— За які ж кошти, цікаво знати?
— Я консультант — положений мепі гонорар?
— У пас консультування на громадських засадах,— пояснпв Гриша.
— На громадських засадах тепер тільки горобцям дулі дають,— зареготав Копон Орестович.— Пшонь, запиши!
— А шефство? — мав необережність сказати Гриша.
— Шепство? Не смішіть мене, а то я заплачу!
"Ну, гадство,— подумав Гриша,— це вже пе отой ассірійський Навуходоносор, про якого в школі розповідала Одарія Трохимівна, а Завухонідпосор. Накликав на свою голову!" А вголос заявив:
— Пропоную вам очистити територію нашої сільської Ради протягом двадцяти чотирьох годин!
— Очистити? — пе дуже й подивувався Конон Орестович.— Можна. Я все можу, глопці! А тільки ж мій Пшопь зостається з вами. Прийміть мої співчуття!
І вклонився глумливо пад батюшкою Лаврептієм, який поволі збирав докупи свої півтора центнера живої ваги, підводячись з нагрітого сонцем асфальту.
ЗАКУСКА
СХІДНИХ ДЕСПОТІВ
Коли в місті, скажімо, призпачають чи обирають нового корівника та ще коли віп до того ж новатор,— що передовсім робить такий керівник, на чому зосереджується? На людях і на їхніх проблемах, бо все іпше там — то тільки довколишнє середовище. А як у селі? Що тут найперше — люди чи природа? Село — це земля, і сонце, і теплі дощі, і пташиний спів, і все росте, розвивається, квітне і дає врожаї, приносить радість, добробут і бажаппя жити далі, рости і діяти, як казав поет. Та коли засуха, град, приморозки, стихії, довгоносики, колорадський жук, який, вчепившись у обшпвку реактивних лайнерів, перемандровус від материка до материка і жере все па світі, мало не добираючись уже й до сталі та каміи-ня,— як тут яшти і па яких проблемах зосереджуватися, на людських ЧИ КОСМІЧНИХ?
Гриша Левепець мав памір з усім молодечим запалом, з нероз-траченою силою кинутися у вир проблем, невдала затія зі спортивним комплексом його пе злякала, він уже думав про басейн з підігрітою водою, і про палац піонерів, і про станцію юпих техніків, і про...
Але, як кажуть, жпття вносить корективи.
До Веселоярська песподівано (і печувапо, додамо ми) прибули два сільськогосподарські критики, добралися туди попутним транспортом і хоч справу, з усього видати, мали до колгоспного керівництва, заявилися пайперше до сільради: подбай, організуй, поклопочись, оточи увагою, а заодно і дай відповідь.
Автора можуть спитати: чи бувають взагалі сільськогосподарські критики? Дивне запитання. Не може Ж автор назвати їх літературними. Одразу почнуть доскіпуватися, кого мав на увазі. А так — нікого. Два критики — два півники горох молотили... Одип — Підчеревний. Може, ще від пророка Яоии з черева китового. Вічний сумнів, намагання все помацати, нобачитй павіть невидиме, проникнути в непроникне, міф, підтекст, підсвідомість, підчерев'я, синдром Санчо їїанса і всього, що сто пудів з'їдає, а ніякого сліду пе залишає. Другий Слимаченко-Еснараго. Вічний антагоніст Підчеревного, все життя переслідував його, викривав і затавровував, прославився не цим, а конячим питанням. Мав тут свою особливу думку. Вотум сепаратум, як кажуть авторові друзі юристи. Думка так сильно колотилася в Слимаченкові, що збивала його з ніг, або, як кажуть у Веселоярську,— з плпгу. Слимаченко спеціалізувався по конях. Не по тих, що їх з'їла паша безжальна статистика (не передбачаються корми — коні або ще якісь там відомі тварини видихають), а тих, що під королями. Надзвичайно глибокі спостереження і відкриття ще глибші. Якими фарбами малювали художники коней, а якими королів та інших вельможних класово ворожих нам вершників з віддалених епох— рабовласницької, феодальної, плутократичних? Виявляється: па коней клались фарби справжні, доброякісні, іноді — просто рідкісні (Художники самі їх розтирали й змішували), а на персон — так собі, таке-енке мазило, мало не оте шмаровидло, що ним колись українські чумаки мастили колеса своїх примітивних дерев'яних возів-маж. Від такого великого відкриття в голові у Слимаченка так закрутилося, що йому закортіло дочепити до свого українського прізвища ще й іноземний псевдонім, і тут йому хтось підказав французьке слово "есиараго", яке означало того ж таки слимака, але звучало иезрівпяипо розкішніше. Ще хтось спробував палякати Слимаченка, що тих еспараго французи поїдають як делікатес, але він одмахпувся зневажливо: хай там своїх поїдають, а мною подавляться! Ще хтось порадив Слимаченкові взятися за сільське господарство (після глибоких студій над королівськими кіньми на картинах),— і він, може, й не послухав би, але саме тоді в сільському господарстві вже розлягався Підчеревний, найперший суперник, отже, й ворог Слимаченка, тому той теж охоче взявся за цю галузь.
— До мене? — не повірив Гриша.
— Точно,— підтвердив Підчеревний.
Підчеревний мав шляхетські вуса з підвусниками, пишні, хоч долівку підмітай, позирав на голову сільради доволі благодушно і, сказати б, ліберально. Слимаченко ж усвердлювався в тебе колюіпмп очпма, так наче ти був не представником народної влади, і отим зпеважуванпм феодальним вершником, і Гриша піяк пе міг збагнути, що поєднало таких двох неодпакових люден. Він спро-їував їх роз'єднати.
— Може, ми для вас розробимо окрему програму? — звернувся іо Підчеревного. Але Слимаченко вмить розгадав усю підступність такої пропозиції.
— Ніяких окремих програм! Мп розслідуємо те саме питаипя.
— Точно,— підтвердив Підчерепний безвільно іі безхарактерно, і Грпша втратив до нього будь-який інтерес. Тепер обидва сіль-госпкритики злилися для пього в одне, в якусь сіру масу, в замазку, питання полягало в тому, як їх позбутися. Тут він не мав ні знання, пі досвіду. Все ж вирішив здійснити попередню розвідку.
— Так до мене чп до голови колгоспу?
— До всіх,— заявпв Слимаченко.— Ми проводимо комплексне розслідування. Одержапо тривожний сигнал, нам доручено все перевірити і зробити висновки.
— І висновки?
— Точно,— поворушив вусами Підчеревний.
— Про що ж висновки?
— Кози на території вашої сільської Ради є? — втуннвея в пього Слимаченко.
— Можуть бути.
— Я питаю: є чи нема? і — Ну є! ! — Які кози?
І — Ну які ж? Ті, що кажуть: ме-ке-ке! — Гриша засміявся, і — Не бачу причини для сміху,— суворо кипув Слимаченко.— •Не бачу ніякої причини. Кози валютні?