Проте об'єкт не розумів, про що йдеться у професійній розмові медичної обслуги, і слухняно дав допровадити себе до палати чи то номер п'ять, чи то номер сім...
Пан середніх років і дівчина зайшли до важливого кабінету і довго розмовляли з лікарем. Якщо можна було би підслухати цю бесіду, то ми почули б лише розрізнені уривки фраз: "Може, спробувати нетрадиційне лікування... Ціною не журіться... це наші проблеми... чи можливо повернути його до життя?.. все можливо, пані, хоча у психіатрії чудеса трапляються нечасто... будемо намагатися... дякую за гонорар... зробимо усе можливе... хоча..."
Коли відвідувачі пішли, лікар у кабінеті криво і недобре осміхнувся. Потім довго тарабанив пальцями по столу, механічно шепочучи: "так, так, так, так", наче дбав не про власний довготривалий меркантильний інтерес, а дарував об'єкту за іменем Віктор шанс-примару на бодай часткове одужання.
Дорогою назад Владислава заплакала. Микита заспокоював її, шепочучи до вухаті найніжніші слова-паролі, про які знали лише вони удвох.
99Можливо, спокій дорожчий від щастя, є ним. Решта —химерики, лунатичні транси, психоделійні стани, які ніколи не ведуть до здоров'я. Нещасливі — завжди нездорові. Але і щасливі також перебувають у стані безперервної історії хвороби.
Тільки спокій вільний від хворизни. Але не як гидотне філістерське болото, не спокій нічогості. Спокій — це переможені пристрасті і законсервовані суєтливі бажання.
Спокій. Спокій. Спокій.
Напевне, мудрість цінніша від кохання. Воно веде до перевитрати мук, ритуальних танців страждання та вишкіреної пащеки неврозів, які лише чекають свого часу, зачаївшись у кожному з нас. Кохання і мудрість-малосумісні, хоча мудрість здається нецікавою та аромантичною.
...ось вона, велетенська кімната кохання. Там згорають кадильні палички, але не ті, що розносять миро і ладан. Опіумокурильня кімнати кохання поширює екстракт неконтрольованого гону, винайдений у тихій хімічній лабораторії послідовниками йожефа менгеле. Метаються кімнатою спітнілі, по-своєму прекрасні і потворні тіла, хаотично зливаючись у похітливих спазмах. Стогін оргазму висить над велетенською кімнатою кохання, де згорають кадильні палички.
Стогін і сплетені у любовних конвульсіях тіла, запах ароматичних паличок, тінь промокуїтету, судомне поклоніння еротичному напівбоженяті...
Мудрість. Мудрість. Мудрість.
Вочевидь, віра важливіша від переконань. Всі переконання ґрунтуються на ідеях, сотворених людиною, тобто є кривобокими. Людська історія є суцільним фальсифікатором переконань і безперервною зміною тотемної шкіри.
Лущиться змертвіле покриття колись культових ідей, скиглять у куточку архаїчні тотеми минулого. Незримий вірус точить привабливі тотеми сьогодення, щоб завтра закинути їх, хворобливих і безпотрібних, у куток. У тому магічному кутку вже вилуплюються личинки майбутніх тотемів, але ми ще не знаємо про них. Личинки ще невинні.
І лише віра воздвигається над занадто людським, надаючи сенсу навіть цьому постійному вбиранню у молоду шкіру щойнозачатих фетишів, цій вічній зміні поклонільних об'єктів, цій безперервній жабо-мишодраківці тотемів.
Віра. Віра. Віра.
100
Така гостра праісторична тиша висить над твоїм містом, Микито. Такий дикий туман, така родова темінь глухої крові зависли над твоєю країною...
Тобі душно і парко. Владислава заснула, усміхаючись, неначе після хрестильної купелі або колискової для малюків. Ти виходиш на балкон.
Загадковий місяць-шаман сяє одиноким смолоскипом посеред цієї важкої варварської темряви. І ти, спокійний і просвітлений, уже не боїшся вдихнути безпросвітню глухоту венозного кров'яного шуму. Ти довго вдивляєшся у далекі одинокі вогники, які поборюють чорну тоскноту ночі. І десь ізсередини проростає твоя спокійна впевненість і тиха медитативна радість.
І ти, наповнений мелосом умиротворення, усміхаєшся. В унісон тобі усміхаються місяць і зорі, і навіть твоє, окутане саваном ночі, місто.
Тиша. Мовчання. Спокій.
Спокій. Мовчання. Тиша.
2003-2004 рр.