— Здається, в Каспійськім морі.
— Що в Каспійськім морі?
— Оселедці.
— Та я ж про яблуню.
— Не знаю. Не чув.
— Напишу: "Різні". "За кордоном". Сволоч, не яблуня! …Це ранкова інформація.
Ill
— Здрастуйте! А ви вже тут? Чого це ви так раненько?
— Дивлюсь: третя година. Думаю — ще рано: до дванадцятої ще встигну.
— У нас праця з учорашнього дня з одинадцятої.
— Добре! Значить, щоб о четвертій тут бути?
— Оце перекладіть.
— Ах, і кваску б оце випилось.
— А я б сало їла.
— А почому сало?
— А як повкраїнському "нос"?
— Ніс.
— Ніс?! Переробили "о" на "і" та й думають, що вже й інша мова.
— Краще вже "вухо"!
— Пишіть — "вухо"! …Це — перекладач…
IV
— Стасик! Стаааасик! … Гукніть ви — у вас бас!
— Кхм! Кхм! Стаааасик!
— Костуся, де Стасик?
— Пшепрашам. Тов. Штам, де Стасик?
— Сейчас! Мария Альбертовна, где Стасик?
— Сию минуту! Мария Николаевна, где Стасик?
— Ах, боже мой! Анна Иосифовна, где Стасик?
— Товариші! Ресісоль!.. Давайте хором.
— …Стаааасик!
— Я тута!
— Де ти ходиш?
— А я з мальчиками. От один здорово бьйоть! От здорово! Кааак ахніть!
— Ну, неси до друкарні… Так здорово б'є?
— От здорово.
— Ну, неси. …Це — кур'єр.
V
— Товаришу! Завтра Франків день. Напишіть щонебудь там. Незручно ж все ж таки. Франко. Якнеяк!
— Добре. А то знаєте: хай на Тарасові роковини. Тоді я разом і за Тараса, й за Франка. Ніколи зараз.
— Гаразд.
…Це — культурномистецький відділ.
VI
— Тов. випусковий, сьогодні будете?
— Не знаю, мабуть, засвабну. У мене вчора такий фьюс, такий фьюс. Так права нога набвякла, що рукавичка ніяк не навазива. Сьогодні ще не знаю, мабуть, тиф буде.
— Ні, товаришу, ви повинні в порядку партійної дисципліни.
— А може ж, я в порядку партійної дисципліни й засвабну. Та й що це за справедливість?
Я за 6 місяців уже разів з 5 ту газету випускава, а вона мене ще ні разу. — Ну, добре. …Це — випусковий.
VII
— Нет, Павел Михайлович, зто безобразне. Понимаєте: в телеграмме ясно сказано, что собнтия в Дальневосточной республике. Я и пишу — "В Верхней Силезии", а выпускающий впер ее в "Посевную кампанию". Зто возмутительно. В телеграмме говорится про внвод Японией войск из Сибири, я и даю заголовок: "Углекопм не сдаются", а они набрали: "Маруся отравилась", — когда я прекрасно знаю, что Маруся оперирует в Запорожской губернии, возле Переяслава. Нет, так работать нельзя.
— Можна, Лідія Михайлівна, можна.
…Це — вечірня інформація.
VIII
— Товаришу, ви куди?
— До редакції. Час уже.
— Вертайтесь.
— А чому?
— Та в редакторськім кабінеті Марусю 1 купають. І воно, лиха личина, рученятами тільки хлюпхлюп! Та: "А я, дядю, купкупкуп"!..
— А може, у вашому кабінеті можна?
— Ні, у моєму пелюшки сохнуть. Ідіть додому. Взавтра прийдете.
— Так, кажете, купкупкуп!? Та рученятами: хлюпхлюпхлюп?!
— Еге. Та таке потішненьке. Ви жонаті?
— Парубок.
IX
— Товаришу! Передова буде?
— А газета вийде?
— Не може ж вона вийти без передової.
— Раз не вийде — навіщо тоді й передова?
— Як навіщо? Бо не вийде ж без передової.
