Коли не знаєш, що на тебе хтось пише, то, цілком природно, не ждеш наслідків, не тіпає тебе нетерплячка і не думаєш про те, чи виконується постанова про місячний термін для відповідей на листи і заяви.
Все це, сказати б, стандартні ситуації.
Ну, гаразд. А коли ми вже маємо всі підстави здогадуватися, що саме Пшонь і є тим таємничим кляузником, який ось уже півроку не дає спокою веселоярівцям, і коли ми вдалися до відчайдушної (можна б сказати, безглуздої) спроби виявити цього наклепника і тепер з нетерпінням очікуємо, що ж буде далі, що станеться і чи взагалі станеться,— маємо ми право на нетерплячку?
Дні розтягувалися в цілі роки, години ставали днями й місяцями. Гритіа Левенець, забуваючи про високопосадність, по кілька разів на день ходив до діда Утюжка, допитувався:
— Ви ж йому усе сказали як слід?
— Синашу!— відказував йому дід Утюжок. — Вже як я скажу, то ніхто так не скаже! Цей махамет як ночув про динозаврія, то йому й очі побіліли, як у здохлого окуня! Страшне діло!
— І ви думаєте, він повірив?
— Тут би й не таке дурне повірило! Я ж йому сліди під водою показав. Таких слідів у всьому світі немає.
— А про Мазепин віз із золотим дишлем ви йому нічого не казали?
— У возі в тому не самий дишель із золота, а й втулки на всіх колесах, і розвора...
— Та хай і розвора... Мене інтересує: чи ви йому не підкинули ще цього воза?
— Зоставив у резерві. Як не клюне па динозаврія, тоді вже я його золотим возом по довбешці обемберю! Та тільки ти, Гришо, не сумлівайся: йому й динозаврія стачить по саму зав'язку!
Тим часом усі прикмети вказували на те, що Пшопь справді спіймався на гачок, закинутий дідом Утюжком. їздив з Рекордею аж у область;і на поштамті посилав якісь листи т-,це ще не доказ.
У Івана Івановича Несвіжого випустив новий номер стінної га-вети, де розкритикував усе сімейство, яке служило йому вірою й правдою,— це теж не був ніякий доказ.
Але прибіг на свиноферму з рулеткою і півдня міряв на своїй свині чорні й білі латки, щоб пересвідчитися, чи не побільшали чорні й не поменшали білі латки внаслідок підступних раціонів, складених Дашунькою,— це вже свідчило, що зерна сумнівів, заронених дідом Утюжком у свідомість Пшоня, проростають і починають давати свої плоди.
Не минуло й двох днів, як Пшонь, користуючись шкільним телефоном, знайшов у сусідній сільраді багатодітного вчителя і продав йому свою свиню з доставкою додому. Знов була колотнеча з машиною, знов зродився десь Давпдко Самусь і одтарабапив Пшоня з його чорно-білою свинею до сусідньої сільради.
На ранок той учитель привіз свиню назад, мотивуючи це тим, що Пшонь запросив за неї надто велику суму. Пшонь зменшив суму і негайно відтарабанив свиню назад. Багатодітний учитель ще раз привіз чорно-білу тварину до Веселоярська, вбачаючи деяку дискримінацію і образу своєї особи з боку Пшоня. Пшонь знов одтранспортував свиню, вже вкотре використовуючи безкоштовний колгоспний трапспорт. Не знати, скільки б ще тривали ці взаємоиеревезення, коли б саме в цей час не з'явився у Веселоярську товариш Крикливець.
Гриша побачив у вікпо, як товариш Крикливець, пригорбивши плечі, завертав з шосе до сільрадівської клумби, вискочив йому назустріч, розкинув руки не так для вітання (не доріс ще до таких фамільярних жестів!), як од здивування:
— В 1,0 таке, товаришу Крикливець?
— А що? Па ці ваші Шпилі хіба що всюдиходом вилізеш! Не витяг мій "газик". Стріляє в третій циліндр — ні тпру, ні ну! Плюнув я, кипув його, подався пішкодрала. Назад завернути теж не міг. Сьогодні вранці мені такого акафіста прочитали за твій Веселоярськ. Що ви тут накоїли?
— Ми? Накоїли?
— То, може, я? Завели якогось Шпугутькала, обписав нам увесь район з голови до піг, а ви сидите і хоч би свиснули!
— Я ж вам казав.
— Ти? Казав?
— А коли оті демографи до мене прискіпувалися.
— То ж до тебе, а тут про весь район мова, і про наш маяк — Веселоярськ. Кому скрутилося, а кому змололося! Хто винен? Крикливець. Не виявив пильності, дав розростися... Давай, розказуй, що тут у вас.
— Нічого розказувати,— понуро мовив Гриша.
— Ти, Левенець, не крути! Мене критикують за те, що проґавив наклепника, а ти крутиш!
— Мені крутити нічого, бо воно нам уже в печінках... Ви прямо скажіть: про що там у вас написано? Про динозавра?
Крикливець трохи покліпав, помотав головою, тоді навіть помацав Грпшу за плечі й за руки, ніби хотів пересвідчитися, чи це справді живий голова Веселоярської сільради, чи якийсь хитрий кібернетичний пристрій, відступив од нього, поцмокав язиком:
— Оце так, оце так! А ти звідки знаєш?
— І підписано Шпугутькалом?
— Ну, підписано! Ну то й що?
— А те, що викладайте оту писанину па стіл, щоб ми її хоч раз побачили! Бо ніхто ж не показує!
Крикливець понишпорив у своїй обшмугляній течці, дістав звідти два аркушики із зошита, поклав па стід перед Гришею.
— Ось. Можеш хоч під рамку заводити!
— Так, так, так, — нагнувся над тою писаниною Гриша, — складається й прикладається, складається та ще й прикладається!
— Що там у тебе прикладається? — знетерпеливився Крикливець, — тп прямо кажи, що й до чого, бо мені тут ніколи балачки розводити, на мені цілпй район висить!
— Повисить, нікуди не дінеться, — спокійно мовив Гриша, — і вп, товаришу Криклпвець, тепер нікуди не дінетесь, поки пе виконаєте завдання. Доручено вам викрити наклепника?
— Ну, доручено! Ну то й що?
— А ось я вам ще щось покажу!
Гриша, мугикаючи собі під ніс щось, піби маршпк механізаторський, пішов поволі до тої стіпи, де красувалися пшеничні снопи нового врожаю. Міг би нарешті сміятися досхочу, реготати, заливатися від радості, але, як переконують нас учені, сміх вимагав деякого одерев'яніння серця, бо ж сміється тількп розум, а в Левепця серце не бажало дерев'яніти, а хотіло співати, радуватися і торжествувати.
Нарешті, нарешті! Справді, всо тепер складалося докупи; і нахабні домагання Пшоня, і його погрози, залякування, і оте вперте записування всього, що почує, хто що скаже, коли, в чиїй присутності. Де вже там до нього отим миргородським гоголівським героям, які вели свою наївну хроніку з'їдання дипь! Там усе обмежувалося простим нотуванням: "Сія диня з'їдена тоді-то й тоді",— а цей знай шкірив зуби над кожним записаним словом і обіцяв, що карасики застрибають на сковорідці.