Гришу якось не вельми схвилювала ця картина чужих розкошів, натомість віп відчув, що стає підозріливо вразливим у питаннях термінології.
— Як вп сказали, Зінько Федорівно, через територію колгоспу?
— Ну? А хіба що?
— У колгоспу не може бути території.
— А що ж у нього, по-твоєму?
— Землі. Територія тільки в сільської Ради. У мене на роботі є книга: "Адміністративно-територіальний поділ Української PCP". Там зазначено населені пупктн, а не колгоспи.
— У тебе па роботі? Адміністративно-територіальний? А в мене п'ять сільрад у колгоспі — чув! Чия ж, виходить, територія?
— П'ять сільрад? Я над цим не думав.
— А тп подумай.
— Я подумаю. Тут треба розібратися.
Зінька Федорівна огляпула Гришу голографічним способом: тобто не сходячи з місця, обдивилася спереду й ззаду, а тоді довго сміялася.
— Що ж тут розбиратися? На території колгоспу "Дпіпро" розташовано п'ять сільрад.
— На землях!
— Ну, хай буде па землях. Але колгосп один, а сільрад п'ять. То що важливіше? Земля чи територія?
— Важливішого за Радянську владу бути пічого не може, ►ііиько Федорівно.
— Може, скажеш, що ти і є Радянська влада?
— Сьогодні так.
— А той, хто годує народ хлібом,— це по влада?
— Народ сам себе годус.
— Гаразд. Сам. А ти ж що — танцмайданчик будуватимеш?
— Може, щось і трохи більше.
— Що ж саме?
— Ну... Стадіон для Всселоярська. Може, й для всіх наших П'яти сільських Рад. От зберемося всі п'ять голів сільрад, подумаємо, прикинемо можливості...
Зінька Федорівна відверто занудьгувала, не вдавалася вже й до голографії.
— Всі Левенці вперті, але ти, мабуть, перевершив їх усіх. П'ять голів! Та в тих інших чотирьох сільрадах головами дівчата!
— Не має значення.
— Ах, не має значення? А як щодо Дашуньки? Чи воиа в тебе по ревнива?
— Зінько Федорівно, я хотів би вам нагадати, що йдеться не про Дашуньку, а про стадіон.
— А постанова про стадіон у тебе є? Чи це теж, по-твоєму, пе має зпачення?
— Постанову приймемо.
— А вищестоящі організації тобі дозволили?
— Ми методом народної будови.
Зіпька Федорівна підвелася і пішла до дверей.
— Методом народної будовп знаєш що можна робити? Ями в землі викопувати. Та й то коли лопати гострі. А де ти візьмеш матеріали, техніку, інвентар, штати, і хто це все фінансуватиме? [Знаєш, що сказав Шалянін? Безплатно тільки пташки співають. І Конференція на найвищому веселоярівському рівні не дала наслідків, але Гриша вирішив бути впертим до кінця. Ясна річ, Найкраще було б об'єднатися з Зіпькою Федорівною, щоб спільними зусиллями.
і У голови сільради влада без бази, у голови колгоспу база без влади. Об'єднатися — гори перевернеш! Та навіть Адам і Єва, як рн'домо, почали з того, що посварилися, роз'єдналися навіки і були вигнані з раю і приречені на вічну незгоду. Тепер долю Адама і бви повторюють всі ті відомства, що покликані спільними зусиллями піднімати сільське господарство, та іноді буває, що кожне коче піднятися тільки само, не дбаючи ні про інших, ні про сільське господарство, і
Треба було віддати належне дядькові Зповобрать: віп уліів чимось змащувати механізм, і взаємини сільрада — колгосп визначалися принципом мирного співіснування. Але тепер Гриша вжахнувся економічному диктату Зіньки Федорівни, тому, нічого не каичучи про свою ідею стадіону, обережно став розпитувати дядька Зновобрать, як йому вдавалося дотримуватися єдності думок з головою колгоспу. Невже тільки тоді, коли дядько Зновобрать приєднувався до думки Зіньки Федорівни?
— А ти, кажеться-говорпться, роби так,— хитро усміхпувся Зповобрать,— щоб не дати їй висловити свою думку.
— Як же це?
— Устигай її випередити, кажеться-говориться. Думка наче і її, а висловив перший ти. Тоді це вже наче твоя думка, і приєднуватися треба Зіньці Федорівні. Умій випереджати — тоді тп керівник!
Гриша подумав: з стадіоном він, здається, випередив усіх, а що 8 того вийшло? Не став питати про стадіон дядька Зновобрать, спитав Ганну Панагівну. Та мобілізувала весь свій величезний досвід і заявила твердо й категорично:
— Стадіон —. це директор. А ставки нам ніхто по дасть.
— А взагалі хто дає ставки?
— Райфінвідділ.
Грпша поїхав до райфінвідділу. Сподівався побачити там оброслого черепашками і мохом непробивного бюрократа, а натрапив па вродливу молоду дівчину, яка сиділа за столом і, зазираючи в кругле люстерко, малювала губи французькою помадою.
— Пробачте,— зніяковів Гриша,— мсиі б завідуючого.
— Я завідуюча. Слухаю вас.
— Завідуючого райфінвідділом,— уперто повторив Грпша.
— Я вас слухаю. Сідайте. Звідки ви? Хто?
"Ну,— збадьорено подумав Гриша, ляпаючись на стілець і зраділо представляючись завідуючій,— коли в нас такі дівчата займають такі посади, то ми пе те що стадіони!.. Оживуть стопи й озера!.."
— Веселоярськ — село комуністичного побуту,— нроцвіріпька-ла завідуюча, почувши, що Грпша — голова Веселоярівської сільради. Вопа прискіпливо огляпула в дзеркальце свої помальовані губи і взялася пудрити симпатичний носик французькою компактною пудрою.
Гриша подумав, що непогано б пошукати в райцептрівських магазинах такої пудри і для Датауньки, але одразу й відігнав од себе цю думку, бо мав зосереджуватися па турботах, сказати б, державних.
— Який там комуністичний побут! — сказав він.— Нам ще треба й треба.
— Не знаю, ще не була у вас,— допудрюючи носик, кинула завідуюча.— Але мені казали, що у Веселоярську вже все є.
— Все, та не все!
— Наприклад?
— Наприклад, немас стадіону.
— Стадіон — це не найперша наша потреба.
— Як то — не найперша? Л здоров'я трудящих?
— Здоров'я — це рапздороввідділ.-
Грнша від обурення мало не потрощив стільця, па якому сидів. А французька пудра і французька помада — це що? Найперша погреба? Валюту держава витрачає, щоб оЦкі лялі малювали собі губки й щічки! Жмак валюту на кіз переводить, а ця на пудру, її тоді: не найперша наша потреба... Все в ньому кипіло, він скочив її стільця, заметався по кімнаті, тоді підбіг до стола завідуючої, ичеїшвся в нього, аж побіліли нальці, сказав ненавидячи, з пригнисти:
— Така молода — і така бюрократка!
— Невже ви вважаєте, що треба неодмінно постаріти, щоб дотримуватися державних інтересів? — обдарувала його сяйливою усмішкою завідуюча.— Сядьте, заспокойтеся і розкажіть, що вас пік схвилювало.