І дід Мойше-Йося почав розповідати внукові, що буде, коли месія прийде, з таким запалом і малював це такими яскравими фарбами, що внукові вже не хотілося йти
і Тут — вороги людства. (Прим, перекладача).
звідси, і він мимоволі згадав свого першого й найкращого товариша Шмулика. Різниця між ними полягала в тому, що Шмулик говорив переважно про скарби, чаклунів, принців і принцес — все про такі речі, що пов'язані з тутешнім світом, а дід Мойше-Йося цілком нехтував земним світом. Він увесь переносився, разом з онуком, що зачаровано слухав його, туди, в інший світ, до праведників, ангелів, серафимів та херувимів, до небесного трону, де сидить цар царів, хай святиться ім'я його! Там є шор-габор і левіафан, дорогоцінний єлей апарсмон і найкраще завітне вино. Там праведники сидять, вивчають тору й тішаться божою благодаттю й райським сяйвом, тим первозданним сяйвом, що його господь бог залишив на майбутнє, коли прийде месія, бо побачив, що люди ще не гідні цього сяйва... І сам бог, хай святиться ім'я його, піклується про праведників, як рідний батько. А згори, з небес, спускається на те саме місце, де колись стояв стародавній храм, новий храм з щирого золота й найкоштовніших самоцвітів, брильянтів та діамантів. Койгени * благословляють народ, левіти * співають, і цар Давид виходить із скрипкою їм назустріч і співає: "Славте, праведники, господа бога!"' І дід голосно заспівав, заляскав пальцями, звівши очі догори, його обличчя сяяло, і весь він був якийсь нетутешній, далекий-далекий, з іншого світу!..
41
ЛЮДИНА-ПТАХ
Оповідання про минуле.—Як євреї жили нолись серед панів. — Трагедія бідного орендаря
Не слід, проте, гадати, ніби дід Мойше-Йося завжди заносився думками у потойбічний світ і не мав що розповісти дітям про цей світ. О, він мав багато що розповідати про давніх євреїв, хасидів, кабалістів, про давніх панів і про те, як вони поводились з євреями.
Одна така історія, яку дід розповів своїм онукам, історія про єврея, що загинув смертю мученика, особливо запам'яталася Шолому. Оцю історію ми тут коротко розповімо, бо дід Мойше-Йося, хай нам пробачить, любив надто розводитись, перескакувати з одної теми на іншу й заїжджав казна-куди.
Сталася ця історія давно, ще за життя його діда, царство йому небесне, старого Гамарника. Чому його прозвали Гамарником? А тому, що село, де він жив і орендував млин, звалося Гамарники. У цьому селі жив ще один єврей на ім'я Нойах, який держав корчму. Цей Нойах був чоловік простацький, але дуже побожний, мабуть, покутник і таємний праведник * — він удень і вночі тільки молився й читав псалми. Всіма справами орудувала його жінка, а його обов'язком було тільки вносити оренду й щороку домовлятися з паном про дальшу оренду. Він завжди боявся, щоб хтось не відбив у нього корчму, бо охочих орендувати її було чимало, хоча прибутки вона давала нікчемні й Нойах ледве перебувався — сім'я була велика, дітей багато.
Приходить якось Нойах до пана домовлятися про оренду корчми на наступний рік і застає в нього силу гостей, бенкет на всю губу. Після бенкету гості, як заведено, мали поїхати на полювання. Уже стояли осідлані коні, запряжені карети, брички, лінійки; були тут вловчі собаки різних порід, стояли напоготові ловці з перами в капелюхах, з рогами в руках — все як годиться. "Невчасно прийшов,— думає собі Нойах,— пан не захоче тепер говорити про оренду". Але він помилився. Підвівшись з-за столу й збираючись сісти на коня, пан раптом помітив єврея, що стояв осторонь, згорблений, обшарпаний, і весело звертається до нього: "А, як сє маш, пан арен-даржі?" Тобто як ся маєш, пане орендаре? А Нойах відповідає: "Ясновельможний пане, я прийшов з приводу корчми..." Розсміявся пан — "вино пом'якшило цареве сеірце", тобто пан був уже добре напідпитку,— і він питає єврея: "А на скільки років ти хочеш орендувати корчму?" Єврей відповідає: "Я б не від того, щоб заорендувати її на кілька років, але в тебе заведено, ясновельможний пане..." Та пан не дає йому скінчити: "Добже, цього разу віддам тобі корчму за ту саму ціну на десять років, але з одною умовою: ти повинен бути в мене за птаха". Єврей, глянув на нього з подивом: "Що значить бути в тебе за птаха?" — "Дуже просто,— відповідає пан,— ти вилізеш на дах оцього сарая, бачиш? Там ти удаватимеш з себе птаха, а я цілитимусь у тебе й постараюсь влучити просто в лоба. Розкумекав?" Гості зареготали, і єврей теж ніби сміється й думає собі: "Пан жартує, перебрав трохи міру..." — "Ну,— питає його пан,— домовились?" — "Що йому відповісти на це?" — думає Нойах і питає про всякий випадок: "Скільки часу даєш на обміркування?" — "Одну хвилину, не більш,— каже пан цілком серйозно.— Вибирай: або ти вилізеш на покрівлю й удаватимеш з себе птаха, або ж тебе завтра-таки викинуть з корчми". У Нойа-ха душа в п'яти сховалася. Що його робити? З паном не жартуйі Тим паче, що той уже наказав принести драбину й все це, мабуть, цілком серйозно. Тоді Нойах знову звертається до пана: "А що буде, коли ти, боронь боже, влучиш?" Гості ще сильніше розреготалися, і Нойах зовсім розгубився: він уже не знає, чи пан тільки глузує, чи він задумав усе це всерйоз. Скидається на те, що всерйоз, бо йому вже наказують негайно вилізти на покрівлю або йти додому й звільнити корчму. Нойах хоче вже повернути додому, та згадує про своїх дітей і починає просити пана, щоб той дозволив йому помолитись перед смертю. "Доб-же,— погоджується пан,— даю тобі ще одну хвилину на передсмертну молитву". Одну хвилину? Що може єврей проказати за одну хвилину, крім "Слухай, Ізраїль", тим паче, що його вже штовхають на драбину? І Нойах проказує "Слухай, Ізраїль" та "Хай святиться ім'я твоє, господи" і починає вилазити нагору, а з очей у нього ллються сльози. Що він може робити? Божа воля! У нього стільки дітей... Йому, видно, судилося загинути заради слави господньої. А може, бог зглянеться й зробить чудо? Якщо Всевишній захоче, то він все зможе! Нойах глибоко вірив у милість божу. Давні євреї!
Вилізши нагору, він не припиняє молитися й плаче. Він все ще не втрачає надії, що Всевишній зглянеться на нього. Коли господь бог хоче —він усе може! А пан не має часу, він поспішає. Він наказує Нойаху стати прямо, і той випростовується. Далі наказує йому нахилитися, і той нахиляється. Потім велить розпростерти руки, і той розпростирає руки. Він наказує, щоб Нойах удав птаха, і Нойах удає птаха... А пан — чи він справді мав такий намір, чи тільки жартував, а Всевишній вже зробив, щоб вийшло всерйоз,— але пан вистрелив і влучив Нойахові просто в лоба, і Нойах упав, як підстрелений птах, і скотився з покрівлі на землю. І того-таки дня його поховали. Але пан додержав слова. Десять років підряд корчма залишалася за вдовою, незважаючи на те, що йому пропонували значно більшу орендну плату. Давні пани!