Через кілька днів після цієї бесіди Блонде і Растіньяк, знайомі д'Артеза, пообіцяли пані д'Еспар умовити його прийти до неї обідати. Ця обіцянка була б, звичайно, нерозсудливою без імені княгині, зустріч з якою не могла бути байдужою для великого письменника.
Даніель д'Артез, один з тих рідких в наші дні людей, які поєднують в собі чудовий характер з чудовим талантом, досяг уже не тільки загального визнання, заслуженого його творами, але й тієї шанобливої поваги, до якої і добірні душі не могли б нічого додати. Його слава ще, звичайно, зростатиме, але й тепер в очах знавців вона досягла всього свого розвитку: він був з тих письменників, які, рано чи пізно, займають належне їм місце і вже не змінюють його. Бідний дворянин, він зрозумів свою епоху, чекаючи всього тільки від особистого успіху. Довгий час він змагався на паризькій арені,, всупереч бажанню багатого дядька, який, залишивши його спочатку здобиччю найжорстокіших злиднів, потім, з суперечності, виправдовуваної марнославством, відписав йому, вже знаменитій людині, багатство, в якому безжалісно відмовляв невідомому письменникові. Ця раптова переміна ніяк не змінила звичаїв д'Артеза: він і далі працював з простотою, гідною старовинного годинника, і ще взяв на себе нові обов'язки, посівши місце в Палаті депутатів, на правій стороні. Дійшовши слави, він став зрідка бувати в світі. Один з його старих друзів, знаменитий лікар Орас Б'яншон, познайомив його з бароном Растіньяком, другим державним секретарем міністра і другим де-Марсе. Ці два політичні діячі досить благородно сприяли тому, що Даніель, Орас і декілька друзів Мішеля Кретьєна змогли забрати тіло цього республіканця з церкви Сен-Меррі і поховати, віддавши йому останню шану. Вдячність за послугу, різко відмінну від суворих адміністративних заходів, широко вживаних в цю епоху, коли політичні пристрасті так шаленіли, увірвавшись з ланцюга, прив'язала, так би мовити, д'Артеза до Растіньяка. Другий державний секретар і знаменитий міністр були надто спритні, щоб не скористатися з цієї обставини: так завоювали вони кількох друзів Мішеля Кретьєна, які, проте, не поділяли його поглядів і приєдналися до нового уряду. Один з них, Леон Жіро, призначений спочатку начальником відділу прохань, став потім державним радником. Життя Даніеля д'Артеза цілком присвячене праці, тільки коли-не-коли він буває в світі, і світ для нього — як сон. його дім — монастир, де він живе, як якийсь бенедиктинець: така ж помірність в життєвому режимі, така ж регулярність в заняттях, його друзі знають, що досі жінка існувала для нього тільки як випадок, завжди небезпечний; він надто уважно спостерігав жінок, щоб не боятися їх. Але, саме вивчивши жінку, він перестав розуміти її, уподібнившись в цьому до тих глибоких стратегів, яких завжди розбивали на непередбаченому полі бою, де видозмінювались і заперечувались їх наукові аксіоми. Він залишився простосердною дитиною, показавши себе найдосвідченішим спостерігачем. Це протиріччя, на перший погляд неможливе, цілком поясненно для тих, хто здатний .виміряти глибину, що відділяє здібності від почуттів: одні — від голови, а другі — від серця. Можна бути великою людиною і разом з тим злою, як можна бути дурнем і витонченим коханцем. Д'Артез — один з тих обранців природи, у яких витонченість розуму, широчінь інтелектуальних якостей не викликають ні сили, ні величі почуттів. Він, як рідкий виняток, людина дії і людина мислі одночасно. Його особисте життя чисте й благородне. Якщо він досі старанно уникав кохання, то це тому, що добре знав себе, він знав наперед, яка була б влада пристрасті над ним. Протягом довгого часу виснажлива праця, з якою він підготовляв твердий грунт для своїх знаменитих творів, і холод бідності були чудовим запобіжним засобом. Коли ж прийшов достаток, він вступив у найгрубіший і зовсім незрозумілий зв'язок з жінкою, досить вродливою, але низького походження, без всякої освіти, без хороших манер, і це він старанно приховував від будь-чиїх поглядів. Мішель Кретьєн визнавав за геніальними людьми здатність перетворювати найгрубіші створіння в сильфід, дуреп — в жінок високого розуму, селянок — в маркіз; чим, більш довершена була жінка, тим більше втрачала вона в їх очах, бо в такому разі, гадав він, уяві нічого було з нею робити. На його думку, любов,— проста чуттєва потреба для нижчих істот,— для вищих була моральною творчістю, величезною і найбільш привабливою. Щоб виправдати д'Артеза, він посилався на приклад Рафаеля і Форнаріни16. Він міг би й сам правити собі за приклад такого роду,— він, який узрів ангела в особі герцогині де-Мофріньєз. А втім, чудернацьку фантазію д'Артеза можна було виправдати з різних точок зору. Насамперед, можливо, він зневірився в надії зустріти в наших умовах жінку, яка відповідала б тій солодкій мрії, що її кожний чоловік високого розуму носить і пестить в своїй уяві. Можливо, серце його було надто чутливе, надто ніжне, щоб віддати його світській жінці; можливо, він вважав за краще відступати природі те, що їй належало, і оберігати свої ілюзії, не порушуючи свого ідеалу; можливо, він відстороняв любов, як несумісну з його працею, з регулярністю його чернечого життя, в якому пристрасть розладнала б геть усе. Кілька місяців д'Артез був об'єктом насмішок Блонде і Растіньяка, які докоряли йому за незнання світу і жінок. Коли їх послухати, твори його були досить численні і досить видатні, щоб він міг дозволити собі розваги; вій мав великі достатки, а жив, як студент, не тішився нічим, ні своїм золотом, ні славою, не знав витончених насолод тієї благородної і ніжної пристрасті, яку навіюють або відчувають жінки доброго походження і добре виховані. Хіба це було гідне його — знати тільки грубий бік кохання? Кохання, зведене до того, яким його створила природа, було, на їх думку, найбезглуздішим явищем життя. Одним з досягнень суспільства було створення жінки там, де природа зробила самку, створення безперервності бажання там, де природа думала тільки про безперервність роду, нарешті, винахід кохання, цієї найпрекраснішої людської релігії. Д'Артез не знав нічого з чарівних тонкощів мови, нічого з виявів палкої ніжності, безустанно породжуваних душею і розумом, нічого з тих бажань, облагороджених манерами, жодної з тих ангельських форм, яких надають найгрубішим речам жінки цілком довершені. Він знав, можливо, жінку, але він не знав божества Потрібні чудеса мистецтва, багато прекрасних туалетів для жіночої душі і тіла, щоб сильно кохати. В решті решт, вихваляючи солодку розбещеність думки, яка становить суть паризького кокетства, ці два спокусники жаліли д'Артеза, який живився здоровою, нічим не приправленою їжею, не вкусивши вишуканих страв кращої паризької кухні, і гаряче підохочували його цікавість. Доктор Б'яншон, з яким д'Артез розмовляв одверто, знав, що ця цікавість нарешті пробудилася. Тривалий зв'язок великого письменника з вульгарною жінкою, далекий від того, щоб принаджувати його своєю звиклістю, став йому нестерпним, але його утримувала надзвичайна боязкість, яка опановує всіх самітних людей.