'дній нозі став і таке собі в по-
вітря прорік: "Галай-балай, амінь, алілуя!" — Коричняві чхнули
йому в лице.
Професор
Так же й вас! Рекомендуюсь: представник панської педаго-
гіки, що непохитно на 'дній нозі подвизається, а саме: на
граматичному гуманізмі чи вербалізмі. До речі, ось і труна
моя. Завше вожу її з собою на вірьовці. Під час засухи
психології можу й стоя на голові викомарювати лекції.
Тема? Хіромантія й християнство, наприклад. Або ж: сло-
во вихователя, виголошене над фаршированим зайцем піс-
ля четвертої чарки у батьків учня. А що ж. Треба ж, знає-
те, якось існувати. А в цім мені великий приклад — пре-
подобнії.
Вельможний
Преподобні! Приходьте сюди ближче, чуйтеся як дома.
Та преподобнії давно вже як дома. Уже до них і догматики з за-
кладками й цитатами: А почім берете за відпущення гріхів? А що
ви скажете про тройчність бога? Та воно й справді: аби сало та
паляниця, а тройчність... Архієреї строго обернулись — стихло.
Лише сміхотня поміж сміхунцями так і заскакала скаклями, так
і заскакала...
Слуга
(докладає)
Плакун-Гребіночка з коломаззю на лекцію до Панни.
Плакун-Гребіночка
(збігаючи на балкон)
Що, набагато я спізнився? (Цілую ручку Панни.) Але ж...
у вашім подвір'ї колясок-колясок! Із Англії, Індії, Єгипту...
І що дивно (я дослідив): коляски різні, а коломазь, що на
ній капітал виїжджає, однакова. Ось. Бажаєте понюхати?
Панна
Папа, скажи їм, щоб мене не мучили...
Плакун-Гребіночка
Ну, тоді лекцію починаємо (цілую ручку панни), станьте
в позу, кліпайте очима! Сьогодні ми з вами українські го-
лосіння повторимо. Українські голосіння, як відомо, є най-
кращі в усьому світі. їхні мелізми та різні голосові прикра-
си далеко корисніші від строгої простоти трудової пісні,
від пісні робочої. Розчуленість, розслабленість від цих при-
крас, як той бальзам на наші рани. Отож — культивуймо
голосіння, навчаймося прикладати їх до життя практично.
А робиться це ось як (ну, кліпайте ж очима!): беруть що-
найкращу українську гребінку; між зубчиків закладають
аркушик паперу — теж українського; слинять цей папір
доброю українською слиною і тоді із слізним голосовим
іржанням на слова "Гей та ой да гей!" або "Ой на кого ж
це ти нас покидаєш!" крепко дмухають у гребінку. О, ви
чуєте — який благородний звук виходить. Немовби то
вовки-сіроманці ридали-проквиляли на руїнах гетьмансько-
го минулого.
Та ти зовсім мене не слухаєш; папа... ви більш мені вже не
потрібні, мелізмовий Плакун-Гребіночко. (Дає йому ляпа-
са.) До парку! До парку!
"Цвірк-цварк? Парасольку ж од сонця! Аптечку!" — кричить із
вікна Пані. "Парасольку! Аптечку!" — слідом кинулися М у с і-
к і я й П л а к у и — Г р е б і н о ч к а. Та Панна вже не слухає. Ви-
хорцем із сходів збігла, врізалася поміж ряси, що роздалися зляка-
но перед сміюхою такою: чи засміятися й собі, чи, мо розсердить-
ся? Гигикнули — наче цілий табун горобців пужнув хто...
Вельможний
(милуючись, услід)
Ну, що ви на це їй скажете?!
Учені
Умілітельно! Просто ж умілєніє! Така у вас вона хоросю-
нєчка. А головне, що виховання по-хоросюнєчки прова-
диться. І на науковій основі — це теж дуже хоросюнєчки.
Слуга
(докладає)
Нюнєчки!
Вельможний
Плаксії прийшли й плаксійки? (До учених.) Оце пораді-
ють наші метафізики. Мумії ж філософські ані плакати
вже, ані сміятися не вміють. (До немічних.) Трагізм сучас-
ної культури в чім? — що ми не цінуємо плаксіїв. Мене й
самого на плач частенько кривить. Ось... як і зараз. (Усі
присутні кривляться.) Ах, нам би єдиную науку наук, да
таку, щоб ми ще більш в правах своїх сперлися на неї.
