— Припустимо, що я приїхав сюди не думати, а...— 8 цими словами Конкретний ухопив на столі своїми чіпкими пальцями топепьку ианочку з барвистого пластика і вжикпув синтетичною ж змійкою па ній.
"От гадство,— подумав Гриша,— навіть па нерп замикаються зміючкамп!"
Конкретний тим часом видобув з папочки аркуш паперу, обписаний з обох боків, тримаючи в пучках за самий ріжок, підняв високо пад головою, потрусив ним у повітрі трохи зневажливо, а може, й брпдлпво. За хвіст та на сонце! Тоді поклав аркушик па стіл, ляпнув по пьому долоиею-лопатою, зітхнув:
— Припустимо, що до моїх наукових занять це не тичеться ніяким боком, але доручено — тут уже нічого не...
— Заява? — здогадався Гриша.
— Припустимо.
— На мене?
— Ще раз припустимо. • — Анонімна?
— Вся сила в тім, що пі. Є підпис. Дата. Місце.
— Підпис? Не може бути.— Гриша навіть забув поцікавитись, про що заява, так приголомшило його те, що хтось не тільки написав на нього, але й підписав!
— Ось,— здалеку показав йому Конкретний.— Прошу. Шпу-гутькало. Без ініціалів, але розбірливо. Шпугутькало.
— Такого чоловіка у Веселоярську нема,— заявив Гриша.
— Може, жінка?
— І жінки нема. І ніколи не було. І дітей таких пе було. І нікого пе було.
— Припустимо, псевдонім.
— Як пе апсиім, то псевдонім? То що це — ЯКИЙСЬ поет уже на мене паиисав, чи що?
— Поезії мало,— зітхнув Конкретний.— Сама проза. Жорстока проза. ВИ одруженпй?
— Ну!
— Дружину вашу звуть Дарина Порубай?
— Ну!
— Чому вона пе взяла вашого прізвища?
— А цо ви в пеї спитайте.
— У дружини освіта вища?
— Вища. Л в мене середня. Хотів на заочний — отака заява не дала.
— Припустимо, що заочна освіта — це не зовсім вища",— розвеселився Конкретний.
Гриші трохи відлягло від серця. Хоч хлопця веселого прислали з цією гадською анопімко-псовдонімкого!
— Та я й сам так вважаю,— сказав він,— а треба ж.
— Отже,— враз посуворішав Конкретний,— ви не заперечуєте, що одружилися із спеціалістом з впщою освітою, переслідуючи корисливі цілі?
— Хто вам таке сказав? — підстрибнув од обурення Грпша.
— Так тут написано.
— А що там ще написано?
— Ще тут написано, що Дарппа Порубай, будучи старшою за вас на три роки і маючи вищу освіту, пішла заміяс за механізатора, який багато заробляв, з корисливою метою, але тепер вичікує, щоб знайти вигіднішого чоловіка, про що свідчить її небажання народжувати дітой від Левенця, тоді як машину "Жигулі" в подарунок від нього вона прийняла...
Гриша онімів од такої нахабної правди. Написано все ніби так, як воно є, але водночас чистісінька брехня.
— А що там ще написано? — насилу стримуючись, щоб не скреготнути зубами, поспитав він.
— Ще що? Ну, закінчує автор так: "По всьому райопу поповзли нездорові чутки, і трудові маси сколихнулись і обурились".
— І оце ви приїхали розбирати? Про те, що поповзли чуткп? — не повірив Грпша.
Конкретний хптнув головою без видимого ентузіазму.
— Л от уявіть, щоб до вас прпїхав хтось із села і почав про вашу дружину, про сім'ю, про дітей. Як воно?
— Нежонатий. Мені протипоказано. Я вегетаріанець.
— Хто-хто? 1
— Закусую солоними огірками.
— Л-а, тоді ясно. То що, ви мепе писатимете по оцій псевдо-пімці, а мені відповідати?
— Припустимо.
— Л як відповідати — по суті чп так, як по телевізору?
— По телевізору? — Конкретний враз пожвавішав.— А як це?
— Ну, питають, скажімо, голову колгоспу, по скільки центнерів пшениці з гектара маєте намір зібрати в цьому році. Л голова їм так: взявшп підвищені зобов'язання, трудівники нашого колгоспу докладають усіх зусиль, щоб одержати в цьому році врожай зерповпх на всіх посівних площах в середньому па три-чотири центнери вищий, ніж торік.
— Дуж-же цікаво! — поцмокав Конкретний.— Але в нас мало слухачів. Нам би конкретніше.
— Та я — за,— сказав Грпша.— Найконкретніше було б порвати цю писульку і пустити за вітром.
— Не маю права.
— Дайте мені — я порву.
— І вп пе маєте права. Ніхто не має права. Заяву можна тільки закрити. Для цього створена комісія.
— Як же вп її закриватимете?
— Дуже просто. Я питаю, ви відповідаєте.
— Л тоді?
— Коли треба — підпишете. Припустимо, так. "Жигулі" ви справді купили?
— Купив. Як передовому мехаиізаторові, продалп без черги.
— І подарували дружині?
— Натіш дарувати? Треба — їздить. Треба мепі — поїхав я.
— Припустимо. А дітей нема?
— Яких дітей?
— У вас з дружниою дітей нема?
— Нема.
— А "Жигулі" купплп?
— Купили.
— Отжо, ви пе заперечуєте, що "Жигулі" купили, а дітей нема?
Гриша дивився Кошсретпому в рот, звідки вплітали ці безглузді запитання, і впіймав себе на думці, від якої аж засвербіло на язиці.
— Слухайте, товаришу Конкретний,— не втримався він від спокуси негайно поділитися своєю думкою,— а де рот у чоловіка?
— Рот? — ошелешено поглянув па нього Копкретнпй.— Який рот?
— Ну,, отой, що ми їмо борщ, а тоді просторікуємо. Де він? На голові чп де?
— Ну, припустимо, на голові.
— А голова думає?
— Припустимо.
— Тоді чому ж не думає рот?
— Конкретно, що ви хочете?
— Конкретно ваш рот. Що з нього вилітає? "Жигулі" з дітьми? І оце вся ваша демографія? На чому ж вона базується? Па якомусь Шпугутькалі й "Жигулях"? А хочете — я до "Жигулів" ще кольоровий телевізор дочеплю?
— Телевізор?
— "Електрон-724". Сам купив, сам додому привіз, сам аптепу зварив у майстерні Сільгосптехніки.
— А дітей пема?
— Нема. А ще — веранду скляну па двадцять квадратових метрів до будинку прпкалабачив.
— А дітей пема?
— Та нема ж. Тепер бачите, до чого мп можемо добалакатися. Конкретний швидкісним методом пошкрібся в себе в голові
спершу з одного боку, тоді з другого, але пічого не вишкрябав, глянув на Гршну трохи розгублено.
— Але ж я повинен скласти довідку!
— Складайте хоч сто штук! Коли хочете — можу засвідчити н підписати.
— Припустимо, ми самі.
— Самі, то й самі. А я поїхав.
Прощалися в дусі взаєморозуміння. Про взаємоповагу промовчимо. Не було належних підстав.
Крпклпвця Гриша не розшукував. Повідомити його, що Левспця не згризуть, як м'якенький пиріжечок? Гай-гай! Щкода зусиль. Посміятися разом з ним? Коли весь час сміються, то вже ніби й по смішно. Міг би, міг би товариш Крикливець розібратися й сам і не гапьбити його, Левепця, перед людьми, а от же вмив руки. На ньому весь район висить! А що висить па тобі?