— То пемає? Шкода. А то б ми відповіли... Ну, гаразд. А котушка ниток десятого номера у вас зиаіідоться?
— Можна виконавця в сільмаг послати.
— То попросіть — хап купить. Ось гроші. Брав для обіду, та, бач, обідати мені сьогодні не дали...
— Треба робіни перерву,— порадила Гаппа Панасівна, і — Забув.
! — Завтра я вам нагадаю.
І — Дякую.
І і
Гаппа Панасівна пішла, а до кабінету проник нечутно, мов чума, товариш Іішонь.
— Здасться, я вас не кликав,— сказав Григаа.
— А я сам прийшов.
— Недавпо ж бачилися.
— То було вчора.
— Ви там уже встигли з директором школи вступити в конфлікт?
— Не я, а віп зо мною вступив у конфлікт! Та не на того па-!пав! Я йому не дзвін! Я пікому дзвоном но буду! Я пе дозволю!
— Дзвоном? — Грпша нічого пе розумів.— Яким дзвопом? По-моему, ви морочпте мені голову.
— Ага, морочу? А вп знаєте, хто я такий? Ви думаєте, я Пшонь? |Просто якпйсь негідник перекрутив і обрубав пашо славетно прізвище! Я ие Пшонь, а Шпопька!
— ГОпонька?
— Гоголя в школі проходили?
— Гоголь безсмертний.
— Л раз Гоголь, то й усі його герої безсмертні.
— То ви Івап Федорович? — Грйша павіть підвівся і відійшов подалі від цього містичного чоловіка.— Скільки ж вам років? Сто п'ятдесят, двісті?
— Стільки, скільки є. І не Івап Федорович я, а Кузьма Кіндратович, а батько мій був Кіндрат Федорович, а дід — Федір Іванович, а прадід — Івап Федорович. І всі ТТТпопькп, в прадіда перекрутили літери, а в діда відрубали шмат прізвища, і вийшов Пшонь, але я нпанду! Я їм пс дзвін!
Тут Гриша спробував пригадати оповідання Гоголя. "Іван Федорович Шттонька і його тітонька", і йому в голові справді щось таке протумапилося про сой Івапа Федоровича, коли тому привиділося, пібп його тітопька зже й не тітонька, а дзвіппця, а його самого тягнуть на длвіппшо, бо віп дзвіи. "Я не дзвін, я Іван Федорович!"—кричить Шпонька. "Так, тп дзвін",—каже, ідучи мимо, полковник Н-ського піхотного полку, в якому ПТпопька дослужився до майора і з якого його впгнали за тупість і підлість.
— А ви в армії служили? — поцікавився Гриша.
— Служив, то й що?
— 1 дійшли до майора?
— Не дійшов, а Що?
— Чому ж ЗВІЛЬНИЛИСЯ з рядів?
— Розумних там дуже багато — ВИЖИЛИ!
— А в інституті теж розумні?
— І там повію.
— А тут, ви думаете, що ж, дурні? — прискалив око Гриша.
— Тут повітря і харчі підходящі. Прибув добровільно укріплять сільське господарство і нікому не дозволю! І того, хто перекрутив і обрубав мое славетне прізвище, знайду!
— І що ж, у Веселоярську хочете зловптп того, хто відкусив хвостика у вашому прізвищі?
— Де живу, там і ловлю. І дзвоном нікому не буду! Для цього й прийшов, щоб повідомить і заявить!
Коли б Ишопь був структуралістом, віп би в тому дзвопі гого-лівського Шпонькп побачив якийсь ІНШИЙ СПМВОЛ І не потрактував його з такою примітивною прямолінійністю. Скажімо: водолазний дзвін. Або повітряний дзвін водяного павука. Або щось антирелігійне. І тоді Пшонь опинився б не у Веселоярську, а де-небудь па березі моря, або на біологічній станції, або серед лекторів антирелігійної тематики. Але вже був тут, і нікуди його не подінеш, просто кажучи, пе здихаєшся.