Отоді б ми оскалились! (Усі присутні гарчать.)
Появляються Нюнєчки. Вони хватаються за голову, рвуть на собі
одежу, зітхають тяжко і взагалі от-от об світову печаль журбою
брязнуть. Уже навіть і арфочки повитягали з торби та бандури.
Вельможний
Ні, ні, якраз іще ж не час. Закам'янійте. Зараз у нас ве-
лике свято: і королі, і Ватікан прислали нам своїх послів.
"Тримайтесь!" — вони нам кажуть. "Тримаємось",— відпо-
відаємо. Хоч перед нами і є небезпека революцій як на
Заході, так і на Сході,— проте через духівництво будем
присиплять, будем присиплять. Отже... (До духівництва.)
Чи всі вже там з кухні? (Виголошує.)
Вітаю божих посланців! Хай буде благословення й доб-
ро — над Європою, над всією Азією й над нами, дворя-
нами!
Перекладачі шелепотять: "Дак вельможний і каже й —
хай підживаються дворяни, то, може, й черні житиметься довго,
амінь". Всі амінькають. Це ми й без перекладів розуміємо. Еж
капітал... звісно...
Хвилина герготу. Хвилина белькоту. Клобуки коло коричнявих,
твердолобих розсідаються — хто на ослонах, хто на сходах.
"Авжеж, у вас дворяни, а в нас, сказати б, лорди".— "Та не туп-
цяйтесь хоч на ногах,— "лорди".— "Драстуйте! — хто ж по ногах?"
Вельможний
Ну от, як скоро прибуде полковник — зараз і почнемо.
(Сідає на лаві поміж гостей і починає задурювати їм голо-
ви.) Нарешті ми й зійшлися. А де ж це філософи — невже
не виспалися досі?
Слуга по сходах у палац побіг.
І політики теж. Учора, бачите, після диспуту як сочинили
оргію! З науковою метою зґвалтували дівчину-кріпачку.
(Клобук. Оце я розумію.) З метою благотворительною
проміняли на собаку двох братів її і матір. (Підбрехач.
Гав, гав! Це ж той одновухий собака, що по всьому серед-
ньовіччю хвостом Арістотелевим вимахував?) Бо не мог-
ли ж ми, справді, терпіти, щоб бідна тварина та голодувала
ото у скупої поміщиці-сусідки. А потім танцювали цілу
ніч, пили опіум, відригували. І все це по-латині.
(Ксьондз. Латина як символ могутності короля й папи?
Похвально, похвально.) Крім того, така вже в нас до ста-
ровини охота. Хочете посміятись? (Всі. Ануте — да.)
Риючись у архівах, я натрапив на поржавілу бляшку. От
так собі бляшка, вирізана в формі голуба. Поплював я на
неї, крейдою почистив — заблищала. Ах ти ж, думаю, чорт!
А що, якби її та на бунчук гетьманський насадити?
І справді. Насадили на бунчук бляшаного голуба дзьобом
униз — і вийшов (Всі. Ануте — ну!) — і вийшов герб.
(Виткнувсь регіт: Ге-ге-ге-герб.) Як отак поверну-
ти, то буде голуб миру,— нікого, мовляв, ми не чіпаємо,
а як отак,— то буде тризуб, вила, проти голоти гак. (О г-
лоблями регіт: Га-га-га-гак!) Проти голоти. Проти
вашої і нашої української. Так. Ви ж знаєте: я й сам укра-
їнського роду, але... (випростався гордо) отут-то й є різни-
ця в людях. Мил остю цариці Катерини II; піддержкою
рідні, що вилізла в дворяни; вашими молитвами, отці, я до-
служився до вельможного. Гетьманом я хочу сісти! Сяду
я гетьманом, а потім так: ківірк! — і вся голота у мене
в жмені. (Кишко-животяне кихкання: Ге-ге-
гетьмана! на го-голоту!) Ківірк! — і вся культура к чорту.
(До слуги, що несе з палацу аптечку та парасольку.) До
парку? Вернешся, скажеш філософам: вже всі зібралися,
будемо починати. Або ні, чекай. Тупоголове бидло хіба ж
можна до філософії пускати? Я краще сам до них піду.
(Іде по сходах на балкон, але не може не зупинитись, за-
доволений із себе — він іще раз через плече кумедно паль-
цем приставляє.) Як отак — голуб миру, а як отак, мов-
ляв... (Од сміху почали валятись.)