Пищик (важко дихаючи). Навіть ще кращою стала... Зодягнута по-паризькому... Ех, було не було.
Лопахін. Ваш брат, от Леонід Андрійович, каже про мене, що я хам, я жмикрут, але мені зовсім однаково. Нехай каже. Хотілося б тільки, щоб ви мені вірили, як і раніше, щоб ваші чудесні, зворушливі очі дивилися на мене так само, як і раніше. Боже милостивий! Мій батько був кріпаком вашого діда й батька, але ви, власне ви, колись зробили для мене так багато, що я забув усе і люблю вас, як рідну... більш ніж рідну.
Любов Андріївна. Я не можу всидіти, не в силі... (Схоплюється і ходить дуже схвильована). Я не переживу цієї радості... Смійтеся з мене, я дурна. Шафочка моя рідна... (Цілує шафу). Столик мій...
Га е в. А без тебе тут няня померла.
Любов Андріївна (сідає і п'є каву). Так, царство небесне. Мені писали.
Гаєв. І Анастасій помер. Петрушка Косой покинув мене і тепер у місті в пристава живе. (Виймає із кишені коробку з леденцями, смокче).
Пищик. Донька моя, Дашенька... вам кланяється...
Лопахін. Мені хочеться сказати вам щось дуже приємне, веселе. (Глянувши на годинник). Зараз поїду, ніколи розмовляти... ну, та коротенько. Вам уже відомо, вишневий сад ваш продається за борги, на двадцять друге серпня призначені торги, але ви не турбуйтеся, моя дорога, спіть собі спокійно, вихід є... Ось мій проект. Прошу уваги! Ваш маєток лежить тільки за двадцять верст від міста, поблизу пройшла залізниця, і якщо вишневий сад і грунти понад річкою розбити на дачні ділянки і віддавати потім в оренду під дачі, то ви будете мати щонайменше двадцять п'ять тисяч карбованців на рік прибутку.
Гаєв. Пробачте, яка дурниця!
Любов Андріївна. Я вас, Єрмолаю Олексійовичу, не зовсім розумію.
Лопахін. Ви будете брати з дачників щонайменше по двадцять п'ять карбованців за десятину на рік, і, коли зараз же оголосите, ручусь чим завгодно, до осені у вас не залишиться жодного вільного клаптика, все розберуть. Одним словом, вітаю, ви врятовані. Місцевість прекрасна, річка глибока. Треба тільки, звичайно, трохи причепурити, почистити... приміром, скажемо, знести всі старі будівлі, ось цей будинок, який уже ні на що не годиться, вирубати старий вишневий сад...
Любов Андріївна. Вирубати? Милий мій, даруйте, ви нічого не розумієте. Коли на всю губернію е щось
12 А. Чехов
353
цікавого, навіть значного, так це тільки наш вишневий сад.
Лопахін. Значного в цьому саду хіба тільки те, що він дуже великий. Вишні родять раз на два роки, та й то їх нікуди дівати, ніхто не купує.
Г а є в. І в "Енциклопедичному словнику" згадується про цей сад.
Лопахін (глянувши на годинник). Коли нічого не придумаємо і не домовимось, то 22 серпня і вишневий сад, і весь маєток продаватимуть з аукціону. Вирішуйте жі Іншого виходу нема, присягаюсь вам! Нема й нема.
Ф і р с. Колись, літ сорок-п'ятдесят тому, вишню сушили, мочили, маринували, варення варили, і, бувало...
Г а є в. Помовчи, Фірсе.
Ф і р с. І, бувало, сушену вишню возами відправляли до Москви, до Харкова. Грошей було! І сушена вишня була тоді м'яка, соковита, солодка, запашна... Спосіб тоді знали...
Любов Андріївна. А де ж тепер цей спосіб? Ф і р с. Забули. Ніхто не пам'ятає.
Пищик (до Любові Андріївни). Що в Парижі? Як там? їли жаб? Любов Андріївна. Крокодилів їла. Пищик. Ви ж подумайте...
Лопахін. Досі на селі були тільки пани та мужики, а зараз появилися ще дачники. Всі міста, навіть невеликі, оточені тепер дачами, І, можна сказати, років через двадцять дачників розплодиться сила. Тепер він тільки чай п'є на балконі, але ж може трапитись, що на своїй одній десятині він розведе господарство, і тоді ваш вишневий сад стане щасливим, багатим, розкішним...
Г а є в (обурюючись). Яка дурниця!
Входять В а р я і Я ш а.
Варя. Тут, мамонько, вам дві телеграми. (Вибирає ключ і з дзенькотом відмикав старовинну шафу). Ось вони.
Любов Андріївна. Це з Парижа. (Рве телеграми, не прочитавши). З Парижем кінчено...
Г а є в. А ти знаєш, Любо, скільки років цій шафі? Тиждень тому я висунув нижню шухляду, дивлюсь, а там випалені цифри. Шафа зроблена рівно сто років тому. Чуєте? Га? Можна було б ювілей справити. Річ нежива, проте, як-не-як, книжкова шафа!
Пищик (здивовано). Сто років... Ви ж подумайте!
Гаєв. Так... Це річ... (Помацавши шафу). Дорога, вельмишановна шафо! Вітаю твоє існування, що ось уже понад сто років було спрямоване до світлих ідеалів добра і справедливості; твій мовчазний заклик до плодотворної роботи не слабшав протягом ста років, підтримуючи (крізь сльози) в поколіннях нашого роду бадьорість, віру в краще майбутнє і виховуючи в нас ідеали добра і громадської самосвідомості.
Пауза.
Л о п а х і н. Так...
Любов Андріївна. Ти все такий же, Льоню.
Гаєв (трохи зніяковілий). Од кулі праворуч в куток! Ріжу в середню!
Л о п а х і н (глянувши на годинник). Ну, мені пора.
Яша (подає Любові Андріївні ліки). Може, приймете зараз пілюлі...
Пищик. Не треба приймати медикаменти, моя люба... від них пі шкоди, ні користі... Ось дайте сюди... вельмишановна, (Бере ПІЛЮЛІ, висипає собі на долоню, дме на них, кладе в рот і запиває квасом). От!
Любов Андріївна (злякано). Та ви з глузду з'їхали!
Пищик. Всі пілюлі проковтнув. Л о п а х і н. От ненажера!
Всі регочуть.
Фірс. Вони були в нас на святій, піввідра огірків з'їли... (Бурмотить). Любов Андріївна. Про що це він? В а р я. Три роки вже так бурмотить. Ми звикли. Яша. Похилий вік.
Шарлотта Іванівна в білій сукні, дуже сухорлява, стягну* та, з лорнетом на поясі, проходить через сцену.
Л о п а х і н. Пробачте, Шарлотто Іванівно, я не встиг ще вас привітати. (Хоче поцілувати їй руку).
Шарлотта (віднімає руку). Якщо дозволити вам поцілувати руку, то ви потім забажаєте в лікоть, потім в плече...
Л о п а х і н. Не щастить мені сьогодні.
Всі регочуть.
12*
355
Любов Андріївна. Шарлотто, покажіть фокусі арлотта. Не треба. Я спати бажаю. ( Виходить) ш
Л о п а х і н. Через три тижні побачимось. (Цілує Любові Андріївні руку). Поки що прощайте. Пора. (До Гаєва). До побаченція. (Цілується з Пищиком). До побаченція. (Подає руку Варі, потім Фірсові і Яші). Не хочеться їхати. (До Любові Андріївни). Коли надумаєте про дачі й вирішите, перекажіть мені, я в позичку тисяч п'ятдесят роздобуду. Подумайте серйозно.