ЯВА 5
Тартюф, Ельміра, Оргон під столом.
Тартюф
Мені сказали там, — ви кликали мене.
Ельміра
Я маю дещо вам одкрити потайне.
Замкніть же двері перш, ніж стану я казати,
Та гляньте, чи ніхто не може нас піймати.
Тартюф замикав двері й вертається.
Такого лишенька не треба нам зовсім,
Яке нам трапилось недовго перед цим.
Тоді ми вскочили були по саму шию.
Боялась я за вас так, що й сказать не вмію.
Ви бачили, що я старалася в той час
Даміса втишити, щоб він мовчав про нас,
Хоча, пригнічена турботою моєю,
Не догадалась я все те назвать брехнею.
Та бог не дав, щоб те скінчилось чимсь лихим.
І забезпечені ми більш, ніж перед тим.
Прогнала хмари всі міцна до вас шаноба;
Мій чоловік на вас не гляне вже спідлоба.
Він, з пліток сміючись, такий нам дав наказ,
Щоб ми зіходились до пари раз у раз.
Тому я й не боюсь, що матиму нагану
За те, що з вами вдвох тут розмовляти стану.
Хоч, може, серце це занадто поспіша,
Та знайте, що й моя горить до вас душа.
Тартюф
Цієї мови я не здужаю збагнути:
Раніш доводилось од вас не теє чути.
Ельміра
Якщо відмова та вас досі обража,
Жіноче серденько — вам річ зовсім чужа,
І ви не знаєте, що має розумітись,
Коли ми почнемо так легко боронитись.
Хоч ми й закохані, та почуття в той час
Із соромливістю змагаються ще в нас.
Яке б не мали ми правдивеє кохання,
Ми все стидаємось одвертого визнання.
І ми боронимся, хоч видно по очах,
Що наше серденько у вас уже в руках,
Що тільки гонор нам шорсткі слова диктує
І що відмова та вам любощі віщує.
Це дуже сміливе, що тут я визнаю,
І соромливість тим я скривдила свою,
Але вже сталося, що я вам це сказала…
Скажіть, хіба б же я Даміса зупиняла?
Хіба б я залюбки, — згадайте це ще знов, —
Так довго слухала розмову про любов?
Невже в речах таких була б така прихильна,
Якби від співчуття сама була я вільна?
А чуючи про вас, що шлюб ви берете,
Я відмовляла вас, не згодилась на те.
Що ж мало значити таке моє вмовляння?
Що мала я до вас прихильні почування,
Що володіть сама бажала серцем цим,
Що не хотіла ним ділитися ні з ким.
Тартюф
Добродійко, слова такі без краю мило
Почути з любих уст, що серце полюбило.
Повірте, що мені солодкий мед цих слів
Блаженства почуття по всій душі розлив.
Подобатися вам — то всі мої бажання,
Задовольняти вас — найвище раювання.
Але, прошу, нехай не в гнів то буде вам,
Що трохи не дойму я віри цим словам.
Я можу думати, що це слова лукаві,
Аби пошкодити мені в весільній справі.
Я, пані, навпростець, по щирості скажу,
Що до цих слів тоді довіру покажу,
Як ласки вашої, якої так жадаю,
Не тільки на словах, а в дійсності дізнаю
І віру защеплю в душі своїй навік,
Що з ласки вашої я щасний чоловік.
Ельміра
(навмисне кашлянувши)
Еге, які-бо ви швидкі та нетерплячі;
Так хутко стратите всі почуття гарячі.
Я тут найкраще вам освідчення чиню,
Я так стараюся, а вас не вдовольню…
Чи тільки вас тоді я впевнити здолаю,
Як із прихильністю дійду вже аж до краю?
Тартюф
Чим менше гідний хто, тим менше щастя жде
І на самі слова надій не покладе,
Щасливій доленьці ми віри не діймаєм,
Аж поки в дійсності щедрот її зазнаєм.
А я прихильності не заробив нічим,
То як же вірити мені ознакам цим?
Ні, я не впевнюся на мову ні на яку,
Аж поки справжню ви дасте мені ознаку.
Ельміра
Який гарячий пал, що й перешкод не зна!
Як душу він мені збентежує до дна!
Дк пута він кладе на серденько жіноче
І як. потужно він бере собі, що хоче!
Чи й способу нема боротись проти вас
І ви вже не дасте спочинку хоч на час?
Але чи можна ж так суворо намагатись
І разом усього так палко допевнятись,
Надуживаючи прихильні почуття
Тієї, що вже сил збулась до бороття!
Тартюф
Коли ж приймаєте любов мою гарячу,
То чом певнішого я доказу не бачу?
Ельміра
Та як же зважусь я на те? А божий страх?
А небо, що у вас щоденно на устах?
Тартюф
Коли це страх, що нам не буде з неба згоди,
Я легко збавлю вас такої перешкоди;
Хай серця вашого не здержує вона.
Ельміра
Але небесний суд — то, кажуть, річ страшна.
Тартюф
Я ці страхи смішні відразу вам розвію,
Вагання зняти всі я дуже добре вмію.
Так, небо деяких не дозволяє втіх.
Порозумітися ж з ним можна в справах цих.
Така наука є, щоб, як потреба каже,
Вільніше попускать сумління, що нас в’яже.
І вчинкам нашим злим оправдання знайти,
Якщо ми робим їх для чистої мети.
Ви потім навчитесь як слід ції науки,
А поки що себе мені віддайте в руки;
Без ляку вдовольніть огонь бажань моїх,
А винний буду я й візьму на себе гріх.
Ельміра кашляє дужче.
Ви кашель маєте.
Ельміра
Я страдниця, та й годі.
Тартюф
А чи не стане вам пастильна ця в пригоді?
Ельміра
Це кашель навісний, тепер уже, мабуть,
Ніякі пастильки його не проженуть.
Тартюф
Це неприємна річ.
Ельміра
Така, що й не сказати!
Тартюф
Нарешті легко вам вагання геть прогнати.
Тут ваша таїна сховається навік.
Лихе ж не зло само, а розголос і крик.
Скандал перед людьми вражає справді віру,
Але не є гріхом грішити потаймиру.
Ельміра
(кашляє дужче і стукає об стіл)
Я бачу, що мені скоритись час прийшов
І все віддати вам, що віддає любов;
Що меншим коштом я не смію сподіватись
Задовольнити вас і з вами сквитуватись.
Це сумно вдіяти, по правді вам скажу,
Я зовсім нехотя переступлю межу;
Але коли вже так ведуть мене до того,
Як віри все не ймуть, не слухають нічого,
Коли упевнитись бажають виразніш,
То вже послухаєш людей і вдовольниш.
Коли в цім послуху образа буде богу,
Зле буде з тим, хто звів мене на цю дорогу.
І певно, що не я вину собі візьму.