— А покажіть, Михайле Семеновичу, туо лінєйку! Чи жива ще?
Згадували й дорослими.
І слухались! Ой, як слухались! А тепер?! Тепер хіба діти? Тепер хіба виховання?.. "Юнакаспартака" їм подавай! Загальних зборів! "Товариш учитель"! Я б їм показав "товариша вчителя"!
І сумносумно похитав сивою головою Михайло Семенович! І журно в хаті було, і тоскно в хаті було…
Михайло Семенович ізгадував, а я слухав…
— Системи повигадували… Монтесорі… Пестолоцці… Комплекси… Дослідна педагогічна станція… Пооодумаєш?! Старі не годяться! Ми не годимось?! Сорок поколінь через мене пройшло — і не годжусь?! Вони годяться?! Вони?! Соцвих? Вільне виховання? Вільний розвиток дитини?! Всебічний, гармонійний?! А оцього не хочеш?! Оцього?!
Михайло Семенович крутнув у повітрі рукою…
— Приладдя різні? Лікарський огляд? Нахили дітські? Я б його нахилив! Ех, часи були! Ні чорта з їхніх соцвихів не вийде! Згадаєте мене. Скажете, що брехав… Ні чорта з отих "нахилів" не буде! Вік свій провчив і знаю, що у вихованні найголовніше…
— А що, Михайле Семеновичу?!
— Ви думаєте — "нахили"? Ні, голубчику! Думаєте — голова, душа дітська? Дзуськи! Ухо! От що найголовніше! Ухо! Та чуб! Та коліно! Та "оте місце"… Оце все! Коли на це не звернете уваги — юринда буде, а не виховання. Знаєте! Ех, та що ви знаєте! Дітей знати треба! Не всі однаково на це реагують! Були такі, що поодкручуєш вуха — і нічого! Хоч би тобі що! А вхопиш його, мерзавця, за чуба — ефект! Та який ефект! Не пізнаєш просто. А є й такі, що пасмами з нього волосся летить, уші як буряки — не бере! Тут, значить, іншого шукати треба! Візьмеш голову між коліна, стиснеш, а потім лінєйкою (руба тільки лінєйку ставте) так, як січеники хороший повар робить:
Разразразразраз! Як шовковий робиться!
Та чимало ще способів було… Добрих способів, випробуваних… Гречка, приміром… Горох… Поставиш його, іродового сина, на горох… Аж зубами скрегоче, а стоїть… І діти були!.. І люди були!.. Сорок років! Розумієте, півстоліття! А тепер: не годжусь! "Вони" — годяться! "Соцвих"! "Гармонійне виховання"!
Не оцінили…
А досвід, справді…
ВЕЧОРНИЦІ
Пісня є така:
Ой не ходи, Грицю,
Та й на вечорниці,
Бо на вечорницях
Дівкичарівниці…
Славна пісня… Жалібна така, жалібна… Про вечорниці пісня…
От і пісня є про вечорниці хароша, і дівчата на тих вечорницях чарівниці, а згадувати про них мені не легко… Тяжкувато мені про вечорниці згадувати… Особисті, сказать би, спомини…
Ану, от ви? Скажіть, тільки по совісті скажіть, коли б вам на двадцятий повернуло, та коли в грудях міх ковальський, а там, де тепер перебої та колька, так там увесь час:
Татах! Татах! Тата!
Твердо так, як молотком по ковадлові…
А нижче, де жога тепер, де ікавка, де гурчить і неприємно муляє, так отам розпирало… Отак підкотиться знизу до легенів, обхопить таким гарячимгарячим, зіпреться, стисне — і рве… Простотаки рве… І у виски полум'ям палахкає… А жилами вороний баский жеребець скільки духу смалить…
Та коли б з хати, що отак навскоси од вашої, зовсім недалечко, через дорогу тільки скакнути, щоб з тої хати по заметах скакало веселе:
Ой надворі метелиця,
Чого старий не жениться…
Всиділи б ви вдома? Не вискочили б, як скажений, з сіней і не вдарили б через дорогу навскоси? Ні?!
Брешете! Не всиділи б! А мене за те мати била… Била та ще й приказувала:
— А не ходи, шибенику, та на вечорниці. Та чаплією — раз!
Не люблю я ні вечорниць, ні тої пісні!.. Хоч і співала її мати на інший голос, та все 'дно слова трохитрохи, може, тільки не однакові… Особисте, скажете?
Так, особисте, але що поробиш?.. Факт залишається фактом…
І той факт зіпсував мені все враження від вечорниць…
А насправді, яка хороша штука оті вечорниці…
Особливо для дівчат…
Танки, співи, веселощі…
Хлопці веселі, а дівчата ще веселіші…
Той прискочить ущипне, той підбіжить лясне…
Та все з приказками, та з приспівами…
На столі чарка, сало, книш…
— Випий, Марино!
— І таке й вигадаєш… Зроду не пила…
— Зроду ти маленька була… Ось на, покуштуй…
— Ііі! Та й гірке яке!
— То воно спочатку гірке, а потім солодке…
І справді потім так солодкосолодко робиться… Голова мов на гойдалці… А потім жарко… І кров горить… А потім ворота дьогтем обмазані… А ще аж потімпотім — дитина…
А потім батько з двору гонить. Мати за волосся волочить…
Солодко так, солодко після вечорниць… А де, як не на вечорницях, про все взнаєш, про все довідаєшся…
І що на Ониськовім полі щось покрутни покрутило. Та що не зайде Онисько ячмінь косити — ніяк не вкосить… Та вже баба Наталиха навчила.
"Вийди, — каже, — ти до своєї ниви після півночі, ще як півні не співали. Та стань ти задом до місяця, тричі перехрестись, а тоді правою ногою дриґни і лівою стукни. Та дванадцять разів круг ниви оббіжи, та так оббіжи, щоб не дихав, а тоді впади на межі навколішки та й промов:
— Згинь! Згинь! Згинь! Пропади, нечиста сило! Тоді й коситимеш".
Де про це дізнаєшся?
…А що під старою греблею гадюка сажнів дванадцять завдовжки живе, а на голові в неї вінець той, що відьми в нім на Йвана Купала вінчаються…
…А у Йванихи позавчора опівночі відьму бачили. Корову приходила доїти. Насилу Йваниха одхрестилася. Двічі перехрестила — не бере. Тоді вона в третій раз як хрестонеться, так відьма та туманомтуманом через Пилипову леваду так і попливла.
А Йваниху ледве живу ранком знайшли. Нічого й вимовити не може. Усе нліосться та хреститься.
А ввечері ще зовсім здорова жінка була, два кухлі самогонки ще випила.
…А до Свирида воБкулака тої ночі приходив. Кудлатий такий та волохатий. Стукав в двері та: "Оддай, Свириде, калитку з золотом, а то я з тебе кров виссу!" Свирид свічку засвітив перед іконою. Перехрестився тричі та за сокиру… Рип з хати, а воно як удариться об землю, та так, як людина, на коня! Та улицею! Свирид навздогін сокирою. Та не влучив. А їхало — ну достоменнісінько шенгеріївський стражник.
…А що земля на трьох великих рибах стоїть, на китах… Так оце два тижні тому в однієї риби пузо зачесалося, так вона повернулася почухатись, так у Африці, де китайці живуть, земля загойдалася. Багацько церков поруйнувало.
Де про це, крім вечорниць, дізнаєшся? А тепер що?