Але що іншого було ходити заробляти у баронової, а що інше у жида. Таж робити у жида — вічний сором для шляхетського імення. Коли в Закуття показалися двірські післанці скликувати на "панське", шляхта прогнала геть, трохи не побила.
-г— І не показуйся тут більше, коли хочеш мати цілі кости!
За те прийняли в Закуття дуже радо висланців з сусідніх христіянських дворів, з Корелович і То-роповець, і тамтуди потягла шляхта на жнива.
Пишневецький двір мусів обмежитися на самих хлопів. Але треба було обіцяти більше, як давали сусідні двори, бо за таку саму платню ніхто не хотів себе поганити і радше пішли до сусідного пана. Так отже на перший день не було нікого.
Розенштіфт за порадою Іцка, обіцяв о три крей-царі більше, як другі! Це помогло — ціла русти-кальна громада посунула на пишневецький лан. Але касієр не платив того дня, кажучи, що заплатить разом в пятницю по полудні. Тим способом хотів людей змусити, щоби ще прийшли на роботу. Люди не доміркувалися в тім ніякого підступу, а навіть не одне було раде, що візьме гроші разом.
Надійшла пятниця. Розенштіфт наміняв дрібних грошей повну скринку і виїхав у поле. Саме того дня робили під Бучанською границею. Над вечером уставили людей в лаву. Наставники кричали, аби скоро, бо пан касієр спішиться на шабас.
Стали читати реєстр, і кільки кому належиться. Люди рахували собі на пальцях і помітили, що жиди їх шахрують.
— А то що? гей! та як ти жиде рахуєш?
— Я добре рахував — каже Розенштіфт.
— Та бодай тобі очі вилізли! мені ще шістка належиться!
— А чому ви так пізно до роботи приходили?
— Як пізно? Так, як все і всюди! Або то до других дворів проходять ранше?
— А до мене треба приходити ранше, бо я більше плачу...
— А ти жидівська "кулєро"! ти нас будеш кривдити? зараз плати все, а ні, то тобі тут зараз шабас справимо... Гей хлопці, а за пейси псявіру!
Наставники обступили касієра, але нічого не помогло. Нарід кинувся лавою, порозстручував наставників і дібрався жидові до пейсів, та до бороди. Жид присів до землі дріжачи усім тілом.
— Е, небоже! з нами так не йде! Міг ти по світу людей шахрувати, але нас не будеш... мусиш виплатити все до крайцара, а ні то пейси вимикаємо...
Але жид направду немав чим тепер платити. Нарід наступаючи на жида лавою, розсипав дрібні гроші з скринчини на стерню. Може дехто і захопив з того трохи, але не багато, бо вже смеркалося..
— То рабунок чистий! — пробував жид кричати.
— Рабунок? А ти, Юдо! то кривдити бідних людей і шахрувати, не рабунок, а упімнутися за своє, то рабунок?
Жид зміркував, що зле... Що йому з того прийде, як хлопи будуть сидіти в криміналі, коли його убють на смерть?.. Почав проситися:
— Люди добрі! даруйте мені життя.
— А хто би собі паскудив душу твоїм ледачим життям? — каже один хлоп,— але пейси і бороду геть вимикаємо, як не заплатиш все до крей-цара...
— Ну, я заплачу вже все, але тутки не маю тільки гроший... ви розсипали...
В скринчині мав жид самі дрібні гроші, не більше двацяти реньских; решту мав паперами за пазухою, але люди того не знали.
— А деж заплатиш і коли?
— Заплачу в дворі, бігме заплачу! але нині вже у мене шабас...
— А ти жидюго, ми тобі зараз шабас справимо, що аж тобі гугель носом вискочить, а локшина ротом потече... А чому ти не платив за дня?
— Ну, хай вже буде... заплачу зараз нині, лиш най поїду до двора...
— Поїдеш з нами... Пустіть люди!
Народ, а було тут зо дві сотні женців, розступився. Хлопи вивели жида по під боки і всадили на візок. Двох взяли коні за поводи і так рушила ціла тов-па до двора. Жида перехитрили. Він хотів чим скорше утекти до двора, а тимчасом хлопи обступили його, як мухи.
— Поведемо тебе, жиде, і не пустимо, поки не поплатиш все до крейцара!
Ся перша аграрна пишневецька революція виглядала дуже цікаво. Уявіть собі: Гарний літній вечір. Дорогою, що веде з Бучанів до Пишневець, іде гурт селян, молодших і старших, хлопів і молодиць. Усе те йде юрбою, без ладу і складу, одні дорогою, другі ровами, інші понад рови, а серединою дороги їде угорський візок, запряжений парою коней, без фір-мана. Коні ведуть два хлопи за поводи. їдуть поволи. На візку сидить наляканий жид з розчухраною бородою. Селяни оточили його зі всіх боків, придержуючи візок за васаг. Безпечно їхати! Селяни викрикують і відгрожуються. Жид їде, як римський тріюмфатор з побідоносної війни... Цілий той гурт вточився на двірське подвіря просто перед ґанок '.
Рухля думала зразу, що то з вінцем вертають, і вийшла на ґанок прибрана до шабасу. її окружили діти, вийшов і бельфер, позбігалися пейсаті двораки.
Коли коні станули, Розенштіфт хотів злісти з візка, але й тут його хлопи перехитрили.
автор бачив ту картину.
— А гов паничу! а ти куди?
— Та я йду по гроші... Таж знаєте, що їх тут не маю...
— Будь ласка, а гроші хай тобі винесуть,— каже один плечистий хлоп і посадив Розенштіфта так легонько на візок, що йому аж іскри з очей посипалися.
Жид хотів ще шарпатися, але зараз піймало його кілька рук за пейси і бороду.
Жидівка, побачивши, що робиться, стала кричати і вигадувати на хлопів погані слова.
— А йдеш ти ступо, до хати! Диви на ню! закричало кілька голосів і пустились до неї.
Розенштіфт почав її уговорювати по жидівськи і щось балакав за гроші. За хвилю винесла жидівка, хоч це був шабас, (вже було смерклося) мішок з грішми. Засвітили ліхтарню, уставили женців в лаву і стали виплачути, що кому належиться. За той час хлопи пильнували Розенштіфта і не позволили йому злісти з воза доти, доки всім не виплачено до крейцара.
— А що, вже всі? — питає той, що пильнував жида.
— Всі.
— Ну, добраніч вам, пане ржонцо! — каже той хлоп — смачного вам шабасу!
Жид мав охоту заклясти хлопові, але боявся.
Розуміється, що по такій пригоді жидам не йшла вечеря в смак і увесь шабас не мав тої урочистости, що звичайно. Жиди нараджувалися, що з тим робити і якби провчити зухвалих хлопів...
Розенштіфт післав зараз в суботу рано по війта, запросив його до канцелярії, посадив на канапу і став розказувати свою вчерашню пригоду.
Війт.вислухав уважно тай каже:
— То під мій суд не піде, а в таких справах я не вмію радити...