— Розсідлати, витерти соломою до сухого і осідлати знову... Поїдемо в поле!
За той час сонце підійшло високо. Коло брами збиралися люди на панщину. Михась вийшов до них.
— Чого так пізно? га?
— То бо, прошу пана ржонці — каже один старшій хлоп кляняючись низько — такий тут звичай... коли закликали, тоді ми йдемо.
— Тепер буде іншій звичай! Рано можна найбільше зробити і з колосся не сиплеться...
— Та бо то, прошу вельможного пана, буде нам кривда. День в день, так рано йти на панщину, то колиж чоловік зробить, що для себе?
— А по кілько ви грунту маєте, що робите панщину цілий тиждень?
— Та так, як усюди: хто тридневий, а хто дво-дневий; більше як тридневий не має ніхто.
— То длячогож робите по цілому тижневі?
— Бо так пани кажуть, а хлопська річ слухати...
— Тепер так не буде! Кожний буде відбувати панщину після грунту, але мусить робити як належиться. Відробиш своє, тоді до гори животом лежи...
Михась говорив так, що і атамани все чули, й відійшов до двора.
Хлопи не могли з дива вийти.
— Ей куме! чи це лиш правда? Може нам тепер трохи полекшає.
Льокай Войцєх вийшов і попросив пана ржояцу до креденсу на снідання.
Михась обтер полою піт з чола, вичистив ніс по шляхотськи, сплюнув і ввійшов до двора. Тут подали йому каву на панський лад в двох імбриках порцелянових. Була тут цукорниця з цукром, білий хліб, масло. Михась не знав, як до того братися. Поглянув у один імбрик, в другій... Войцех дивився на нього з милосердною усмішкою.
— То кава, прошу пана ржонци...
— Не хочу кави. Дай мені чарку горілки! Войцех отворив креденс, виймив фляшку та малесеньку чарочку і хотів наливати.
— Гов! чекай! З того наперстка будеш поїти во-робців, а мені дай чарку більшу!
Войцех скривив губи і поставив на столі чарку від вина, та став наливати.
Михась випив та йно сплював, таки на восковану підлогу.
— А це що? тьфу! Для мене має бути горілка людська, не тота якась, що від неї вчорашнє до горла пхається... На завтра приладь мені нашої... — й став закусувати пшеничним хлібом.
Войцєх спрятав горіл"у до креденсу, та лиш головою покивав, начеб хотів сказати: Або ти хлопе, знаєш, що добре?..
По сніданні вийшов Михась на подвіря. Тут вже держали осідланого Аполля. Кінь стояв уже спокійно. Люди пішли з наставниками в поле на лан. Михась махнув за ними.
На всю ту роботу дивилася баронова крізь вікно й раділа, що такого енергічного чоловіка дістала. Михась імпонував їй своєю певністю у всьому. Нічого не лякався, нічим не бентежився. Станув відразу на становиську, яке йому вказала.
— Тепер вже буду мати спокій, бо тому чоловікові можна все повірити.
Двірня донесла зараз Яричовському, що сталося в дворі того рана і як Михась відбув свою інсталяцію. Дехто з двораків радий був з того, що зухвалий Гоздецький набрав такого почестного... Яричовський випитав про все подрібно, а особливо допитувався, чи баронова з такого Михасевого поведения рада, аби відтак знав, з яким лицем перед дідичкою стати. Зібрався зараз і пішов до двора. Баронова вийшла до него зараз.
— Пане Яричовський! сердечно тобі дякую. Та то золотий чоловік! Він один зможе завести в моїм маєтку лад...
— Дуже радію, що ясна пані моїм вибором і моїми скромними стараннями вдоволені... Я знав, кого маю ясній пані зарекомендувати...
— Тепер треба визначити Михасеві грунт і поставити будинки.
— Це вже моя річ. Грунт визначу в самій середині села, аби над всім мав око...
— Але з будовою буде клопіт...
— Найменшого! З неділі пішлемо трийцять фор-нальок до Підбужа за деревом і до тижня стануть будинки. Відтак баби виліплять за панщину і все буде гаразд.
— Отже ясна пані цілком вдоволені з того шляхтича?
— Цілком вдоволена, хоч не можу затаїти деяких його простацьких привичок...
— Якіж то, коли вільно спитати? Я гадаю що він від того відучиться.
— От, на приклад прошу собі уявити... При-їзджає нині рано до двора і суне вітатися зі мною в простих полотняних штанах... Мій ржонца не повинен так ходити...
— Правда, ясна пані, але він так привик з малку... впрочім я з ним об тім поговорю.
— Має він на собі й ще деякі смішності, задля котрих тратить повагу у служби... Нині рано дають йому каву, а він не знає, як до того братися, каже собі дати горілки. Войцєх дає йому лікеру, а він плює по підлозі і диспонує на завтра простої сивухи з коршми...
— Дарують ясна пані, але я в тім, на мою немі-родайну гадку, не виджу нічого злого. Доки шляхтич не пє кави і лікеру, менше буде потребувати до життя... і йому буде ліпше і ясній пані... так я гадаю. Це йому вже полишім, яка горілка ліпше йому смакує, а оглади й поведення він сам научиться.
— Най буде твоя правда, пане Яричовський! А тепер займися грунтом і хатою для нього. Та не забудь написати письмо, що той грунт я увільняю від панщини і йому дарую...
— Цілую руці ясній пані!
Яричовський вийшов і трохи йому було жаль, що якось не міг повести розмови так, аби ще щось від баронової йому капнуло.
— Ет! буде час іншим разом... Ще би сказала, що я лакомий...
V.
Від того часу, як Михась обняв заряд, усе пішло іншим ладом. Усюди видно було взірцевий порядок,— ведений умілою твердою рукою.
В тих часах на більших двірських просторах ще незнали рільничих машин і господарили так само як менші хлібороби. Для Михася не було ніякої трудности, не було тяжко господарити на великих двірських ланах, коли мав подостатком робучого люду під руками. Жнива обробив Михась раньше, як другі сусідні двори, хоч і не позваляв силувати людей до більше днів, як мали фунту. Народ пан-щизняний був до Михася дуже приязний, за те, що не дав йому кривди робити. Без причини не позволив нікого пальцем доторкнутись, як то водилося до тепер. Одного разу випарив при всіх атамана, що вдарив палицею дівку при жниві за те, що присіла була витягнути з ноги колючку...
І зза такого протеговання хлопів були на Михася жалоби перед бароновою. Михась виправдався таким аргументом:
— Прошу ясної пані подивитися, як йде робота тепер, а нагадати собі, як йшла перше, то й покажеться, чи я добре з хлопами поступаю...
— Твоя правда, панє Міхалє! Я з тебе цілком вдоволена.
Те задоволення показувала баронова Михасеві на кожному кроці.