— Яка ви щаслива, любонько, що вийшли за таку мудру людину, вас обминає лиха доля багатьох жінок, які нерозважливо повискакували заміж за чоловіків, м'яких та нерішучих, нездатних ані вести власне господарство, ані наставляти своїх дітей.
— Адже ваш чоловік, серденько, обернув вас на царицю всього нашого краю, з таким не знати вам ніякого лиха! Під його рукою весь Алансон.
— Проте мені хотілося б,— сказала на те бідолашна жінка,— щоб він менше клопотався про чужих, а більше...
— Ну, ви занадто вимогливі, люба пані дю Бук'є. Всі жінки заздрять, що вам дістався такий чоловік.
Ця християнка, яку, погано розуміючи, почав засуджувати світ, знаходила в своїй господі широке поле, де могла прикласти власні чесноти. Вона коротала вік у сльозах, але на людях її лице завжди виражало непорушний спокій. Хіба для такої побожної душі не здавалася злочинною сама думка, від якої нило серце: "Я любила шевальє де Валуа, а вийшла за дю Бук'є!" Атаназове кохання також збуджувало докори сумління і переслідувало її в снах. Смерть дядечка, що виявила всі його страждання, спричинилася до ще боліснішого її мордування, бо вона весь час думала про те, як мусив старий катуватися, спостерігаючи зміну політичних і релігійних звичаїв у домі Кормонів. Горе часто вражає нас зі швидкістю блискавки, як то сталося з панею Грансон. Але в старої панни воно розпливалося, ніби олійна крапля, що не сходить із тканини, а повільно просякає вглиб.
Шевальє де Валуа був каверзним винуватцем горя пані дю Бук'є. Він хотів відкрити їй очі; бо шевальє, добре тертий в любовних справах, незгірше розкусив дю Бук'є жонатого, ніж дю Бук'є парубка. Та бувалого республіканця важко було впіймати на слизькому; його салон, звичайно, був закритий для шевальє де Валуа, як і для всіх, хто в перші дні після весілля відступився від дому Кормон. До того ж дю Бук'є, посідаючи велике багатство, не боявся стати смішним,— він царював над Алансоном, а про жінку думав не більше, ніж Річард III міг би думати про свого вбитого на його очах коня83, за допомогою якого виграв бій. На догоду своєму чоловікові пані дю Бук'є майже порвала близькі взаємини з домом д'Егріньйонів, однак, залишаючись на самоті під час від'їзду чоловіка в Париж, вона, бувало, відвідувала мадмуазель Арманду. Аж якось після двох років по одруженню пані дю Бук'є в річницю смерті абата де Спонда, виходячи з церкви Святого Леонарда, де відбулася панахида, мадмуазель Арманда підійшла до неї. Щиросерда дівчина вирішила, що такі обставини зобов'язують її сказати кілька слів плачущій спадкоємиці. Розмовляючи про дорогого покійника, вони пройшли разом від церкви Святого Леонарда до Проспекту, а звідти — до забороненого особняка, куди й вступила пані дю Бук'є, захоплена приємною розмовою з мадмуазель Армандою. Для бідолашної, вбитої горем жінки, мабуть, була гіркою втіхою розмова про дядечка з тією, котру він так любив. А потім їй хотілося почути співчутливі слова з уст старого маркіза, якого вона не бачила вже близько трьох років. Було половина на другу, вона застала там шевальє де Валуа, що підіспів на обід; віддавши низький уклін, він узяв її за руки.
— Отже, дорога, високошановна пані дю Бук'є,— мовив він схвильовано,— ми втратили нашого друга; то була свята людина; ми поділяємо вашу скорботу; авжеж, тут ваша втрата відчувається так болісно, як і в вашому домі... навіть гостріше,— додав він, натякаючи на дю Бук'є.
Коли кожен із присутніх висловив своє співчуття, сказавши якусь фразу погребного змісту, шевальє шанобливо взяв під руку пані дю Бук'є і відвів її до віконної ніші.
— Чи ви принаймні щасливі? — спитав він з батьківською сердечністю.
— Авжеж,— відповіла вона, опустивши очі.
Почувши те авжеж, мадам де Труавіль, дочка княгині Шербелової, і стара маркіза де Катеран приєдналися до шевальє в супроводі панни Арманди. В очікуванні обіду всі вийшли в сад прогулятися; пані дю Бук'є, пригнічена горем, і не помітила маленької змови, що її затіяли проти неї шевальє з дамами, яких розпалювала цікавість: "Нарешті ми її впіймали, чи не вдасться нам вивідати розгадку?" — можна було прочитати з поглядів, якими вони обмінювались.
— Для цілковитого щастя,— почала мадмуазель Арманда,— оце б вам придбати ще діточок, отакого б хлопчика, як мій племінник...
На очі пані дю Бук'є навернулися сльози.
— Я чула, що то ваша вина, ніби ви боялися вагітності,— не відступав і шевальє.
— Я? — простодушно мовила вона.— Та я б заплатила за дитину ста роками пекельних мук!
Довкола підступно поставленого питання зав'язалася суперечка, що її з винятковим тактом направляла віконтеса де Труавіль і стара маркіза де Катеран, які так обкрутили бідолашну стару дівку, аж вона, сама того не підозріваючи, вибовкала свою подружню таємницю. Мадмуазель Арманда взяла під руку шевальє, і вони вийшли, залишивши жінок теревенити про шлюбні справи. І тут у пані дю Бук'є розсіялись тисяча ілюзій щодо її одруження. Оскільки ж вона залишилась такою ж, як і була, пришелепуватою, то повірниці втішалися з її чарівливої наївності. Хоча фіктивний шлюб панни Кормон спершу насмішив усе місто, що вмить узнало цю новину, проте жіноцтво співчувало пані дю Бук'є. Коли мадмуазель Кормон іще безуспішно ганялася за женихами, кожне глузувало з неї; а коли стало відоме виняткове становище, в яке вона попала через суворість власних релігійних принципів, усе місто захоплювалося нею. "Бідолашна пані дю Бук'є опинилася у становищі доброї панни Кормон". Таким чином шевальє зумів на якийсь час поставити дю Бук'є в смішне становище, та з часом смішне згладилось, а коли язики вволю наплескалися, лихослів'я вляглось. Зрештою, багато хто вважав, що в п'ятдесят сім років прихований республіканець має право й спасувати. Ця подія так розпалила осоругу дю Бук'є до д'Егріньйонів, що він був немилосердний у своїй жадобі помсти. Пані дю Бук'є дістала наказ ніколи не переступати порога їхнього дому. Аби помститися за жарт, що його де Валуа утнув із ним, дю Бук'є, який щойно заснував газету "Вісник Оранського департаменту", помістив у ній таке оголошення:
"Особі, котра зможе довести існування пана де Помбретона до, під час і після Еміграції, буде видано чек на тисячу франків ренти".