Постукало в двері.
Заходьте без стуку, коли свій. Двері одчинені!
3
Увійшли Б р у с і Н і н а:
— Можна?
Шайба. Свої... Можн.а! Заходьте! Ніна. Вибачте, у вас часом не було сьогодні нашого старого?
Шайба. Папаші?
Брус. Десь пішов з дому — й нема.
Шайба. Папаша?
Ніна. Цілий день шукаємо. Мені сказали, що він шь тався вашої адреси, дак ми оце й прийшли: може, думаєм, до вас побрів... Не було?
Ш а й б а. Не було... (До Клима). Може, як мене не було вдома, приходив?
К л и м. Не було... Та чи не рушили вони часом додому, на село?
Ніна. Ви думаєте? (До Бруса). Треба найняти авто і поїхати по дорозі... (До Клима). Може, ви знаєте, де й тая дорога, що до його села?
Клим. Та вона ж одна — та, що й до нашого. Ми Л£ земляки з ним, можна сказати, од нашого села до їхнього і п'яти не буде...
Ніна. Брусе, милий! Мерщій по авто, попросимо показати дорогу і негайно навздогін за старим...
Брус. Гаразд! Зараз рушимо! Тільки наперед вам треба хоч трохи воду з одежі викрутити. Скиньте дещо з себе.
Н і н а. Не треба непокоїти людей... І незручно. Шайба. Ми вийдемо в чулан, мадамочко. Товаришу село! Ану на хвилинку!.. Даймо дорогу женщині!
4
Увійшла Векла з закускою. За нею дівчатко 5-6 років. Шайба. Веклушо! Людей дощем прибило. Мадамоч-ка, як річка... Ніна. Не турбуйтеся! Шайба. Принеси чистеньке покривало. Векла. Покривало? Ти зду...
Шайба. Неси, Веклушо, неси! Ти дамочка і вони ма-дамочка, обидві, можна сказати, женського роду, а тут протокольно дощ...
Н і н а. А спасибі! Не треба!
Шайба. Неси! Неси!
Векла вийшла.
5
Ніна:
— Яка гарненька дівчинка! (Присіла до дівчатка. Милонька! (До Шайби). Онучка?
Шайба. Галя?.. Дитина! Протокольно, рідна дочка. Ніна. Дитина? Скільки ж вам год?
ЦІайба. П'ятдесят п'ять з гаком. Н і н а. А Галі? Шайба. П'ять з гаком.
6
Увійшла Векла з покривалом.
Н і н а. Ой леле! А скільки ж вашій дружині?
Шайба. Веклушо! Який тобі год? Тільки не брешиГ
Векла. П'ятдесят узимку вийде.
Н і н а. І у вас ще діти?
В е к л а. У мене їх восьмеро, а це дев'ята...
Шайба. Вишкребок! (Погладив Галю, ляпнув долонею жінку). Що-що, а любов у нас з досягненням, з продукцією...
Ніна. Дев'ятеро! Як же ви з^ними?..
Векла. З ними нічого, а от без них... Повиростали, порозлазились, а серце болить.
Шайба. Це, протокольно, так. Була ціла комуна, а тепер... Танька одна на втіху зосталася... Ну, ходімо! (Узяв пляшку). Сушіться... Тю! Сушіться, а горілку забрав... (Поставив).
Клим, Векла, дівчатко і Шайба делікатно вийшли.
7
Ніна:
— Які вони симпатичні, теплі! А любов у них, Брусе! Тут просто пахне любов'ю дужою, родючою, радісною.
Брус. Мені б знання та культури, і я б обов'язково написав нову книгу про любов. Назвав би її... Роздягніться, Ніно, та викрутіть воду!
Н і н а. Це така назва? (Запнула себе покривалом). Нате! Подержте!
Брус. Не смійтеся, Ніно! Назвав би її...
Ніна. Новою поемою про кохання. Автор — більшовик. От була б сенсація — на всю Європу...
