[IV. ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ]
1 Зверху автор дописав: "Натура".— Ред.
Натура — є римське слово, по-нашому ж природа, або ж єство. Цим
словом визначається все па все, що тільки родиться у всій світа
цього машині... Вона 1 зветься натурою тому, що все, <що> яке
<на світ> назовні виходить <чи> або ж народжується від
таємних необмежених надр її, як од загальної матері черева, тим-
часовий свій має початок. А поскільки ця мати, рождаючи, ні від
кого не приймає, але ж сама собою рождає, для того <й нази-
вається] > < зветься > взивається і батьком <і матір'ю > і по-
чатком <ні початком>, який <і> кінця не має, який <під>
від місця чи часу не залежить... Не можна про пеї < сказати>
спитати: коли вопа почалась? — Вона завжди є, була й буде. Або ж:
до якого місця < досягає? > поширюється? — Bona завжди є
скрізь. < Натура > Бо натура
<ОТАК У РЛЙ ПІШЛА БУРЖУАЗІЯ
(Уривок із поеми) >
ДРУГИЙ МОНОЛОГ СКОВОРОДИ
Огонь. Та вже ж. Це він один. Як прапор
піднесення! Огонь. Це він, як мисль.
Як ті ножі (Огонь): чи можна
не гоготать, коли доба, доба
гогоче!
стягло хвости і підповзло. Плазуючи,
вибризкувало яд вопючий. Тихо
яхидою захихотіло... Цоп! —
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1245, арк. 1—4)
[І.] <КІНЕЦЬ ФЕОДАЛА>
Бунтівники духа, ватажки герої — <вічно вони в змаганнях! >
звідки вони беруться? < Озера крові> <клинці, межовані не-
навистю > Стоять стоянами озера крові в історії,—чому їх не за-
сипать? Чом замість < [нерозб.] > гасну [ти] повстанням — по-
встання [ми] перекликають [ся] <в віках > віки? < [нерозб.] >
<Роб[іт]иики ось нюрнберзькі > <ось> <тут> <ось>
<а там папак> < Моздок на сході > <Тут> Ось нідерландців
кривава рада, а там < і в Англії й па В [країні] > уже і в Англії
й на Україні! <Слава!—кричить, бунтує бунтарський дух.>
<Слава! — і скрізь, де папство, бунтує бунтарський дух> <Сла-
ва! — і скрізь, де рабство, там огонь. Кидається, перекидається, до
протесту будить, будить!.. І все ж ніколи не збудить отак!>
<Пани ж мої і ті [нерозб.] там десь по закутках. > <Буди:>
<0 дух бунтуючий, буди й> <І тут же> <І тільки наш>
<Чого ж так мало в нас збудилось? О що б було, якбп>
<Я чую> Кидайте <буденне діло, кидайте і й[діть]> своє!
Ідіть за спільне діло! <всі> всі —чи чуєте? —усі! <так 18-ий
кривавий вік>
Лежать собі по українах недолуги-патріоти і <лежать, на ко-
ми [ни] позадирали ноги> свистять малоросійської геть через
увесь XVIII вік, лежать, на коми [ни] позадирали ноги1.
Україна. Панські покої. Покручені сходи на другий поверх.
День. Вбігає Кожум'яка.
Огенія (увіходить)
Вертаються! Вже чути там музики,
і дикий свист, і п'яні вигуки
1 Збоку автором дописано: "Альбігойці
Гусити
Жакерія
(Жак Боном)
(Паризькі) молотобойці".— Ред.
панів. Чи все ж я поробила? Швидше
струшу з стола, покої просвіжу 1
<а ти біжи> <побіжи>
та покладу свічки і добровоні
<папохваті. Це ж> напохваті. (Виходить.) Це ж знов
кричатиме
•]
Богиня... хха? < зажерливо ж набрякла
від ладану, од блювотин, од гри, >
<як> мов тая гниль набрякла —
від ладану, од блювотини, гри,
•]
поборників свободи чула крик?
<С(розчиняє вікна)> (Коло вікна.)
