— Voilà un véritable ami! — сказала, засяявши, Елен, ще раз доторкуючись рукою до рукава Білібіна.—Mais c'est que j'aime l'un et l'autre, je ne voudrais pas leur faire de chagrin. Je donnerais ma vie pour leur bonheur à tous deux5,— сказала вона.
Білібін знизав плечима, кажучи цим, що такому горю навіть і він уже зарадити не може.
"Une maîtresse-femme! Voilà ce qui s'appelle poser carrément la question. Elle voudrait, épouser tous les trois à la fois"6,— подумав Білібін.
— Але скажіть, як чоловік ваш подивиться на цю справу? — сказав він, певний своєї сталої репутації і тому не боячись при
1 — Елен, мені треба тобі дещо сказати. Я прочув про деякі наміри щодо... ти знаєш. Так ось, люба дитино моя, ти знаєш, що серце батька твого радіє з того, що ти... Ти стільки терпіла... Але, любе дитя... Роби, як велить тобі серце. Ось уся моя порада.
2 у малому комітеті
3 — Слухайте, Білібін: скажіть мені, як ви сказали б сестрі, що мені робити? Котрого з двох?
4 — Ви мене не захопите зненацька, ви знаєте. Як справжній друг, я довго ¿бдyмyвaв вашу справу. Бачите: коли вийти за принца, то ви назавжди втрачаєте можливість бути дружиною другого, і до того ^к двір буде незадоволений. (Ви знаєте, тут же замішана родинність.) А коли вийти за старого графа, то ви ощасливите його останні дні, і потім... для принца вже не буде принизливо одружитися з вдовою вельможі.
5 — От справжній друг! Але ж я люблю і того і цього і не хотіла б завдати прикрості нікому. Для щастя обох я ладна пожертвувати життям,
в "Молодець жінка! Ось що називається руба поставити питання. Вона хотіла б бути дружиною всіх трьох разом".
низити себе таким наївним запитанням.— Чи погодиться він?
— Ah! Il m'aime tant! — сказала Елен, якій чомусь здавалось, що П'єр теж любить її.—Il fera tout pour moi1.
Білібін підібрав шкіру, щоб відзначити, що готується mot2.
— Même le divorce3,—сказав він. Елен засміялася.
Серед людей, які дозволяли собі сумніватися у законності затіяного одруження, була мати Елен, княгиня Курагіна. Вона увесь час мучилась заздрощами до своєї дочки, і тепер, коли предмет заздрощів був найближчий серцеві княгині, вона не могла примиритися з цією думкою. Вона радилась з російським священиком про те, в якій мірі можлива розлука і одруження при живому чоловікові, і священик сказав їй, що це неможливо і, на її радість, указав їй на євангельський текст, в якому (священикові здавалось) прямо забороняється одруження від живого чоловіка.
Озброєна цими аргументами, що здавалися їй невідпорними, княгиня рано-вранці, щоб застати дочку саму, поїхала до неї.
Вислухавши заперечення своєї матері, Елен лагідно і глузливо усміхнулася.
— То ж прямо сказано: хто одружується з розвідною жінкою...— сказала стара княгиня.
— Ah, maman, ne dites pas de bêtises. Vous ne comprenez rien. Dans ma position j'ai des devoirs4,— заговорила Елен, переводячи розмову на французьку з російської мови, на якій їй завжди здавалося щось неясним у її справі.
— Але ж, мій друже...
— Ah, maman, comment est-ce que vous ne comprenez pas que le Saint Père, qui a le droit de donner des dispenses...5
У цей час дама-компаньйонка, що жила в Елен, увійшла до неї повідомити, що його високість у залі і хоче її бачити.
— Non, dites lui que je ne veux pas le voir, que je suis furieuse contre lui, parce qu'il m'a manqué parole.
— Comtesse, à tout péché miséricorde6,— сказав, входячи, молодий, білявий чоловік з довгим обличчям і носом.
Стара княгиня шанобливо підвелася і присіла. Молодик, увійшовши, не звернув на неї уваги. Княгиня кивнула головою дочці й поплила до дверей.
"Ні, вона має рацію,— думала стара княгиня, всі переконання якої розвіялись, як тільки з'явився його високість.— Вона
1 — Ах! Він мене так любить! Він на все для мене згоден.
2 слівце,
8 — Навіть і на розлуку,
*"— Ой, матусю, не кажіть дурниць. Ви нічого не розумієте. У моєму становищі є обов'язки,
5 — Ой, матусю, я,к ви не розумієте, що святий отець, який має владу відпущень...
6 — Ні, скажіть йому, що я не хочу його бачити, що я лютую на нього, бо він не дотримав слова.— Графине, є милосердя для всякого гріха,
має рацію; але як це ми за нашої неповторної молодості не знали цього? А це так було просто",— думала, сідаючи в карету, стара княгиня.
На початку серпня справа Елен остаточно з'ясувалась, і вона написала своєму чоловікові (який її дуже любив, як вона думала) листа, в якому повідомляла його про свій намір вийти заміж за NN і про те, що вона вступила в єдину істинну релігію і що вона просить його виконати всі ті конче потрібні для розлуки формальності, про які розповість йому пред'явник цього листа.
"Sur ce je prie dieu, mon ami, de vous avoir sous sa sainte et puissante garde. Votre amie Hélène"1.
Цього листа було привезено в П'єрів дім у той час, як П'єр був на Бородінському полі.
VIII
Вдруге, вже наприкінці Бородінського бою, пішовши з батареї Раєвського, П'єр з юрмою солдатів попростував яром до Князь-кова, дійшов до перев'язочного пункту і, побачивши кров та почувши крик і стогін, швидко пішов далі, загубившись у юрмі солдатів.
Одно, чого бажав тепер П'єр усіма силами своєї душі, це — якнайскоріше вийти з тих страшних вражень, в яких він жив цього дня, повернутися до звичайних умов життя і заснути спокійно в кімнаті на своєму ліжку. П'єр почував, що тільки в звичайних умовах життя він зможе збагнути самого себе і все те, що він бачив і пережив. Та цих звичайних умов життя ніде не було.
Хоч ядра й кулі не свистіли тут по дорозі, якою він ішов, але з усіх боків було те саме, що й там, на полі бою. Були ті самі страждання, змучені й іноді дивно-байдужі обличчя, та сама кров, ті самі солдатські шинелі, ті самі звуки стрілянини, хоч і далекої, але все ще страхітливої; крім того, була задуха й курява.
Пройшовши верст зо три великим Можайським шляхом, П'єр сів край нього.
Сутінки спустилися на землю, і гуркіт гармат затих. П'єр, спершись на лікоть, ліг і лежав так довго, дивлячись на тіні, що просувалися повз нього в темряві. Безперестанно йому здавалось, що зі страшним свистом налітало на нього ядро; він здригався і підводився. Він не пам'ятав, який час пробув тут. Серед