Пастушка: <біля саду>
Не вірте йому, не вірте! (б'в його ніжно <по губах>)
(Всі так і замахали на них руками).
Пастух: ...А що хіба? хто вмер?
<та> Чого ви <такі сумні всі?> сумні такі? Ну, що,
вгощав вином Сковорода?
[• .]
Пастух: Смішного нічого тут
нема. <...Ми змушені були успіти в
сад, на лоно природи. >
Навпаки, я плачу. Отже: <продовжую> зайшли ми в сад.
А ніч! а зорі! <Судіте
[нерозб.]> < Судіте нас: ми не могли > Міркуйте самі: чи не
могли ми не впали 1 у траву < (хоч коло
нас зірвалося з землі щось і побігло) >
Пастушка: Ах?
Пастух: І я (схлипуючи) паденію
подвержен бил... Ох, окаянний я! < (б'є себе в груди) > Пастушка
б'є його <по губах > < ніжно >
Всі (плещучи в долоні). <Хо-хо!> <Біс,> <великий акторе,
біс!> Травка? Хо-хо! Пане філософе, ти чуєш, як ми твою природу
й простоту по-своєму зрозуміли.
1 Очевидно, треба: "впасти".—Ред.
<Ну це ж чудесно. Це ж дійсно рідкісна > Ах, яка це витонче-
ність шляхетна. Він навіть у коханні в актор! <Філософе, > А це
все ти навіяв нам, пане філософе, своїми віршами. Ми тобі вдячні
дуже. Пішли танцювати:
Казала травка
Я тільки травка
Ну, і т. д.1
Потвора: <Ну досить сміху! Зараз ми —
Платонові ідеї >
Ну досить! Що п'яні ви —я знаю. Але ми ж умови-
лись — < забули хіба?> — зараз ми — <лише> Платонові ідеї —
<та й край> забули хіба?
[• о
<Овечки> Осли
Двісті раз
це чуємо — не залякаєш! Краще
посмокчемо давай: краси, душі
безсмертія
Овечки
Бебехнутись у < "В і ч н і с т ь" >
"в і ч н і с т ь".
Собаки
Ходить
о те, щоб ти <нам сотворив > в житті нам підстругав
ідилію. < Вертайся ж до природи > <До спрощення ж
вертайся >
до кочових < життьових > життьових форм, людей
народ загав.
Сковорода
< Свобода > чи покора
Безсмертіє те слово < (зауваж) > (пам'ятай)
Безсмертіє. Ой добрі ж ви! Охота
поглузувать? Пограть? Минулеє
мені в докір поставить? Я ж не вірю,
<що нібито... > як той Платон —
1 Текст від слів: "Травка? Хо-хо!.." написаний пізніше чорни-
лом і олівцем. Частину тексту автор був перекреслив, але потім
поновив.— Ред.
Одбитися од вас ми хочемо —
яким шляхом? — підмінюючи гасла,
фальшуючи, протиставляючи
розкритому свободорозумінпю
стихійне в, своє, притухлеє,
мов риба! От. Ну а Платон... Платона
ми беремо тому, що комунізм
нам не страшний його. В "Державі" власність
він визнає? То це ж для нас усе!
< (до своїх) А вийдіть там. Гукніть слугу. Мене
турбує: > <де це інші!> <чи під'їхали інші> 1
Сковорода
А все ж усе — чудесно! Ваша здібність
підмінювать, крутить і фальшувать
всього мене зачарувала. Хитро ж
ви <ловите> ходите! Ой підслизаєте
лакузно! Все б аби когось під'їсти,
обджеркати, як гусінь вишню, яд
розбризкати вонючий. <Та не вдасться ж> Хха! Чи
вдасться ж
вам обдурить голоту<.>? Зразу й я
подумав був, що ці <осли й собаки
підвищений > потвори — хворість
і маячня моїх думок. Тепер
[. . . .]
іще мені розкажете?
Слуга < (увіходить) Шд"їха[ла] > <Чи дозволять вельможні>
< (увіходить) Хай дозволять вельможні> (увіходить) 3 дозволу
Вельможного докладаю: карета графині <коло брами> під'їхала
до брами. <Отже> Лише у ній <всі> всі сонні. < Декого >
У декого блювота... <Чи не буде яких розпоряджень... > Які бу-
дуть розпоряджен [ня] < вельможного? >
Потвора. І завше цей смерд по те говорить, що треба.
Всі < (знову руками замахали) От же ці>
< досадно > <Що зпаєш —те> <Робп що хочеш,
1 На берегах напроти цього місця дописано: "Це треба дати".—
Ред.
2 На берегах рукопису дописано:
"<обсіли кругом, обвішались і> <сідають кругом> Всі
обсіли кругом Сковороду, пообвішувались я[к] виноград,
Заглядають у книжку, що на столі: "Ломоносов? Ну що ж
тут вичитав — що хімії потрібен тісний <союз> контакт із
математикою? що хімії потрібен союз із фізикою?" — Ред.
тільки не перебивай> Та зникпп <, не> ти, не перебивай!2
[Слуга: ...] сонні. Це називається — на машкараді побували. Ви-
но їх, бач, < перемогло > розморило, а ще графи, дворяне, не зу-
гарні вчинити, як то кажуть...
Пастух: <Казала> травка?
Потвора
Кпязі,
папи й панки перед < тобою. Хочеш >
тобою. < (нашіптуючи) > < шепо-
чу [чи] > < (звабливо) > < (таєм-
ничим шепотом) > <таємничо>
Хочеш
із нами йти? Хімічні явища
[. . . о
в с і
історії. За це тобі в подяку —
нагвинтимо твій мозок: божеством,
убожеством, надлюдськістю, гниляччям,
підозрінням, самокопапням! Дух
трагічності, "веління" долі, гордість
самотності, втікання світу, лінь —
пу що там ще...
Практично ж? Любий! Будеш
•і
всі
Вся сіль не в тім. А ось. Що говорити.
Потрібно. Нам. Туманами! Збагнув?
Що панувать. Потрібно. Нам.
Брехнею!
Чи зрозумів? (Ні-ні, ти не вставай
і не силкуйсь ударить. Ну. Ну сядьмо ж.
Та обніми мене. А я тобі
щось пошепчу —— ось слухай) К Бач. Наука.
пе віримо ні трохи. <Ловко? Отже:> Ловко?
а вигляньте: Що там за тупотня <така> у сінях?
Отже,
до тебе в нас такеє: виправдай
1 Тут поставлено позначку, а на берегах написано:
"Сторож надворі калатає".
Це вставка для "Літ [ературного] Донбасу".— Ред,
не відрікайсь старого! Це ж краса —
<хоч би й оте твоє "Казала травка".
Та от якраз... >
хоч би й оте твоє...
Пастух
"Казала травка"?
Потвора
Та от якраз...
<в якомусь> У дикім вихорі, у ненасит-
но-блискучім <п е р е д с м е р т н і м> танці
влітають Джміль і Метелик: