Тут чорний ворон прилетів
I з криком сів на гілку,-
Так налякав обох бійців,
Що враз забули спірку.
* * *
На небі грало сонечко,
Проміннячко ллючи,
I хвилі в морі сяяли,
Як золоті ключі —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо це було вночі.
А місяць блимав пахмурно,
Сердитий був, як біс:
"Ну, що за сонце капосне —
Усюди пхає ніс!
Чи дня нема? Чого б ото
В чужі діла я ліз?"
Вода була мокрісінька,
Зате сухий пісок;
На небі ні хмариноньки —
Бо не було хмарок;
В повітрі ні пташиноньки —
Бо не було пташок.
Вусатий Морж із Теслею
Ішли по бережку
I гірко-гірко плакали,
Що стільки тут піску:
"Якби усе тут вимести,
Було б, як у вінку!"
"Щоб десять підмітальників
Поставити сюди,
Чи за півроку б вимели?" —
Питає Морж з біди.
А Тесля тільки схлипує:
"Пропали б їх труди!"
Ідуть, аж бачать — устриці.
Морж крикнув їм: "Привіт!
Ми дуже раді зустрічі,
Ходімо на прохід!
Ми чотирьох запрошуєм
До себе на обід!"
Мовчить найстарша устриця,
Лиш блимає на них:
Чого, мовляв, присікались
До мене, хитруни?
Нікуди йти не хочу я
З своєї мілини!
Та четверо молодшеньких
Враз підійшли до них,-
Умилися, прибралися
I взулись, як на гріх —
Дивуйтеся, чудуйтеся,
Бо в них немає ніг.
За ними й інші устриці
Посунули слідом,
Вони ішли і парами,
Й одинцем, і гуртом,
По пінних хвилях вистрибом,
По берегу повзком.
Півмилі Морж із Теслею
Йшли по сухій землі
I на привал спинилися
На кам'яній скалі;
За ними гуртувалися
Всі устриці малі.
"Тепер ми поговоримо,-
Вусами Морж повів,-
Про чоботи і човники,
Капусту й королів,
Чи скоро море википить,
Чи крила є в корів".
"Пізніш,— гукнули устриці,-
Перш дайте звести дух,
Бо ми ж усі гладесенькі
I нас стомив цей рух".
"Спочиньте",— Тесля вимовив,
Порадував гладух.
А Морж сказав: "Хліб є вже в нас,
Буханочка на з'їд,
До хліба оцту й перчику
Додати теж би слід,-
Як ви готові, устриці,
Ми почнемо обід".
"Але не з нас! — всі устриці
Тут крикнули навкрич.-
Невже ви, любі, зважитесь
На цю жахливу річ?"
А Морж сказав: "Дивіться-но,
Яка чудова ніч!
За вас ми вам же й дякуєм,
Бо ви такі смачні!"
А Тесля мовив: "Ріжтеся
Обом — йому й мені;
Чи ви поглухли, устриці?
Ви чуєте чи ні?"
А Морж ізнов: "О Боже мій!
Невже ми їх сюди
Із мілини принадили
Лише задля їди?"
А Тесля: "Їж, не бідкайся
Та масла менш клади!"
Морж заридав: "Ой, устрички!
Мені так жалко вас!"
Та вибирав, де більшенькі,
Глитав по три ураз
I до очей хустиночку
Підносив раз у раз.
"Ну, нагулялись, устриці? —
Знов Тесля річ повів.-
Додому, може, підемо?"
Ніхто не відповів...
Не диво — Морж із Теслею
Всі устриці поїв.
* * *
Хитун-Бовтун на стіні стояв,
Хитун-Бовтун додолу впав.
Хоч прибігла вся королівська рать,
Хитуна-Бовтуна не змогли вже піднять.
* * *
Узимку, як біліє сніг,
Співаю я пісень дзвінких.
Весною, як усе цвіте,
Скажу тобі про се й про те.
Улітку будуть довгі дні,
Ти зрозумієш ці пісні,
А восени, як жовкне лист,
Запишеш ти пісень цих зміст.
Я написав листа до риб:
"Якби хотіли, ви могли б".
А рибоньки морські дрібні
Прислали відповідь мені.
Їх відповідь була така:
"У нас причина є, яка..."
Я знов послав до них листа:
"Ваш лист — лиш викрутка пуста".
Послав листа, а рибки в сміх:
"Уже ми бачили таких!"
Сказав їм раз, сказав їм два —
Даремні всі мої слова.
Ну, покажу ж я вам смішок!
Узяв я добрий казанок,
А в казанок води набрав,
Як треба до подібних справ.
Тут хтось прийшов і став казать,
Що вже маленькі рибки сплять.
А я йому: "А ти піди
I знову рибок розбуди".
Команду викрикнув я цю
На саме вухо посланцю.
Тут посланець зробивсь лихий:
"Ви не кричіть, я не глухий!"
Хоч ти що хоч йому роби:
"Я розбудив би їх, якби..."
Тоді я штопора знайшов
I сам будити риб пішов.
Та в хату я ввійти не міг,-
Замкнув хтось двері, як на гріх.
Було те лихо не мале,
Тягнув за клямку я, але...
* * *
Боролись за корону Лев і Одноріг,
Лев Однорога у місті переміг.
Несли їм люди всячину — хто хліб, а хто пиріг,
А той, хто був сміліший, гнав їх за поріг.
* * *
Я все скажу, не потаюсь,-
Таїтися не слід.
Я бачив, як старий дідусь
Сидів коло воріт.
"Хто ти і з чого ти живеш?"
У діда я спитав,
I все, що він відповідав,
Я мимо вух пускав.
Старий сказав: "Я в ячмені
Метелики ловлю
I з ними страх які смачні
Вареники ліплю.
Я продаю їх морякам
В погоду штормову
I признаюся щиро вам —
Із цього я живу".
Та я придумував якраз,
Як вуса зеленить
I як би віяло зробить,
Щоб добре їх закрить,
I через те я не розчув,
Що говорив дідусь.
"Розповідай же!" — я гукнув
Та в лоб його лулусь!
Ізнов залебедів дідок:
"Живу собі, роблю,-
Як де знайду гірський струмок,
Візьму та й підпалю,
Хоч роблять із тії води
Помади дорогі,
Але за всі мої труди
Я маю три шаги".
Та я роздумував тоді
Ви знаєте над чим?
Як, ївши глину на воді,
Зробитися гладким.
I знову добре я труснув
Дідка, що зморх, як гриб.
"Розказуй швидше,— я гукнув,-
З чого їси ти хліб?"
"Збираю очі риб'ячі
На лузі у лозі,
Вставляю їх у гудзики,
Бо я таки й гудзій.
Я продаю їх дешево —
По шелягу за сто...
Хороші гудзики, та ба —
Їх не бере ніхто!
Я раків на сильце ловлю,
Копаю пиріжки,
З горбів колеса я роблю,
А з ям роблю діжки.
Отак живу, труджусь весь час,
Так заробляю гріш...
Охоче вип'ю я за вас,
Вгостіть мене скоріш!"