Найщасливішою людиною в Асканії був у цей день Яша-негр. Мовби саме оце таврійське небо посилало йому те, про що він досі боявся навіть мріяти... Біла дівчина, красуня Ганна стане йому дружиною! Не буде він більше блукати самотнім бурлакою в цьому на диво щедрому краю, широкому, як море, повному горя й прекрасних пісень... Не страшні тепер йому ні примхи панів, ні глум підпанків, ні оті спраглі, ні з ким не розділені літні ночі, коли стає так нестерпно тоскно на серці, коли й солов'ї з парків, і місяць з неба — все ятрить тобі душу пекучим болем самотності... За все, за все він дістає нині повну винагороду одразу! Велике, ні з чим не зрівнянне щастя послали йому курні каховські шляхи, подарував йому цей щедрий знедолений край, що був досі чужим, а стане віднині рідним...
Мов сп'янілий, ходив негр у цей день по Асканії. Довірливо ділився своєю несподіваною радістю з першим зустрічним — навіть з малечею, яка ще нічого в цьому не розуміла, та з підлітками-хористами, що, радіючи за Яшу, вірно тепер супроводжували його скрізь...
Надвечір негр стояв за маєтком на Герцогськім валу, гордо випроставшись, обернувшись лицем на південь, до моря. Хлоп'ята, що оточували його, думали, що Яша когось звідти виглядає, а він, окрилений своїм першим коханням, уже мугикав, клекотів співом, співав дедалі голосніше, немов у щасливому забутті звертаючись через простори до своєї далекої Африки, до її пальмових гаїв, до сліпучих океанських її узбереж, куди він повезе — ні, на руках понесе! — свою кохану білу дівчину, вихоплену з українських степів, з-під цього розкішно-блакитного українського неба...
XL
Весілля готували щедре, розмашисте, з шиком. Сам панич розпорядився привезти з Херсона духовий оркестр і досвідчених кулінарів. Різали баранів. Сердюки, що спершу, почувши про паничеве зречення Ганни, помітно були занепали духом, тепер знову підбадьорились. Хай не їх видають заміж, хай не їм піде придане, варте хутора, але і їх панич не обходить своєю ласкою, тримає весь час поблизу, щоб як тільки гійкне, так і почули...
В неділю асканійська церковця аж тріщала, битком набита людьми. Данькові у цей день кадило розводити, на жаль, не довелось; замість нього взяли іншого хориста, але й той не шкодував попівського ладану задля Ганниного вінчання: всі хористи були на боці Ганни та її симпатичного Яші-негра і відверто радувались, що панич, зрештою, впіймав такого облизня. Не для паничів, а наперекір усім паничам співав у той день Данько, стоячи з хлоп'ятами на хорах, відспівуючи Ганнине дівоцтво, віншуючи молодих зі щастям, що вже гряде... Небесно лунали з хорів чисті хлоп'ячі голоси. Плакали тітки. Заслухались молодого чарівного співу похмурі святі з кіотів.
На всю душу заливався Данько, витягував на найвищих нотах, аж жили набрякали на шиї і хрящиком напинався йому під шкірою рухливий кадик, наче то якась невтомна співуча птиця засіла хлопцеві в горлі...
Десь у голубих хмарах пахучого диму пливли молоді. З якою щасливою ніжністю підтримував Яшка свою наречену під руку, ведучи її під вінець! Вів, немов найкрихкіше створіння, зіткане з самого кришталю та з морської кружевної піни. Ішов поруч неї, мов орел, і, не в силі приховати свою незмірну радість, весь час сяяв усмішкою до молодої, посміхався до попа, до людей, що упрівали в церкві, до юних співаків, що солов'ями заливались на хорах... Ганна у вінчальній фаті була сліпучою, як ніколи, здавалось, від неї крізь голубі фіміамні хмари на всю церкву розходиться легке, струмуюче сяйво. Вона й тут, під вінцем, володіла собою, обряд виконувала з плавним і величним спокоєм, і на білому обличчі її лежав вираз Світлої дівоцької задуми і врівноваженого урочистого щастя.
Ніколи ще не було в Асканії такого вінчання! Церковця не могла вмістити й половини тих, що бажали подивитись на цей незвичайний церемоніал.
При виході біля церкви стояв величезний натовп. Молодих тут уже чекала святково розмальована яблуками тачанка, хоча їхати було зовсім близько, майже нікуди,— у завулок: сотня якась метрів відділяла церкву від будинку приїжджих, який з розпорядження молодого Фальцфейна цілком було відведено під весільне гуляння. Збуджений щастям негр з восковою вінчальною гвоздикою на чорному лацкані сюртука, майже на руці винісши з церкви свою кришталеву молоду, обережно поміг їй сісти, сів сам поруч неї, не перестаючи радісно, відкрито усміхатись людям, небові, сонцеві. Рушила яблунева тачанка. Шарахнув врізнобіч люд, розступаючись перед баскими кіньми, що, йдучи пританцем, гризли залізні вудила і вигинали шиї, мов змії.
До самого вечора гриміли труби херсонського оркестру, ходором ходив будинок приїжджих. Гуляла виключно панська челядь: помічники управителя, конторники із своїми перебірливими жінками, чеченці... Молодим не велено було від себе запрошувати гостей у панське приміщення. Дерлася у вікна дітвора, щоб знов і знов подивитися на молодих. Бачили, як не втрималась, бризнула-таки Ганна слізьми, сидячи в кутку за весільним гільцем. Може, що рідної матері не було на її незвичайному весіллі, багатому й убогому водночас, що чужі й неприємні люди, зовсім байдужі до молодих, гуляли-пиячили в залі... На стінах — оленячі роги та засушені чучела степових орлів, а за столами — п'яні, нахабні пики... Що їм до Ганни, що їм до Яші! Навіть весільних пісень розбещена панська челядь не вміла до пуття заспівати!.. Сердюки, порозбухавши від горілки, порядкували, як дома, лізли обійматися до конторників та чеченців. Чужою почувала себе Ганна серед цього грубого, ненажерливого збориська. Немов у тяжкому сні, слухала його п'яний безладний гомін, дзенькіт чарок, хрущання кісток на зубах, важкий гоготливий регіт... Відбувала гулянку, як повинність. Хоча б усе це швидше кінчалося, хоча б швидше зостатися їм з Яшею тільки вдвох, віч-на-віч;
Негр, видно, гостро почував Ганнин настрій, йому теж було не по собі, і час від часу, взявши Ганнину руку, він ніжно, по-дружньому погладжував її мовчки під столом,, ніби, підбадьорював, ніби казав: тримайся, люба...