Гриша ще не знав, що Пшонь опинився у Веселоярську завдяки товаришеві Жмаку. Бо товариш Жмак, незважаючи па свою якнайвищу принциповість, страшеппо любив свою дружину, а ще більше — єдину доньку. Маючи аж дві вищі освіти і знаючи, яке то благо, він мріяв про впщу освіту і для свого дитяти, але пе заочну, як у нього, а справжню, стаціонарно-повпонравну, бо хоч дипломи однакові для очпої і заочної освіти, зате моральне задоволення дуже й дуже пеоднакове. Однак хтось вигадав іспити і конкурси при вступі до інститутів, Жмакова донька іспитів не склала, все гинуло, не помагали піякі дзвінки, ніякі натяки і прямий тиск, аж нарешті керівництво інституту вирішило піти назустріч товаришеві Жмаку, але поставило умову:
— Приймемо вашу доньку, але заберіть від пас одного чоловіка.
— Куди ж я його заберу? — здивувався Жмак.
— Хоч па Камчатку! Хоч у космос закиньте! Хоч на океанське дпо спустіть! Аби не в пас він був.
Так виміняно на Жмакову доньку Пшоня, і той звалився мов сніг на голову Гриші Л евен цю і всім весел оярівцям, непотрібний і зайвий, як безробітний у Америці.
— У вас хоч жіпка є? — спитав Гриша Пшоня.
— Яка жінка? Ви що — хочете нав'язати мені статеве яшття? '" і; куцдочку! Повторіть. Запишемо... Для карасиків!.. А жінка моя in скла — яспо?
Та від тебе сам чорт утече, подумав Гриша, але вголос сказав інше:
— Ну, вп влаштовуйтесь, а коли потрібна якась допомога, то Г"удь ласка...
— Я ще прийшов сказати, що я вегетаріанець.
— Веге... А що це такс?
— Не вживаю м'яса! І требую, щоб мепо снабжали овочами І крупами!
Bin колюче націлився па Гришу — ось так і проткне, як шпичкою. Гриша колись чув про тих, що пе вживають м'яса. Малювалися вони в його уяві людьми лагідними, тихими, якимись милосердними, чи що. Але дивився тепер на цього Пшоня і розумів, що чоловік без м'яса пе етапе милосердніший, а хіба що тільки озвіріє. Стирчало перед Грпшею щось, як засушений кілок, у бавовняному трикотажному костюмі, в кедах, в панамочці такій малесенькій, що й на курячу голову не налізло б, а на Пшоневу, бач, налізло. Сонце па небі стояло вже низько, било в вікна кабінету, і від Пшонсвої голови в тій панамочці падала на стіну тінь, що мала обриси ослячого вуха. Великого ослячого вуха, слід додати для тих, хто став би міряти осляче вухо і Пшопеву голову. Тут ибо ж вухо якесь неймовірно велике, або геть мізерпа голова. Єдина перевага такої дрібненької голови, що її вже ніяк пе назвеш довбешкою. Довбешка, як відомо всім,— це голова здоровенна, але всуціль з маслаків, так що для мозку місця й пе зостанеться. А в такій гострій голові, як у Пшоня, місце буде не для мозку, а тільки для підлот і зміїної отрути, хоч про це Гриші належало довідатися лише згодом.
— Гаразд,— зітхнув Гриша.— М'яса вп пе вживаєте. Але навіщо ж тоді вам свиня?
— Як-то навіщо? А може, я хочу її вигодувати і відпустити па свободу! Виступлю з почппом: свободу — свиням!
— І для цього ви приїхали до Веселоярська?
— А хоч би!
Тут Гриша в душі позаздрив мудрій передбачливості дядька Зповобрать. Як вчасно віп передав владу молодшому поколінню! А тепер хоч скач, хоч плач з цими пшонями і жмаками і їхніми [Починами!