Забравшись у п'ятницю пополудні, або в суботу по-обіді, чи в свято надвечір на самий верх воронківської гори, що "сягає своєю вершиною аж до хмар", обидва товариші лягали ницьма, обличчям до трави, або горілиць, обличчям до неба, і Шмулик починав розповідати свої казки: про принца з принцесою, про рабина з рабиншею, про принца з ученим собакою, про принцесу в кришталевому палаці, про дванадцять лісових розбійників, про корабель, що вирушив у Льодовитий океан; розповіді про папу римського, який затіяв диспути з найвидатнішими рабинами, і казки про тварин, привидів, чортів та бісів-насмішників, про чаклунів, карликів і вовкулаків, про чудисько "піпернотера" — напівлюдину-напівзвіра, і про люстру з Праги. І кожна казка, кожна розповідь мали свою принадність, свій аромат, і всі вони пройняті були якоюсь особливою чарівністю.
А Шмуликів товариш, Шолом, слухав, роззявивши рота й розвісивши вуха, не відводячи очей од цього цікавого хлопчика з червоними щічками й вологими, мрійними очима.
— Звідки ти все це знаєш, Шмулику?
— Дурненький, це ще не все. Я знаю також, як наточити вина з стіни та олії з стелі.
— Як же можна наточити вина з стіни та олії з стелі?
— Дурненький, це теж дрібниця! Я навіть знаю, як перетворити пісок на золото й з черепків зробити алмази й брильянти.
— А як це роблять?
— Як? З допомогою кабали. Адже наш рабин — каба-ліст, хто цього не знає? Він же ніколи не спить.
— Що ж він робить?
— Вночі, коли всі сплять, лише він не спить і займається кабалою.
— І ти бачиш усе, що він робить?
— Як же я можу бачити, коли я сплю?
— Звідки ж ти знаєш, що він займається кабалою?
— А хто цього не знає? Це знають навіть малі діти. Спитай, кого хочеш. Те, що може зробити рабин, не зробить ніхто. Він забажає, і перед ним розкриються всі дванадцять колодязів із живим сріблом і всі тринадцять садів чистого шафрану; а золота, срібла, діамантів і самоцвітів там, як того піску на березі морському, так багато, що й брати стільки не хочеться!
— Чому ж ти завжди голодний? І чому рабин ніколи не має грошей на суботу?
— А тому, що він не хоче. Він воліє відтерпіти на цьому світі, покутувати. Адже він покутник. Якби він тільки захотів, то був би багатий, як той Койрах *, тисячу Ротшільдів заткнув би за пояс, бо він знає, як можна розбагатіти. Йому відомі всі таємниці, він навіть знає, де лежить закопаний скарб.
— А де цей скарб лежить?
— Теж мені розумник! Звідки я знаю? Якби я знав, де той скарб лежить, я б тобі вже давно сказав. Я б прийшов опівночі й розбудив би тебе; "Ходім, Шоломе, викопаємо скарб, наберемо цілі жмені золота й понапихаємо ним повні кишені!"
І досить було Шмуликові розпочати мову про скарб, як його мрійні очі спалахували, червоні щічки починали пашіти, і весь він так запалювався, що захоплював і товариша. Шмулик говорив, а Шолом дивився йому в рота й жадібно ковтав кожне його слово.
б
СКАРБИ
Що тане скарб? — Легенда з часів Хмельницького. — Чудодійні камені
Що в нашому містечку справді десь закопаний скарб — це річ безперечна.
Звідки взявся в нас скарб? Від Хмельницького. Хмельницький закопав його ще за старих часів. Тисячі років люди збивали багатства, аж поки не прийшов Хмельницький і не приховав ці скарби.
— А хто такий був Хмельницький?
— Не знаєш, хто був Хмельницький? От дурненький! Хмельницький — то був чоловік такий ще за часів Хмельницького. Це ж навіть малі діти знають. Оцей Хмельницький забрав у тодішніх панів і багатих євреїв мілі-мільйони золота, усе це привіз сюди, до Воронкова, і пізно вночі, при світлі місяця, закопав по той бік синагоги на косогорі глибоко-глибоко в землю. Тепер це місце заросло травою й заворожене, щоб жодна жива душа не могла цей скарб знайти.
Шолом-Алейхем, т. III
17
— І весь скарб пропав назавжди, навік-віки?
— Хто тобі сказав, що він пропав назавжди, навік-віки? А для чого господь бог створив кабалу? Кабалісти, будь певен, дурненький, знають такий засіб...
— Який такий засіб?
— Вони вже знають. Вони знають таку замову, і в псалмах є таке речення, що його треба повторити сорок разів по сорок...
— Яке речення?
— Е, дурненький, знав би я те речення! І коли б я навіть його знав, то це однаково не так легко. Треба сорок днів не їсти й не пити, щодня прочитати сорок розділів з псалмів, а на сорок перший день, тільки-но сонце сховається за обрієм, слід вислизнути з дому, щоб тебе ніхто не помітив. Бо коли, боронь боже, тебе хтось помітить, тобі доведеться починати все з самого початку — знову постити сорок днів. І лише тоді, коли тобі пощастить і ніхто тебе не зустріне, ти повинен темної ночі, на початку місяця, податися до косогору, що за синагогою, порахувати сорок разів по сорок, простояти там сорок хвилин на одній нозі, і, якщо ти не помилився в рахунку, скарб сам собою відкриється тобі...
І сирота Шмулик тихим голосом цілком серйозно звіряє своєму товаришеві Шолому таємницю скарбу, і голос його дедалі тихшає, і розповідає Шмулик, наче з книги читає, ані на мить не зупиняючись:
— І відкриється тобі скарб у вигляді вогника, малесенького вогника. І коли цей вогник з'явиться, одразу підійди до нього, до вогника тобто,— тільки не бійся обпектися, бо вогник той не пече, а тільки світить,— нахились і загрібай повні жмені,— Шмулик показує обома руками, як треба загрібати,— золота й срібла, самоцвітів і діамантів та інших чудесних камінців, таких, що мають назву "кадкод", і таких, що називаються "яшфе"...
— А яка різниця між ними?
— Е, дурненький, велика різниця! "Кадкод" — це такий камінець, що світить у темряві, як "стринова" свічка, а "яшфе" має в собі чудодійну силу: "яшфе" перетворює чорне на біле, червоне на жовте, зелене на синє, мокре робить сухим, голодного ситим, старого молодим, мертвого живим... Досить тільки потерти камінцем правий лацкан і сказати: "Хай мені з'явиться, хай мені з'явиться добрячий сніданок!" І перед тобою одразу виникає срібна таця, а на таці — дві пари смажених голубів та свіженькі під-палки з питльованого борошна, перший сорт! Або: "Хай мені з'явиться, хай мені з'явиться добрячий обід!" І перед тобою виникав золота таця з усілякими стравами, справжній царський обід: смажені язики й фаршировані шийки, що від їхнього смачного аромату аж слинка тече, і свіжі, добре підпечені калачі з'являються перед твоїми очима, і вина вдосталь, найкращих сортів, і горіхів, і ріжків, і цукерок багато, так багато, що їси донесхочу!