— А не вийде, то й передової не треба.
— Так як же це так?
— А так.
— Ну, гаразд.
X
— Товаришу редакторе! З'ясуйте ж мені нарешті: хто я тут? Чи секретар, чи метранпаж, чи Костуся?[37]
— А я знаю?
— Учора підходить Костуся: "Пшепрашам, пані секшетажу, роззявте рота".
"Навіщо?"
"Я води у вас наллю. Бо пан редактор сказали, що ви у нас за самоважа будете".
"Я нічого не маю, звичайно, проти. Я б, може, й закипів. Але як же з мене воду точитимуть? Хоч кранта приробіть".
XI
— Газета вийшла?
— Ні, не вийшла.
— Чому?
— Костуся самовара не наставила?
— Пшепрашам. Я не винувата. Пан секжетаж рота не роззявили.
Мушу всетаки зауважити, що це я писав у той час і про той час, коли постійний редактор і постійний секретар були у відпустці (травень — червень 1921 року), а редагував газету тов N…, якому з цієї нагоди "дєлаю кніксен"…
1921 p., Харків
"ВІСТІ" 1924 РОКУ (Напередодні 1000 числа)
І
9 год. ранку.
— І яка лиха година там стукає?
— Нааастю! Що вас там, перина придавила, чи що?!
— Устануть, ще й на світ не благословиться, і пруться! Ні поспать тобі, ні відпочить тобі!
— Та одчиняйте! Вже десята година!
— "Десята"! У вас, може, й десята, а в мене ще й очі не розплющуються! Що ви мені, сверхурочні платите, чи що?! Цілісінький день як у ступі товчешся, та ще й виспатись не дають! Учора тільки у вісім годин і змогла лягти, а вони стукають!
— Газети є?!
— Еге! Так оце для вас зразу й напечатали! "Газети є"?! Іспидиція я вам, чи що?!
— Газети! Газети! Давайте газети!
— Та… зараз!
Здрасте! Читали "Зкономическую жизнь"? Не читали?! Очень жаль. Понимаете, у меня то же самое в сегодняшнем номере, те же самые слова, что и у товариша Круміна… Только он писал про зто самое две недели тому назад, а я сегодня… Да!.. Так вот!.. Иначе и быть не может… Да!.. Так вот!.. Про что зто я?! Ага!.. Товарищ секретарь, аванса нельзя ли червонцев хоть пять?! Знаєте, советский рубль, падает, и червонец его вытесняет… Я про зто писал, помните, в статье. "Кризис сбыта и кредитование рабочих"… Очень интересная статья… Слушайте, дайте газети!.. Да… Так вот… Интересное, знаєте, явление… Вчера в "Деловом клубе"… Проблема наших финансов… Положение всетаки улучшается… Да… Так вот… Я уже написал заявление… Положите, пожалуйста, резолюцию… Вот здесь!.. "Вндать"! Так и пишите: "Видать"… И все… Да… Так вот…
— Хай полеже!
— "Хай полеже"! "Хай полеже"!! "Хай полеже"!!! Да… так вот… Я вам написал очень интересную статью "Про червонец"… Я вам ее прочитаю!
— Читайте!
— Так. "хай полеже"?
— Хай полеже!
— Так я вам скоренько прочитаю, потому что меня ждут в Госплане… Я там должен уже бить…
— Читайте!
— "Мн уже не раз писали, что советский рубль в силу тех или ицых обьективнмх причин…"
— Товариші, гонорар видають!
— Да! Так вот! Я страшно спешу… Я вам потом прочитаю.
II
— Здоров!
— Здоров, Васю! Ну як?! Що сьогодні пишем?
— Та слід би про Німеччину. Там цікаве становище утворилось… І про Англію слід… Та щось… мабуть, не напишу… Голова, знаєш, ніби чужа якась. Отут мені давить і штрика… Я її ніби весь час відчуваю… Ранком так, знаєш, встати не можу… Безсонниця якась, усе сплю, сплю, сплю… До години сплю — встати ніяк не можу… Апетит якийсь поганий… Пироги вже приносили?