Дідусів день народження. Посходилися гості. Вітають дідуся. У Толі в руках щось загорнуте в папір, і в Олі — так само.
Толя підходить до дідуся:
— Вітаю вас, дорогий дідусю, з днем народження. Бажаю вам здоров'я на многі літа! Прийміть од мене цей подарунок! Це я сам викохав!
А за ним Оля:
— І я вас, дорогий дідусю, вітаю, бажаю здоров'я й дарую вам оцей подарунок. Це я сама викохала!
Дідусь подякував, поцілував Толю, поцілував Олю, розгорнув Толин подарунок — червоні гвоздики!
Розгорнув Олин подарунок — червоні гвоздики! А Толя:
— Ой! Я й не знав, що й в Олі гвоздики! А Оля:
— Ой! Я й не знала, що й у Толі гвоздики! А дідусь сміється, а дідусь сміється.
— Я дуже, — каже дідусь, — дякую за ваші хороші подарунки! І радий я дуже, що ви самі їх викохали! Значить, і ви так само любитимете квіти, як і я! А гвоздики мені дуже любі та милі квіти, вони мені нагадують колишні часи, коли ми, робітники, працюючи в підпіллі, пізнавали один одного по червоній гвоздиці в петлиці на піджаку. Червона гвоздика — квітка революції.
І розповів дідусь Толі й Олі про те/, як кохався в квітах великий пролетарський письменник Максим Горький, і особливо любив він гвоздики.
Коли гостював у нього на острові Капрі наш український письменник Михайло Коцюбинський, якого дуже любив і поважав Максим Горький, Олексій Максимович подарував Михайлу Михайловичу чудесну, пишнупишну. гарячочервону квітку гвоздики.
— На знак нашої дружби, — сказав Максим Горький. Михайло Михайлович Коцюбинський привіз дорогий для
нього подарунок Максима Горького з далекого італійського острова Капрі до себе в Чернігів і висадив її в своєму квітникові.
Михайло Михайлович теж дуже любив квіти, сам за ними ходив, викохував, вирощував, — а найулюбленішою його квіткою була горьківська гвоздика.
Пишна та рясна росла вона в садочку М. М. Коцюбинського, і він дарував її своїм друзям.
І по сі пори зветься вона "гвоздика Коцюбинського".
— Ось вона! Дивіться!
Дідусь підвів Толю й Олю до грядочки в кутку свого садочка, де серед інших квітів червонів, аж горів, кущ гарячочервоної гвоздики.
Дідусь замислився і тихо промовив:
— Був і я колись у гостях у М. М. Коцюбинського, в Чернігові.
ВАСИЛЬ ІВАНОВИЧ
І
— А я ось і прийшов! Драстуйте!
— Драстуй, Василько! Сам прийшов?
— Сам!
— І не побоявся?
— А чого мені боятися?
— А вовки ж у кукурудзі єсть! Хіба ти не чув?
— А я вовків не боюсы Я читав у книжці, що вовки бояться людини і тоді тільки можуть напасти, як голодні. А голодні вони тільки взимку! А тепер літо!
Перед нами стояв білявенький, з синіми, синіми очима хлопчик у голубій майці і в чорних трусиках.
Ми з лікарем, Іваном Кириловичем, ходили на високім березі річки Осколу, за Турецькою могилою, розшукували кущі шипшини.
Іван Кирилович дуже любить квіти. І не тільки любить, а глибоко на них знається — у нього біля сільської лікарні чудесний квітник: там і гладіолуси, і братки, і айстри, і жоржини, і левкої, і гвоздики, і кручені паничі, і канни, і нагідки…
А які в нього троянди! І білі, і рожеві, і чорні, і густочервоні, бордо… Великі, великі та пишні. А знаєте, як він викохує троянди?
Восени він іде в ліс, викопує шипшинові куші, садовить їх у своєму квітнику біля лікарні й прищеплює на них кузьтурні троянди…
От і сьогодні ми з ним пішли в ліс, що розлігся над Ос колом, шукати шипшину…
Як же там хороше, над Осколом!
Поміж густими очеретами блищить срібноголуба річка, що поділилась тут аж на три рукави, вдалині — голубіють озера, і скрізь, скрізь, куди дістає око, по широкому зеленому річищу — стоги зеленої отави…
Ген там, на протилежнім березі,— село, а за селом, аж до самісінького виднокраю, зеленіє озима пшениця…
Ліворуч — далекодалеко, де небо з землею сходиться, — кукурудзяний ліс, і по ній, по кукурудзі, білі пелюстки порозкидано — колгоспниці в біленьких хустках кукурудзу ламають…
Праворуч за селом, на горі, вітряк крилами махає, а поруч комбайн соняшники "косить-молотить".
З того боку понад річкою залізниця.
Із-за соснового лісу вискочив паровик, весело закричав і помчав далі, тягнучи за собою величезний состав порожняка: по вугілля побіг на Донбас.
Іван Кирилович, прищеплюючи до шипшини трояндову гілочку, посміхався:
— Прищеплю оце та й залишу тут, на зиму прийду й прикопаю в землю. От дивуватимуться люди навесні, коли на простій шипшині зацвітуть чудесні троянди! — І, помовчавши, додав: — Був би в мене час, я б на всіх кущах шипшини в лісі троянди поприщеплював! Яка краса!
Великий квітолюбець і великий мрійник сивоголовий Іван Кирилович.
В цей час і з'явився перед нами голубоокий Васько.
— А я по качку до вас, Іване Кириловичу! — мовив Васько.
— Гаразд! — одповів Іван Кирилович. — Підемо додому, забереш свою качку.
Іван Кирилович, бувши в дитячому будинку, де жив Васько, подарував Васькові глинясту качку. Васько оце по неї й прийшов.
II
— Так тебе Васьком звуть? — заговорив я з хлопчиком, коли ми поверталися з лісу.
— Так, Василь Іванович Шумейко.
— А літ тобі скільки?
— Дев'ять.
— А тато та мама твої де?
Васько з сумом одповів:
— А я ні татка, ні мами не пам'ятаю. Татко з війни не повернувся, а маму бомбою вбило… Рік мені тоді був.
— Як же ти ріс?
— Мене бабуся взяла, я в неї й виріс. Бабуся Наталка… Бабусі колгосп допомагав, бо вона вже дуже старенька. А потім, як я підріс, до дитячого будинку мене взяли…
— А бабуся де?
— А бабуся вдома! А дитячий будинок не в тому селі, де бабуся живе. Бабуся живе в своїй хаті, я до неї щонеділі ходжу. Вона ще й тепер, як я приходжу до неї, казки мені розказує! Ой, скільки я казок знаю.
— А як у дитячому будинку живеться?
— Дуже хороше! До школи вже ходжу, у другий клас.
— А вчишся як?
— А я відмінник! Усі "п'ять"! А в мене в дитячому будинку кролики єсть! Аж дві пари, і маленьких — дванадцятеро! Голубі кролики! Я для них сам і кролятник збудував. І курочка з півником живуть! І галка!
— Яка галка?
— А справжня галка! Птиця! Така ручнаручна! Як покличу її: "Галю, Галю!" — вона летить і сідає мені на плече або на голову! Дуже цукор любить! Сяде на плече і зразу: "Кррра! Дай цукру".
— Де ж ти її взяв?
— Випала з гнізда! Я її знайшов і вигодував! І ні до кого до рук не йде, тільки до мене. А я в дитячому будинку й музики вчусь. На піаніно. Вчителька каже, що я, як учитимусь, добре гратиму.