І наївся піп убогий
І хрест святий творить,
І дякує співакові,
Дякує й говорить:
"О, спасибі! Добре, сину,
Ти людей приймаєш,
Тілько шкода, що до того
Вина не тримаєш.
Знаєш, сину, вино добре,
Письмо святе каже,
Веселить смиренне серце,
Маслом душу маже".
VIII
"Вибачайте мні, панотче,
Я ще не розжився,
Ще і року не уплило,
Заким поселився.
Розжиюся, і як будуть
Мене знати люди,
То на втіху добрих гостей
І то в мене буде.
На сей раз, святий панотче,
Прошу, не судіте,
А убоге господарство
Поблагословіте!"
Спершу вийшли на озера,
Де між купинами
Пливали собі на волі
Гуси з лебедями.
І піп руку підіймає
І благословляє,
А тим часом пастухові
Стиха промовляє:
"О, хорошії ж лебідки
Й гуси маєш, сину!
А годилось би й на церкву
Дати десятину".
І дарує він найкращу
Гуску і лебідку,
А піп тільки-но погладив
Куцую борідку.
Ідуть далі понад річку,
Аж на оболоні
Табуном на волі грають
Розкошнії коні.
"Благословить тобі господь
І ті коні, сину,
Лиш не жалуй в святу церкву
Дати десятину".
І вибрав він пару коней
Під масть і під міру
І дарує і ті коні
В церкву на офіру.
Перейшов піп вздовж і навхрест
Всю його долину
І на церкву ізі всього
Вибрав десятину.
Наостаток в него видить
Дудку золотую,
І на дудку піп зливає
Благодать святую.
"Всяка дудка твоя буде
Повна благодати,
Тілько, сину, треба сюю
На святе віддати".
"Вже за сеє, святий отче,
Прошу вибачати,
Дудка — батьків подарунок,
Не можу віддати".
"Ну спасибі і за теє!
Думає попина.-
Церкві хвала подобає,
Мені — десятина".
IX
Тілько-тілько що царевич
Батюшку відправив,
І отець чеснії стопи
За море направив —
Аж з-за терену густого
Німець показався.
Іде — пастух поклонився,
"Звідки?" — запитався.
"Я сем, члечку, вбогий немец,
Фон Австрія з родем,
Жиє собі тілько штукем,
З чужим хлебем-водем.
Як сват сватем, нам Австрія
Хлеба не родзіла,
Тілько з вогнем нас паліла,
З водем нас топіла.
З такем бідем немец нігди
З хлебем не працовал,
Тілько ходзіл із олейкем,
Штуки показовал".
"Що ж то в тебе за олейки?"
"Вшельке, мілий члечку:
І от тего, жеби члечка
Покохал дзівечка,
І од глави, і од очу,
Од боку болення,
От седзення і стоєння,
Піця і єдзення".
"Як такії ж то олейки,
То сховай для себе.
Ще цікавий би я знати,
Що за штуки в тебе?"
"О, я славне умім штуки,-
Хитрий німець каже.-
Тілько заплаць, мілий члечку,
Вшельке ці покаже.
Ото, члечку, і даремне
Маш ламане штуке..."
Перегнувся назад німець,
Падає на руки.
І руками вперся в землю,
Ноги підіймає
І стоїть ногами вгору,
Ніби чорт тримає.
І здихнув пастух-царевич,
Просить німця встати.
"Що ти робиш з себе, німче? —
Став йому казати.-
Не пристало чоловіку
З себе сміх робити.
Чоловіку завше треба
Чоловіком жити.
Я дам тобі, чоловіче,
Всього для початку,
Та возьми, піди додому,
Збудуй собі хатку.
Сій, ори, працюй, трудися,
Як всі добрі люди,
То із тебе поміж люди
І сміху не буде".
X
Після німця якось господь
Того не доводив,
Щоби ще хто на долину
Жебрати приходив.
І пастух поставив хатку,
Хліб зібрав завчесне
І спокійно жив в долині
До самої весни.
Стала весна наступати,
Піст святий кінчатись,
Ще лиш тиждень — і Великдень,
Треба сповідатись.
Із суботи на неділю
Йде пастух із дому
І приходить, поклонився
Богові святому.
Поклонився і громаді,
Край попа вклякає,
А піп сидить в патрахілі,
Йому промовляє:
"Доки в церкву не положиш
Дудки золотої,
Поти тобі не прокажу
Сповіді святої".
І встав з місця, пішов в олтар
І вечерню править,
А пастуха коло серця,
Мов кліщами, давить.
Вийшов з церкви за дзвіницю,
Ходить і блукає.
Аж приходить попів наймит
Да і розважає:
"Не журися, пане-брате!
До землі бідою!
Мало чого піп не каже!
Ходи-но зо мною.
Ти думаєш, що він справді
Так за церкву дбає?
О, бодай так! Все то, брате,
Собі забирає.
А як мучить на соломі
Бідну худобину!
Ходи хіба, та оглянеш
Свою десятину".
І пішов пастух, оглянув,
Аж жаль йому стало!
У голодної худоби
И стебла не лежало.
"Та де йому,— наймит каже,-
За худобу дбати!..
Він за теє тільки дбає,
З ким би йому спати.
Та ще в хаті із ким-иебудь
То й спати не буде.
Не пристало, каже, в хаті —
Будуть знати люди.
А нагорі іще здавна
Солом'яник має,
От туди він своїх гостей
На нічліг приймає",
XI
"О, спасибі тобі, брате,-
Пастух обізвався,-
Що ти правду розказати
Не полінувався.
А не знаєш, чи сьогодня
Буде молодиця?"
"Як не буде? Та без Гриця
Й вода не святиться".
"Добре ж, брате. Я тут буду
О пізній вечері.
Не забудь лиш відімкнути
Затильнії двері".
Пішов пастух по сопілку,
Назад повернувся;
Увійшов в затильні двері,
В кутку пригорнувся.
І поглянув кругом себе.
Всюди темно й тихо;
На горі лиш по минутах
Шелепає лихо:
Далі чує тихий голос:
"Годі, серце, спати:
Збирається сильний турок
Москву воювати",
"Не боїться Москва турка,-
Хтось говорить знова,-
Коли турок хоче битись,
То Москва готова".
А пастух пождав минуту
Та як стане грати!
Давай усе неживеє,
Як живе, скакати.
Скачуть відра із водою,
Кадка з буряками,
Скачуть лавки і полиці,
Мисник із ложками.
Скаче в сінях стара ступа,
Як жива неначе.
І нагорі підійнявся
Солом'яник, скаче.
Верещить піп, репетує,
Кричить молодиця,
Солом'яник скаче-скаче
І згори валиться.