Брус (серйозно). "Класи й любов", або "Класове в коханні" назвав би. Ми творимо новий побут, не маючи своєї класової філософії й поезії кохання, навпаки, несвідомо--чи свідомо культивуємо поезію й філософію кохання од. буржуазії... Ех! Дайте я... крутну!
Ніна. Спасибі, милий! Я сама... Та не дивіться — я-ще мокра!
Брус. Крутну вас! Висушу!
Ніна. Брусику! Не треба тут... Краще кажіть далі про класову любов.
Б р у с. Не смійтесь! Аристократія виплекала свою любов між безділлям і ліжком, буржуазія між рахівницею і пляшкою вина, в інтелігенції любов — хвора проблема, і лише пролетаріат вирощує її між боротьбою і працею, дужу, родючу й радісну.
Н і н а. А ми де її вирощуєм?
Брус. Хто ми?
Ніна. Радобужний, я, ви...
Брус. Радобужний між установним кріслом і власним закутом, а ми... ми поки що, на жаль, плутаємось між закутом і подполлєм. Плутаємось, а за нами стежить Радобужний. І сьогодні: ми шукаємо старого, він — не так його, як нас... От що вийшло, Ніно, з нашою конспірацією...
Ніна (Щоб перебити мову). Ну от... я й суха! (Одяг-лась і до вікна). А дощ! Чуєте, Брусе? Це ж він і в степу там, де зараз бреде, спотикаючись, тікає од нашого закута, од нашого побуту, тікає старий і самітний сліпий чоловік. Тікає... А знаєте, Брусе, я вже сама така, щоб втекти, бодай і на село... Милий! їдьмо на село! В степах житимем. Я все, все робитиму! За жінку вам буду, такою, як... Веклуша.
Брус. Оце вже не пропозиція, Ніно, а вигук із ста-роінтелігентського роману вісімдесятих — дев'яностих років.
Н і н а. На село! Подалі в глуш! Щоб він не знав, де й ми. А то я почуваю... Боюся... Брус. Знов побоювання?
Ніна. Що Радобужний здуріє без мого тіла... Розумієте? Без мого тіла. Він кинеться на мене, на вас... боюся!
Брус. З Радобужними треба боротися, воювати, а не тікати од них.
Н і н а. З Радобужними важко боротися, бо вони й зло уміють робити, спираючись на тези й цитати про добро. Вони в панцирах із тез та цитат. Вони неуразні.
Б р у с. По своїх закутах вони тії панцирі скидають. А крім того, нема ще такого панцира, що його не пробити словом більшовицької критики. Ніно! Сьогодні ти переїздиш до мене.
Ніна. Брусе, це не вихід із закута. Це не ті двері...
Брус (твердо). Сьогодні ти переїздиш, а завтра ти підеш шукати роботи...
Ніна. Куди?
Брус. Я тобі допоможу одчинити двері до фабрики,, до роботи. А там — всі твої буржуазні звички, як пиляку вітром звіє, вітром од пасів, металевим духом од машин.
Ніна (в тон йому, сміючись). І надіну я червону хустку!..
Брус. І будеш товаришем і дружиною мені, ще й у жінвідділі верещатимеш. (Ляснув її долонею). От!
Н і н а. А дощ! Під вікном!.. Чуєш? Немов сотнями пальчиків дитячих стукотите тихенько, боязко, а ось... затарабанив, веселе дитяче крещендо. (Жагуче поцілувавши Бруса). Співають дерева! Чуєш? (Одгорнула Бруса). А ось захлюпотіло — немов там знову діти... кашку їдять, плямкають і разом плачуть... Діти... Аж троє вишкребла я, Брусе. Звелів...
8
Увійшов Радобужний:
— Можна? Од дощу?.. (Немов несподівано здибався). Вибачте! І повірте, що коли б я знав, що ви тут, я б нізащо не зайшов.
Ніна. Вибачте й нам! Проте б ми зайшли сюди й тоді, коли б знали, що ви тут.