Балашов сказав, що він має наказ особисто передати пакет самому імператорові.
— Накази вашого імператора виконуються в вашій армії, а тут, — сказав Даву,— ви повинні робити те, що вам кажуть.
І наче для того, щоб іще більше дати відчути російському генералові його залежність від грубої сили, Даву послав ад'ютанта за черговим.
Балашов вийняв пакет, в якому був лист государя, і поклав його на стіл (за стіл правили покладені на дві бочки двері, на яких стирчали відірвані завіси). Даву взяв пакет і прочитав надпис.
— Ви маєте цілковите право виявляти і не виявляти до мене пошану,— сказав Балашов.— Але дозвольте вам сказати, що я маю честь носити звання генерал-ад'ютанта його величності...
Даву глянув на нього мовчки, і вираз якогось хвилювання і збентеження на обличчі в Балашова, як видно, дав йому задово^ лення.
— Вам буде виявлено належне,— сказав він і, поклавши конверт до кишені, вийшов з повітки.
Через хвилину ввійшов ад'ютант маршала пан де-Кастре і провів Балашова у приготовлене для нього приміщення.
Балашов обідав цього дня в повітці з маршалом на тій самій дошці на бдчках.
Другого дня Даву виїхав рано-вранці і, запросивши до себе Балашова, значущо сказав йому, що він просить його залишатися тут, просуватися разом з багажем, якщо вони матимуть на те наказ, і не розмовляти ні з ким, крім пана де-Кастре.
Після чотириденної відокремленості Балашова, нудьги, свідомості своєї підвладності та безпорадності, особливо дошкульної після того середовища могутності, в якому він так недавно перебував, після декількох переходів разом з багажами маршала і з французькими військами, що займали всю місцевість, Балашова привезено було в Вільну, захоплену тепер французами, на ту саму заставу, з якої він виїхав чотири дні тому.
Другого дня імператорський камергер, monsieur de Turenne1, приїхав до Балашова і передав йому бажання імператора Наполеона удостоїти його аудієнції.
Чотири дні тому біля того самого будинку, до якого підвезли Балашова, стояли Преображенського полку вартові, а тепер стояли два французьких гренадери в розкритих на грудях синіх мундирах і в волохатих шапках,, конвой гусарів та уланів і блискучий почет ад'ютантів, пажів та генералів які навколо —верхового коня, що стояв біля ґанку, і Наполеонового мамелюка Рустана чекали виходу Наполеона. Наполеон приймав Балашова в тому самому будинку в Вільні, з якого виряджав його Олександр.
1 граф Тюрен,
Незважаючи на звичку Балашова до придворної урочистості, розкіш і пишнота Наполеонового двора вразили його.
Граф Тюрен ввів його у велику приймальну, де дожидалось багато генералів, камергерів та польських магнатів, з яких багатьох Балашов бачив при дворі російського імператора. Дюрок сказав, що імператор Наполеон прийме російського генерала перед своєю прогулянкою.
По кількох хвилинах чекання черговий камергер вийшов у велику приймальну і, чемно вклонившись Балашову, запросив його йти за ним.
Балашов увійшов до маленької приймальні, з якої одні двері вели до кабінету, до того самого кабінету, що з нього виряджав його російський імператор. Балашов простояв хвилин зо дві, чекаючи. За дверима почулися поспішні кроки. Швидко відчинилися обидві половинки дверей, усе затихло, і з кабінету залунали інші, тверді, рішучі кроки: це був Наполеон. Він щойно закінчив свій туалет для верхової їзди. Він був у синьому мундирі, розкритому над білим жилетом, що спускався на круглий живіт, у білих лосинах, які обтягали гладкі стегна коротких ніг, і в ботфортах. Коротке волосся його, очевидно, щойно було причесане, але одно пасмо волосся спускалося донизу над серединою широкого лоба. Біла, пухла шия його різко виступала з-за чорного коміра мундира; від нього пахло одеколоном. На моложавому, повному обличчі його з виступаючим підборіддям був вираз ласкавої і величної імператорської привітності.
Він вийшов, швидко подригуючи на кожному кроці й відкинувши трохи назад голову. Уся його потовстіла, коротка постать з широкими, товстими плечима і мимоволі виставленим вперед животом та грудьми мала той показний, поважний вигляд, що його мають сорокалітні люди, які живуть у розкоші. Крім того, видно було, що він цього дня був у дуже гарному настрої.
Він кивнув головою, відповідаючи на низький і шанобливий уклін Балашова, і, підійшовши до нього, зараз же почав говорити, як людина, яка дорожить кожною хвилиною свогЬ часу і не принижується до того, щоб приготовляти свої промови, а впевнена, що завжди скаже добре і те, що треба.
— Здрастуйте, генерале! — сказав він.— Я одержав листа імператора Олександра, який ви доставили, і дуже радий вас бачити.— Він глянув в обличчя Балашова своїми великими очима і зараз же став дивитись повз нього
Очевидно було, що його не цікавила анітрохи особа Балашова. Видно було, що тільки те, що відбувалося в його душі, мало інтерес для нього. Все, що було поза ним, не мало для нього значення, бо все на світі, як йому здавалося, залежало тільки від його волі.
— Я не бажаю і не бажав війни,— сказав вїц,— але мене вимусили до неї. Я й тепер (він сказав це слово з наголосом) ладен прийняти всі пояснення, які ви можете дати мені.— І він ясно і коротко почав викладати причини свого незадоволення проти російського уряду.
Судячи з помірно-спокійного і дружелюбного тону, з яким говорив французький імператор, Балашов був твердо переконаний, що він бажає миру і має намір вступити в переговори.
— Sire! L'Empereur, mon maître1,—почав Балашов давно приготовану промову, коли Наполеон, закінчивши свою промову, запитливо глянув на російського посла; але погляд звернених на нього очей імператора збентежив його. "Ви збентежені — заспокойтеся",— наче сказав Наполеон, з ледве помітною усмішкою оглядаючи мундир і шпагу Балашова. Балашов опанував себе і почав говорити. Він сказав, що імператор ОлекЬандр не вважає за достатню причину для війни вимогу паспортів з боку Куракіна, що Куракін повівся так — самовільно і без згоди на те государя, що імператор Олександр не бажає війни і що з Англією нема ніяких стосунків.
— Ще нема,— вставив Наполеон і, неначе боячись віддатися своєму почуттю, нахмурився і —злегка кивнув головою, даючи цим відчути Балашову, що він може продовжувати.