Піднімаючись сходами, Вітя проминув залізну коробку розподільчого щита і згадав, як два дні тому новий їхній сусіда електрослюсар Володя копирсався тут, стоячи на драбині, а молода дружина тримала його двома руками за ноги (щоб як ненароком вдарить струмом чоловіка, вдарило і її). Не було цих гвинтових сходів! Точно не було!..
— К-куди… ч-чого? — ледь прошепотів Вітя. Але вона почула.
І обернулася.
— Ти ж хочеш зустріти його… побачити? — одним подихом тихо спитала вона.
У Віті завмерло серце.
Він одразу зрозумів — про кого вона каже. Він рвучко кивнув.
І от Вітя вже стоїть перед розчиненими дверима. Стоїть і дивиться в непроникну темряву горища, в якій щойно зникла загадкова незнайомка.
"А я молодець!.. Не боюсь… не тікаю… От би знав тато!" — майнула в нього думка.
І враз спалахнуло світло.
І в той же час пролунав тоненький лагідний голос:
— Будь ласка, заходь! Просимо!..
IV
Все своє дошкільне дитинство Вітя провів удвох із бабусею Світланою. Але не можна сказати, що це було таке вже нещасливе дитинство. Бабуся Світлана вміла замінити йому маму, тата, друзів — усіх!
Що то була за вигадниця, його бабуся Світлана!
Навіть Боря Жабський, який не визнавав жодних авторитетів, коли познайомився з нею, сказав:
— Ну, в тебе й бабуся! Молоток! Заводна!..
Вона й справді була як заведена. Іноді, щоб розважити свого любого Вітю, таке виробляла, що люди тільки дивувалися.
Майже щодня вони ходили гуляти в Ботанічний сад.
Одного разу Вітя закапризував, не хотів їсти сметану. Хоч як бабуся вмовляла його, він тільки зціплював зуби, пхинькав і заперечно мотав головою. Це було саме після отого невдалого походу в басейн, після запалення легенів.
Бабуся вмовляла, вмовляла… І раптом зникла.
На сусідній лавочці сидів дідусь із трирічною кругловидою онукою, яка наминала тістечка і яку йому щойно бабуся ставила за приклад.
Вітя вже збирався заплакати, аж тут несподівано з-за кущів вискочила на алею бабуся Світлана верхи на мітлі.
З бадьорими вигуками, тримаючи над головою склянку сметани, вона загарцювала навколо Віті.
Від несподіванки суворий дідусь з'їхав з лавки і сів на землю.
А бабуся Світлана гарцювала на мітлі та співала на повний голос:
Я Баба Яга, кістяна нога!
Не відстану! Не відстану!
Поки не з'їси сметану-у!..
Кругловида онука верещала від захоплення, плескаючи в долоні. А суворий дідусь сидів на землі й тільки лупав очима.
Де вже тут було відмовлятися од сметани. І хоча дідусь у досить різкій формі засудив бабусині "легковажні, непедагогічні й абсолютно неприпустимі методи виховання", вона аж ніяк не знітилася, не образилася й сперечатися не стала. Для неї здоров'я її любого "зайчика" було важливіше за все.
Потім вони цілий рік грали у Бабу Ягу та Хлопчика-Мізинчика. Хлопчиком-Мізинчиком був, звичайно, Вітя, а Бабою Ягою — бабуся Світлана. Причому це була дуже хороша, симпатична, весела й зовсім не страшна Баба Яга. І її двоюрідні брати Змій Горинич і Кощій Безсмертний теж були веселі, дотепні й симпатичні хлопці. І лякали вони тільки боягузів, брехунів, хуліганів та інших лихих людей.
Взагалі бабуся Світлана вміла весело фантазувати й вгадувати казкові пригоди, яких не було ні в книжках, ні кіно, ні в телепередачах. Так вона вигадала дві країни — Зландію і Добряндію. На чолі Зландії стояв король Злан Великий. У нього були придворні — прем'єр-міністр князь Підлиза-Підлотський (він також міністр праці й виробництва граф Нероба-Брехальський, міністр дозвілля та розваг барон Маруда-Набридон), другий прем'єр-міністр князь Себелюб-Зазнайський (він також військовий міністр граф Руками-Махальський і міністр фінансів барон Жадюга-Скупердей) і третій прем'єр-міністр княгиня Ябеда-Доноська (вона міністр фізичного й морального виховання графиня Страхопуд-Тремтельська і міністр інформації баронеса Базіка-Балабон).
Як бачите, у Зландії були перебої з кадрами. На кожну негативну рису потрібна була окрема штатна одиниця, а її не вистачало, тому зландці весь час шукали людей і тому вели підступну ворожу діяльність проти добрянців.
На чолі Добряндії стояла бабуся Добряна (дуже старенька, вже й недочувала і недобачала, чим, природно, користувалися зландці). Вона була схожа на бабу Машу, колишню двірничку, яка живе у першій квартирі.
Ще в Добряндії жив дядя Вася, на всі руки майстер, теж дуже схожий на дядю Васю з п'ятої квартири, який завжди лагодить їм крани, замки у дверях та все інше, що жіноцтво полагодити не може.
Вітя любить, коли дядя Вася приходить і, вже з порога, усміхаючись у прокурені вуса, хриплувато каже:
— Що, братці, знову якась аварія? Отож кажу, виходьте за мене заміж, житимете як у Бога за пазухою. А ви не хочете…
То він жартує. Бабуся Світлана старша за нього, а в мами є тато. Те ж саме він говорить своїй сусідці з четвертої квартири Анастасії Пилипівні, яка дуже схожа на тітоньку Гортензію, що живе у Добряндії. Тітонька Гортензія так само, як і Анастасія Пилипівна, — чудова господиня, куховарка і вміє домашніми засобами лікувати усі хвороби. Тільки Анастасія Пилипівна працює друкаркою у Міськбуді, а тітонька Гортензія — ні. Бо у Добряндії нема Міськбуду.
Ще в Добряндії жив Альховка. Іншого імені йому придумати неможливо. Альховка один на світі. Йому п'ятнадцять років, він учиться у восьмому класі. Але якщо в когось у будинку щось трапляється і нема дяді Васі, то кличуть Альховку. Звичайно, Альховка не такий майстер на всі руки, як дядя Вася, але тільки тому, що іще дуже юний. Він і слюсарює, і теслярує, та найбільше захоплюється технікою. Яку він у себе вдома музику зробив — фантастика!
А часом Альховка робить навіть те, що й дядя Вася не зміг би. Наприклад, коли Анастасія Пилипівна вийшла вниз за поштою і двері несподівано защепнулися на запобіжник (такий невдалий у неї замок), а на кухні горіли всі конфорки і чекати не можна було, а ламати двері шкода, бо тільки тиждень тому ламали, Альховка переліз через сусідський балкон на балкон Анастасії Пилипівни і відімкнув двері. І ще чимало було у хлопця подібних подвигів.
Альховка — круглий сирота.
Тато й мама його загинули в автомобільній катастрофі, коли він був зовсім маленький. Жив Альховка з тіткою, та й то не рідною, а троюрідною — худенькою, маленькою, сором'язливою жіночкою, яка працювала приймальницею у хімчистці. Тітка була якась затуркана, нерішуча, розгублена, як то кажуть, непристосована до життя. І не стільки вона доглядала Альховку, скільки він доглядав її. Влітку хлопець завжди підробляв — або вожатим у таборі, або рятувальником на пляжі (в нього був перший розряд із плавання). І це ще більше вабило Вітю до нього.