ЙОАННА. Я в цьому нічого не тямлю. Знаю тільки одне — ми всі підкоряємося Царю Небесному, Він дав нам наші країни і мови, яких ми маємо триматися. Якби це було не так, убивство англійця було б гріхом і тоді вам би, мсьє, загрожував пекельний вогонь. Ви повинні думати не про свій обов'язок перед лордом, а про свій обов'язок перед Господом.
ПУЛАНЖІ. Облиште, Роберте. Вона може без кінця так відбивати кожне ваше слово.
РОБЕРТ. Без кінця? О святий Діонісій! Це ми ще побачимо. (До ЙОАННИ). Ми говоримо не про Бога, а про конкретні справи. Запитую ще раз, дівчино, ти бачила англійських солдат у бою? Ти не бачила, як вони грабують, палять, нищать, як вони рівняють із землею цілі села? Ти не чула байок про Чорного Принца,[35] який чорніший від самого диявола, чи про батька англійського короля?
ЙОАННА. Ви не повинні піддаватися страху, Роберте.
РОБЕРТ. Та не піддаюся я страху, чорт би тебе забрав. І хто дозволив тобі називати мене Робертом?
ЙОАННА. Так вас назвали у церкві, перед Богом. Всі інші — це імена вашого батька чи брата, чи ще когось.
РОБЕРТ. Пф.
ЙОАННА. Послухайте мене, мсьє. Із Домремі нам довелось тікати в інше село, рятуючись від англійських солдат. Троє з них відстали від інших, їх було поранено. Мені довелося ближче познайомитися з цими нещасними "годдемс". Вони не мали і половини тієї сили, що я.
РОБЕРТ. А ти знаєш, чому їх називають "годдемс"?
ЙОАННА. Ні. Просто всі їх так називають.
РОБЕРТ. Тому, що вони завжди просять Бога, щоб Він прирік їхні душі на вічні муки. Їхньою мовою "годдем" означає "проклятий". Що ти на це скажеш?
ЙОАННА. Бог їх помилує. Коли вони повернуться на землю, яку Він сотворив для них, то не чинитимуть зла і знову стануть Його послушними дітьми. Я чула про Чорного Принца. Тільки-но він ступив на нашу землю, диявол вселився в нього. Однак на батьківщині, на місці, яке Бог сотворив для нього, він був хорошою людиною. Так завжди буває. Якби я пішла до Англії, щоб завоювати її проти волі Господа Бога, і залишилась там жити, говорити їхньою мовою, диявол би вселився і в мене; на старості літ я би здригалася від усього того жаху, що накоїла.
РОБЕРТ. Нехай і так. Проте що більше диявола в тобі було б, то краще б ти воювала. Саме тому "годдемс" захоплять Орлеан. І тобі, чи навіть десятку тисяч таких, як ти, не до снаги їх зупинити.
ЙОАННА. Тисяча таких, як я, зупинили б їх. Десять таких, як я, зупинили б їх з Божою поміччю. (Вона поривчасто підводиться та підходить до нього, не витримуючи більше сидіти). Ви не розумієте, мсьє. Наші солдати завжди переможені, бо вони б'ються, тільки щоб урятувати власні шкури, а найлегший спосіб урятувати свою шкуру — це тікати. Наші лицарі думають тільки про гроші, які вони зможуть заробити на викупах, їхній принцип — не "вбий або будеш вбитий", а "тобі заплатять або ти заплатиш". Та я навчу їх боротися так, щоб воля Божа здійснилась у Франції, і вони відженуть нещасних "годдемс", як овечок. Ви з Поллі доживете до дня, коли на нашій землі не лишиться жодного англійського солдата і буде один король: не феодальний англійський, а Божий французький.
РОБЕРТ (до ПУЛАНЖІ). Може, це все і безглуздя, Поллі, але солдати можуть купитись на це, хоч здається, вже жодними словами не підняти їхнього бойового духу. Навіть дофін міг би купитись на це. Якщо їй вдасться підняти його бойовий дух, то вона зможе підняти бойовий дух будь-кого.
ПУЛАНЖІ. Я не бачу причини, чому б не спробувати. А ви? І є щось таке особливе в цій дівчині.
РОБЕРТ (повертаючись до ЙОАННИ). Тепер послухай ти мене і (відчайдушно) не перебивай, доки я не завершу.
ЙОАННА (бігом повернулась на стілець і сіла, як слухняна учениця). Так, мсьє.
РОБЕРТ. Отже, ти поїдеш до Шинона під ескортом цього джентльмена та трьох його друзів.
ЙОАННА (сяючи від щастя, плескає в долоні). Ох, мсьє! Ви святий, навколо вас засвітився німб.
ПУЛАНЖІ. Як вона зустрінеться з дофіном?
РОБЕРТ (поглянувши угору, ніби на свій німб). Я не знаю, а як вона зустрілася зі мною? Якщо дофін так і не прийме її, то він кращий, ніж я про нього думав. (Підводиться). Я відправлю її до Шинона, і вона може сказати, що прибула від мене. А далі вже буде як буде, це все, що я можу зробити.
ЙОАННА. А вбрання? Можна мені солдатське вбрання, правда ж, мсьє?
РОБЕРТ. Та бери, що хочеш. Я умиваю руки.
ЙОАННА (несамовита від свого успіху). Ходімо, Поллі! (Зривається з місця й вилітає).
ПУЛАНЖІ. Так, у ній є щось особливе. До побачення. (Виходить).
РОБЕРТ, усе ще сумніваючись, чи не дозволив божевільній дівчині та своєму підлеглому пошити себе в дурні, почухуючи потилицю, відходить від дверей.
Вбігає УПРАВИТЕЛЬ з кошиком.
УПРАВИТЕЛЬ. Пане, пане…
РОБЕРТ. Ну що ще?
УПРАВИТЕЛЬ. Кури несуться, мов здуріли. П'ять дюжин яєць!
РОБЕРТ (раптом завмирає, хреститься і ворушить блідими вустами). Святий Ісусе! (Вголос, на одному подиху). А вона таки від Бога.
ДІЯ ДРУГА
Шинон, в Турені. Частина тронної зали в замку відмежована завісою, аби служити як приймальня. АРХІЄПИСКОП Реймський, років п'ятдесятьох, добре відгодований прелат, у якому немає нічого духовного, окрім того як він себе намагається нести, а також гофмейстер, монсеньйор ДЕ ЛЯ ТРЕМУЛЬ, потворний винний бурдюк у людській подобі, чекають на ДОФІНА. У стіні, праворуч від чоловіків, є двері.
Надвечір'я 8 березня 1429 року. АРХІЄПИСКОП із гідністю стоїть на одному місці, в той час як гофмейстер, ліворуч від нього, аж закипає від люті.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Що в дідька лисого дофін хоче нам довести, примушуючи чекати так довго? Звідки у вас стільки терпіння, щоб отак стояти, немов кам'яний ідол?
АРХІЄПИСКОП. Розумієте, я архієпископ. Архієпископ — це свого роду ідол. Що б не трапилось, він мусить зберігати спокій і з терпінням зносити витребеньки дурнів. Окрім того, пане гофмейстере, запізнюватися — це ж королівський привілей дофіна, чи не так?
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Прокляття на голову того дофіна! Ваша превелебносте, знаєте, скільки грошей він мені винен?
АРХІЄПИСКОП. Без сумніву, набагато більше, ніж мені, ви значно багатший за мене. Я так розумію, ви позичили йому все, що тільки могли. Як і я.
ЛЯ ТРЕМУЛЬ. Його останній улов з моєї кишені — двадцять сім тисяч. Круглих двадцять сім тисяч!