Свята Йоанна

Сторінка 31 з 46

Джордж Бернард Шоу

ДЮНУА (сміється). Таки правда.

Король КАРЛ, із СИНЬОЮ БОРОДОЮ ліворуч та ЛЯ ГІРОМ праворуч, виходить із ризниці, де з нього знімали врочисту мантію. ЙОАННА ховається за колоною. ДЮНУА стоїть між КАРЛОМ і ЛЯ ГІРОМ.

ДЮНУА. То як воно, ваша величносте, нарешті бути коронованим?

КАРЛ. Я б нізащо у світі не пішов на це вдруге, навіть якби мав стати імператором сонця й місяця. Яка ж тяженна ця мантія! А коли на мене наклали корону, то взагалі ледь не повалився. Священна олія, про яку було стільки балаканини, була немов протухла, фе! Бідолашний архієпископ, мабуть, сам ледве вижив, його ризи важать чи не цілу тонну, йому там до цих пір допомагають зняти їх.

ДЮНУА (сухо). Вашій величності слід частіше носити лати. Це б допомогло вам призвичаїтись до важкого вбрання.

КАРЛ. Ага, старий жеребцю. Я не носитиму лати, воювати — не моя справа. Де Діва?

ЙОАННА (виходить перед КАРЛОМ і СИНЬОЮ БОРОДОЮ та падає на коліна). Ваша величносте, тепер ви король, мою роботу зроблено. Я повертаюся назад, на батькову ферму.

КАРЛ (здивований, але з полегшенням). Справді? Що ж, дуже добре.

ЙОАННА підводиться, глибоко засмучена.

КАРЛ (продовжує безтурботно). Здоровий спосіб життя, я розумію.

ДЮНУА. Дуже нудний, однак.

СИНЯ БОРОДА. І ти так довго не носила спідниці, що будеш тільки плутатись у ній.

ЛЯ ГІР. Тобі не вистачатиме війни. Це погана, але сильна звичка, якої важко позбутися.

КАРЛ (стурбовано). Все ж, якщо ти хочеш повернутись додому, ми не сміємо затримувати тебе.

ЙОАННА (гірко). Я знаю, що жоден із вас не шкодуватиме, коли я піду. (Вона повертається плечем до КАРЛА і проходить повз нього до більш товариських ДЮНУА та ЛЯ ГІРА).

ЛЯ ГІР. Ну, я зможу лаятись, коли забажаю, але я сумуватиму за тобою.

ЙОАННА. Ля Гіре, незважаючи на твої гріхи і твою лайку, ми ще зустрінемось на небесах, бо я люблю тебе, як свого старого пса Піту, який пасе овець. Піту міг би і вовка загризти. Ти теж гризтимеш англійських вовків, доки вони не повернуться на свою землю і не стануть послушними псами Господніми, хіба ні?

ЛЯ ГІР. Разом з тобою — так.

ЙОАННА. Ні. Я не протримаюсь більше року.

ВСІ РАЗОМ. Що?!

ЙОАННА. Якось я знаю, що буде саме так.

ДЮНУА. Яка дурниця!

ЙОАННА. Жане, гадаєш, ти зможеш вигнати їх?

ДЮНУА (досить переконано). Так, я зможу їх вигнати. Раніше вони перемагали нас, бо на полі битви ми бавились, як на турнірі чи на ярмарку. Ми клеїли дурня в той час, як англійці серйозно ставились до війни. Однак я засвоїв урок. На цій землі немає їхнього коріння. Я перемагав їх раніше і перемагатиму далі.

ЙОАННА. Ти будеш жорстоким із ними, Жане?

ДЮНУА. Англійцям не варто чекати гуманного ставлення від мене. Вони перші почали.

ЙОАННА (несподівано). Жане, перш ніж я повернусь додому, давай візьмемо Париж.

КАРЛ (страшенно наляканий). О ні, ні. Тоді ми втратимо все, що здобули. О Боже, давайте тільки не воювати більше. Ми можемо укласти досить-таки вигідний мир із герцогом Бургундським.

ЙОАННА. Мир! (Вона нетерпляче тупає ногою).

