Тангруйль, цей імовірний Танкарвіль і, можливо, навіть Монморансі, був наділений старовинною якістю дворянина, яка для стерничого була суттєвим ґанджем, — він любив випивати.
Сьєр Клюбен наполегливо відмовлявся його прогнати. Він поручився за нього перед месом Летьєрі.
Стерничий Тангруйль ніколи не покидав Дюранди й навіть спав на пароплаві. Коли напередодні від'їзду сьєр Клюбен досить пізно ввечері відвідав судно, Тангруйль уже хропів на своєму висячому тапчані.
Вночі Тангруйль проснувся. Така вже була у нього щоденна звичка. У кожного п'янички, який не володіє собою, є свій тайничок. Був він і в Тангруйля. Він називав його "камбузом". Секретний "камбуз" Тангруйля був у нижній частині трюму. Він влаштував його там тому, що навіть думка про його місцезнаходження могла б видатись неймовірною. Він був певен, що, крім нього, про криївку не знає ніхто. Як і всякий поборник тверезості, сьєр Клюбен був людиною суворого норову. Трошечки рому і джину — все, що можна було приховати від пильного капітана, — зберігається в потаємній місцині трюму, на дні лотбака, і майже щоночі стерничий влаштовував любовні побачення зі своєю криївкою. Нагляд був невсипущий, оргії жалюгідні, нічні бенкети Тангруйля звичайно обмежувалися двома-трьома ковтками похапцем. Траплялося й так, що криївка була порожньою. Тієї ж ночі Тангруйль несподівано здибав там пляшку коньяку. Його радості не було меж, та не менше було й здивування. З якого неба впала ця пляшка? Він не міг пригадати собі, коли і як він приніс її на пароплав. Він зразу ж вижлуктив усю пляшку. До певної міри з обережності: боявся, щоб хтось не побачив у нього спиртне і не забрав. Порожню пляшку він шпурнув у море. Другого дня, коли Тангруйль став до стерна, він злегка похитувався. Та керував він пароплавом майже так само, як завжди.
Щодо капітана Клюбена, то, як відомо, того вечора він повернувся спати в "Готель Жана".
Клюбен завжди носив під сорочкою шкіряний подорожній пояс, в якому він про всяк випадок тримав гіней з двадцять. Знімав його тільки вночі. З внутрішнього боку пояса на грубій шкірі густою літографською фарбою, яка не боїться води, власною рукою було виведено: "Сьєр Клюбен".
Перед від'їздом, підвівшись після сну, Клюбен сунув у пояс залізну скриньку з сімдесятьма п'ятьма тисячами франків банкнотами, потім, як звикле, затягнув і застібнув його.
III
Перервана розмова
Відпливали весело. Ледве встигнувши порозкладати саквояжі і валізи на лави і під лави, пасажири взялися оглядати пароплав — це робиться неодмінно кожного разу і настільки увійшло в звичку подорожніх, що стало ніби обов'язковим. Двоє з пасажирів, турист і парижанин, ніколи не бачили пароплава, і піна, збита першим же поворотом коліс, викликала щиросерде захоплення. Потім вони стали захоплюватися димом із труби. Деталь за деталлю, гвинтик за гвинтиком, вони оглянули все корабельне спорядження на палубі і в мідельдеці: товсті, чавунні кільця, залізні гаки, скоби, болти, так точно підігнані, що вони здаються величезними іграшками — залізними іграшками, які буря позолотила іржею. На палубі пасажири постояли і біля невеличкої сигнальної гармати, примкнутої на ланцюгу. "Як собака на прив'язі", — звернув увагу турист. "І під попоною з просмоленої парусини, щоб не застудилася", — додав парижанин. Що далі відпливали вони від берега, то частіше озивалися звичайними зауваженнями про красу Сен-Мало; котрийсь із пасажирів прорік загальновідому істину, що берег, коли дивитися на нього з моря, оманливий і що на відстані однієї милі Дюнкерк точнісінько такий, як Остенде. Все, що можна було сказати про Дюнкерк, було сказано і доповнено, — мовляв, обидві його брандвахти пофарбовані червоним і називаються "Рюїтінген" та "Мардик". Сен-Мало зовсім змалів удалині, а потім щез.
Довкола простягалася спокійна морська гладінь. Слід, залишений на воді пароплавом, майже не згинаючись, тягнувся пінною смугою і губився десь у неоглядній далині.
Якщо б від Сен-Мало у Франції до Екзетера в Англії провести пряму лінію, то Гернсей виявився б якраз посередині. Пряма лінія в морі — не завжди ідеально пряма. І все ж пароплави можуть до деякої міри на відміну від вітрильників дотримуватись прямої лінії.
Море і вітер — це складова сил. Пароплав — це складова машин. Сили природи — вічнодіючі машини; парова машина — обмежена сила. Отож, між цими двома началами — невичерпною могутністю стихії і творінням людського розуму — зав'язується поєдинок, який і називається мореплавством.
Воля механізму — противага безмежності. Але й сама безмежність підпорядкована своєму механізмові. Стихіям відомо, що вони чинять і до чого вони прагнуть. Нема сліпої сили. Людина повинна спостерігати за цими силами і розгадувати їхні шляхи.
А поки вона не встановила законів цих сил, боротьба триває, і в цій боротьбі плавання на пароплаві — постійна перемога людського генія, одержувана щохвилинно на кожній п'яді морського простору. Паровий двигун тим чудовий, що має здатність тримати корабель у послуху. Він зменшує його покірливість вітру і збільшує покірливість людині.
Ніколи ще Дюранда не йшла так справно, як у той день. Вона поводила себе чудово.
Близько одинадцятої, заохочувана свіжим норд-вестом, уже перебуваючи у відкритому морі поблизу Менк'є, вона йшла під невеликою парою правим галсом, круто бейдевінд.
Погода весь час була гарна, сонячна. Але рибальські човни повертались до берега.
Мало-помалу море очистилося від суден так, ніби вони поспішали сховатись у гаванях.
Не можна було сказати, що Дюранда йшла своїм звичайним маршрутом. Залога нічим не турбувалась, довір'я до капітана було абсолютним; і все ж пароплав, очевидно, з вини стерничого трохи відхилився вбік. Здавалося, що Дюранда радше бере курс на Джерсей, ніж на Гернсей. Трохи після одинадцятої капітан виправив напрям, взявши вліво, просто на Гернсей. Невелика втрата часу — тільки й всього. Але в короткі дні всяка втрата часу може мати свої негативні наслідки. Сяяло яскраве сонце, але сонце лютневе.
Тангруйля так розібрало, що він ледве стояв на ногах і не владав руками. Ось чого славний стерничий часто збивався з курсу, а це сповільнювало хід.