Люсьєн тільки всміхнувся, глянувши на графиню; він був надто збентежений, щоб відповісти.
— Як могли ви засумніватися в жінці, котра пішла задля вас на такі жертви? І навіть у цьому випадку ви пе повинні були розлюбити її — надто вона гарна й розумна. Пані де Баржетон закохалася не так у вас самого, як у ваш талант. Повірте, жінки спершу закохуються в розум, а вже потім у вроду, — сказала графиня, нишком глянувши на Еміля Блонде.
У домі посла Люсьєн зрозумів, яка різниця між вищим світом і тим середовищем, у якому він останнього часу жив. Ці дві картини зовнішнього блиску ні в чому не були схожі, вони не мали жодної точки зіткнення. Висота й розташування кімнат у цьому домі, одному з най— багатших у Сеп-Жерменському передмісті, старовинна позолота салонів, пишнота прикрас, сувора вишуканість обстави — усе було для Люсьєна незвичайне, нове; але так швидко засвоєна ввичка до розкоші дозволила йому приховати свій подив. Його поведінка була так само далека від самовпевненості й зухвальства, як від підлесливості та низькопоклонництва. Поет тримався з гідністю й зумів здобути прихильність усіх, хто пе мав підстав почувати до нього неприязнь, як оті юні чепуруни, що позаздрили красі й успіху Люсьєна, коли він так несподівано з’явився в світському товаристві. Виходячи з-за столу, він запропонував пані д’Еспар руку, і вона обперлась на неї. Побачивши, як доброзичливо маркіза поставилась до Люсьєна, Растіньяк підійшов до нього, нагадав йому, що вони земляки і вже зустрічалися в домі пані дю Валь-Нобль. Молодий аристократ, здавалося, хотів заприятелювати з провінційною знаменитістю; він запросив його до себе на сніданок, пообіцявши ввести у товариство великосвітської молоді. Люсьєн прийняв запрошення.
— Я сподіваюся, мене вшанує візитом і любий Блонде, — сказав Растіньяк.
Хазяїн дому підійшов до гурту, в якому були маркіз де Ронкероль, герцог де Реторе, де Марсе, генерал Мон— ріво, Растіньяк і Люсьен.
— От і гаразд, — сказав він Люсьєнові з чисто німецькою добродушністю, ховаючи під нею витончене лукавство. — Ви уклали мир з маркізою д’Еспар, вона вами зачарована, а ми ж усі знаємо, — додав він, окинувши поглядом чоловіків, що стояли навкруг нього, — як важко їй сподобатися.
— Справді важко, але вона підносить до небес розум, а цим мого славетного земляка природа не обділила, — сказав Растіньяк.
— Люсьєн скоро зрозуміє, як невдало скористався він зі свого розуму, — жваво втрутився до розмови Блоп— де. — Він перейде в наш табір, він стане нашим.
Навколо Люсьєна заговорили на цю тему. Люди поважні виголосили повчальним тоном кілька глибокодум— пих істин, молоді аристократи глузували з ліберальної партії.
— Я певен, що він кидав на орла й решку, вирішуючи, приєднатися йому до правих чи до лівих,— сказав Блонде.— Але тепер він зробить обміркований вибір.
Люсьєн засміявся, згадавши свою розмову з Лусто в Люксембурзькому саду.
— Він обрав за ватага, — вів далі Блонде, — такого собі Етьена Лусто, забіяку з дрібної газетки, для якого газетна шпальта — це монета в сто су, а політика — віра в повернення Наполеона і, як на мене, ще безглуздіша, віра у вдячність і в патріотизм усіх отих панів із лівих партій. Як Рюбампре Люсьєн повинен тяжіти до аристократів; як журналіст він має бути на боці уряду, бо інакше він ніколи не стане ні де Рюбампре, ні державним секретарем.
Тут посол запропонував Люсьєнові партію у віст, і Люсьєн страшенно всіх здивував, признавшися, що грати не вміє.
— Мій друже, — прошепотів йому на вухо Растіньяк, — у той день, коли ви зробите мені ласку й захочете розділити мій скромний сніданок, приходьте якомога раніше, і я навчу вас грати у віст. А то ви ганьбите наше славне місто Ангулем, і я тільки повторю слова Та— лейрана, сказавши, що, не вміючи грати у віст, ви готуєте собі сумну старість.
Повідомили, що прийшов де Люпо, радник у справах юстиції, своя людина в придворних колах, лукавий честолюбець, який робив таємні послуги уряду й умів пролізти повсюди. Він уклонився Люсьєнові, з яким уже зустрічався в пані дю Валь-Нобль, і його шанобливий уклін свідчив про бажання здобути поетову прихильність. Зустрівши молодого журналіста в такому обраному товаристві, де Люпо, який завжди остерігався вскочити в халепу і про всяк випадок приятелював із людьми всіх політичних поглядів, зрозумів, що у вищому світі, як і в літературі, успіх Люсьєнові забезпечений. Він здогадався, що цей поет прагне вибитись нагору, і всіма засобами намагався підлеститись до нього, не скупував на запевнення у своїх дружніх почуттях, так ніби вони приятелювали хтозна-відколи; Люсьєна ошукати було легко, і він повірив у щирість облесливих слів радника юстиції. А той мав за правило вивчати слабості тих, у кому вбачав суперників і кого прагнув позбутись.
Отже, Люсьєна добре прийняли у світському товаристві. Він зрозумів, що багато завдячує герцогові де Рето— ре, німецькому послові, маркізі д’Еспар, графині де Мон— корне. Перед тим як покинути дім посла, він підійшов по черзі до маркізи й до графині й у розмові з кожною показав себе в усьому блиску свого розуму.
— Яка пихаї — мовив де Люпо до маркізи, коли Люсьєн відійшов.
— Він зіпсується, перш ніж дозріє, — з усмішкою сказав маркізі де Марсе. — Ви, либонь, мали таємні причини заморочити йому голову.
Коралі чекала Люсьєна у своїй кареті біля дому посла. Він був зворушений такою відданістю й розповів їй, як провів вечір. На превеликий подив поета, актриса схвалила задуми, що вже тривожили його уяву, й наполегливо радила йому стати під знамена уряду.
— З лібералами ти тільки напитаєш собі лиха. Вони влаштовують змови, вони вбили герцога Беррійського. Думаєш, їм пощастить повалити уряд? Та ніколи! Працюючи на них, ти нічого не доб’єшся, а якщо перейдеш у протилежний табір, то здобудеш титул графа де Рю— бампре. Ти зможеш вислужитися, станеш пером Франції, одружишся з багатійкою. Перекидайся до правих. Адже в цьому гарний тон, — додала вона, вимовляючи слово, яке для неї було найнеспростовнішим доводом.— Валь-Нобль, коли я в неї обідала, сказала мені, що Те-" одор Гайар збирається видавати невеличку газету роялістського напряму під назвою "Ревей", яка воюватиме з вашою газетою та з "Міруар". Кажуть, не мине й року, як пан де Віллель та його партія будуть при владі. Отож скористайся нагодою і переходь на їхній бік, поки вони ще насподі. Але Етьєнові та своїм приятелям не кажи нічого, вони здатні утнути тобі лихий жарт.