КАРЛ. Ну, а чому б ні, тепер, коли я коронований і помазаний? Ох, ця олія…

З ризниці виходить АРХІЄПИСКОП і приєднується до решти. Він зупиняється між КАРЛОМ та СИНЬОЮ БОРОДОЮ.

КАРЛ. Архієпископе, дівчина знову хоче воювати.

АРХІЄПИСКОП. Знову? А ми що, припиняли? Настав мир?

КАРЛ. Ні. Гадаю, що ні, але зупинімось на тому, що маємо. Давайте укладемо перемир'я. Нам занадто щастить, щоб це тривало довго, тож зупинімось, доки удача не відвернулася від нас.

ЙОАННА. Удача?! Господь Бог бився за нас, а ви смієте називати це удачею? Ви готові зупинитись, хоча англійці й досі топчуть своїми ногами святу землю нашої рідної Франції?

АРХІЄПИСКОП (строго). Діво, король звернувся до мене, а не до тебе. Ти забуваєш, ким є. Ти надто часто дозволяєш собі зайве.

ЙОАННА (анітрішки не розгубившись, досить грубо). Тоді ви скажіть йому, скажіть, що воля Божа така, щоб він не опускав рук, поки не доведе діло до кінця.

АРХІЄПИСКОП. Якщо я не так часто висловлююсь від імені Бога, то тільки тому, що передаю Його волю через церкву. Спочатку, коли ти тільки з'явилася, ти також поважала церкву і не насмілювалася говорити так, як зараз. Ти прийшла під покровом смиренності, а тепер через те, що Господь благословив твої дії, ти заплямувала себе гріхом гордині. Стара грецька трагедія повторюється нині. Це покарання гібрис.[36]

КАРЛ. Так, вона думає, що все знає краще за всіх.

ЙОАННА (боляче вражена, але через наївність не спроможна помітити ефекту своїх слів). Але ж я таки дійсно знаю краще, ніж ви всі. І зовсім я не горда, я говорю, тільки коли певна, що не помиляюсь.

СИНЯ БОРОДА, КАРЛ (вигукуючи разом). Ха! Ха! / Саме так.

АРХІЄПИСКОП. Як ти знаєш, що не помиляєшся?

ЙОАННА. Я завжди знаю. Мої голоси…

КАРЛ. О, твої голоси, знову ці твої голоси. Чому вони не звертаються до мене? Я ж король, а не ти.

ЙОАННА. Вони звертаються до вас, просто ви їх не чуєте. Ви не сидите вечорами посеред поля, прислухаючись до них. Коли закінчується служба, ви хреститесь — і на цьому все, та якби ви молилися від щирого серця і прислухались до відлуння після того, як дзвони перестають бити, ви б почули їх. (Різко відвертаючись). Та й від яких же голосів вам треба почути те, що ви почуєте від кожного коваля, — кувати залізо треба, поки воно гаряче? Кажу вам, нам треба звільнити Комп'єн, як ми звільнили Орлеан. Тоді й Париж відчинить перед нами свою браму, а як ні — самі проламаємо. Чого варта ваша корона без столиці?

ЛЯ ГІР. Тут я згоден. Ми пройдемо крізь неї, як ніж крізь масло. Що ви на це скажете, Бастарде?

ДЮНУА. Якби наші ядра були такими ж гарячими, як ваша голова, і якби їхні запаси були достатніми, то ми поза сумнівом могли б завоювати весь світ. Сміливість і запал можуть служити добром на війні, а можуть і злом, — якщо ми дозволимо їм оволодіти собою, то потрапимо в руки англійців. Ми ніколи не знаємо, коли програємо, ось у чому наша найбільша помилка.

ЙОАННА. Ваша найбільша помилка і тому, що ви ніколи не знаєте, коли перемагаєте. Під час битви я поначіплюю вам окуляри, щоб ви переконались: англійці ще не повідрізали вам носи. Вам із вашими радниками ніколи б не вдалося зняти облаву з Орлеана, якби я не примусила атакувати. Завжди треба атакувати, а далі, якщо тільки вдасться протриматись досить довго, то ворог здасться. Ви не знаєте, як почати битву, і не знаєте, що робити з гарматами. А я — знаю.