<Та он> Аж ген вони — в лісах, ярах... геть чисто
. • •]
з голотою впадеш. <.(оглядавХ.(оглядув кімнату)>
<Ну от, здається,
і все тепер, (гукав вгору) Хрисапф! готово там
чи ні? (вбігав дівчина) Невже ізнов заснув патлатий!
От прокляте опудало... Хрисанф! >
ану пійду його збужу <( кричить )> (Іде по сходах.)
Люципер (прочиняючи двері)
Ти тут сама, Огеніє?
•]
підсушує, да й той покласти нігде —
Огенія <(грізпо)>
< Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість? > 2
Кажи: яка тривога?
Чого прийшов?
Люципер
Між гайдамаками
немирпо.
Збоку дописано олівцем: "А де ж..." — Ред.
На берегах рукопису олівцем дописано:
"Та ні, он там (показує нагору)
Л ю ц [и п е р]
Отой патлатий? Дак що,
В одежі селянина хто
у мені вгадає отамана?" — Ред.
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, М 1189, арк. 4—6)
Ой, не жартуй, бо ж зараз прийдуть...
Люципер (до вікна)
Гук
навперегук <гуде> іде! Ти не турбуйся:
дворяночка твоя ще тільки хвіст
підсушує, да й той покласти пігде.
(Наспівує.) А-а, гойда,
чужа мати пойда,
а нашая пані
ходить у жупані.
Огенія (грізно)
Люципере, чи хочеш ти, щоб нас
помітили? Та й звідки ця веселість?
Обачен будь — еж голову твою 1
оцінено ти знаєш в скільки?
Люципор <.(весело)> (лапаючи свою голову)
Скільки?
Хрисанф (зіходячи вниз)
...а головне, що скільки воїнства
небесного там вийшло! Скільки <дзиндзи> власті
на райдугах радіти почало. (До Огенії.)
<А ловко я придумав: дзиндза! Темний
затурканий народ подумає,
що це святе, церковне щось, слов'янське.
Хай думає, а я тим часом скік! —
на шлях святого вискочу й прославлюсь. >
А ще ж як я по-грецькому почну — < (по [бачивши] >
<убачивши Огепію) >
1 На берегах рукопису дописано олівцем: "твою ж бо голо-
воньку".— Ред.
Ну що, пора? Пора, отроковіце,
<я вже давно приготувавсь (Люцип[еру].) А ти>
<я теж давно приготувавсь (До Люцип[ера]) А ти>
Я трохи був заснув (позіхав) О господи!.,
обідранцю, чого це тут — стрічати
та й поступлю <в любовники> <я в ченчики>
< нахлібники >
в ласкавчики до папі.
Хрисанф
<Негіднику!> Ну-ну! мужво! а прикуси язик...
Розляпався. (Знімає з стіни ікону.)
Огенія
Та це він <так бо. Хворий>
<в жарти.
Хворий > так. Бо хворий
на голову.
Хрисанф
Хіба що так. Піду ж.
Огсніє, < свічки ж> подай бо свічку, чуєш?
(До Люц[ипера].)
[■ ■]
X р и с а и ф
<Ага.> А ти ж як думав. <Ось хай лишень вступить до поко-
їв— я ще пе так ученістю розточуся > < Нехай пані вступлять
до покоїв — я ще не так ученістю розточуся. Про Едем. Про рай
сладості. Та ось, наприклад, про сад. Про рап.> Ось пожду ще
й не таким я розточуся. І насаді господь бог рай во Едемє на
востоцех і введе тамо человека єгоже созда. Це <про рай> <про
той самий > рай сладості, парадіос тіс тріфіс — по-грецькому.
Люципер
Авжеж. <Бо коли пан поїхав до Німеччини, то отут тобі й рай
сладості, коло пані. Ну що ж> Казочка про те, як пан поїхав до
Німеччини, а пані <тут> без [нього] рай сладості з ченцями
завела? чув, чув. (Співає.)
І —]
(ЦДАМЛМ, ф. 464, оп. 1, № 1189, арк. 7—8)