66
Під час страйку шахтарів у шахті Айдахо наприкінці XIX сторіччя війська загнали страйкарів у різницю і жорстоко били їх там. Від того часу вираз "загнати в різницю" став означати розправу над беззахисними робітниками-страйкарями.
67
Ці чорні сотні були чисто американськими організаціями, лише назву запозичено в Росії. Американські чорні сотні виросли з організацій таємних агентів, яких капіталісти використовували у боротьбі проти робітників ще в XIX сторіччі. Це підтверджується свідченням такої авторитетної особи, як Керол Д. Райт, державний уповноважений з питань праці при уряді Сполучених Штатів. У своїй книжці "Битви робітничого класу" він пише, що "в деяких великих історичних страйках підприємці самі підбурювали до насильства", що фабриканти часто навмисно провокували страйки, коли на складах у них набиралося багато виробів. На залізницях агенти власників самі підпалювали товарні вагони під час страйків залізничників, щоб спричинити ще більший розрух. Ото з тих таємничих агентів і виросли чорні сотні; а з них пізніше вийшло страшне знаряддя Олігархії — провокатори,
68
Уолл-стріт — одна з вулиць старого Нью-Йорка, де містилася фондова біржа. Безглузда організація суспільства дозволяла королям біржі робити там усілякі темні махінації над економікою країни.
69
Один з кораблів, на яких до Америки прибули перші колоністи. Нащадки їхні надзвичайно пишалися своїм походженням; однак з часом поріддя їхнє так розійшлось по всій країні, що Фактично їхня кров текла в жилах у всіх американців.
70
Автор поеми залишився невідомий. Зберігся лише уривок, що наводиться далі.
71
Мексіканська страва, іноді згадується в літературі тих часів. Гадають, що вона подавалася з гострими приправами. Рецепт її до нас не дійшов.
72
Вільям Рендольф Херст — молодий каліфорнійський мільйонер, що став на деякий час найвпливовішим видавцем газет у Сполучених Штатах. Його газети, що друкувалися по всіх великих містах країни, були розраховані на масового читача — дрібну буржуазію та пролетаріат. Популярність Херста була така велика, що він спромігся посісти провідне становище в демократичній партії, тоді, щоправда, вже безсилій. Херст поєднував проповідь якогось беззубого соціалізму з апологією дрібнобуржуазного капіталізму. Хоч така програма була цілковитою нісенітницею, Херстова демагогія якийсь час викликала серйозне занепокоєння плутократів.
73
Ціна реклами в ті безладні часи була надзвичайно висока. Конкурували тільки дрібні капіталісти, і вони вміщували в газетах свої оголошення. Трести ще не знали конкуренції, тому й обходилися без реклами.
74
Зникнення вільного селянства в стародавньому Римі відбулося не так швидко, як знищення американських фермерів та дрібних капіталістів. Стародавній Рим не знав такого розгону.
Багато фермерів у сліпому бажанні будь-що зберегти свою землю, ладні були повернутися до первісних форм життя. Щоб уникнути експропріації, вони нічого не купували і не продавали, обмежуючись примітившім товарообміном. Злидні їхні були страхітливі, але вони не здавались. На цьому грунті виник навіть цілий рух серед американського фермерства. Подолано його було навдивовижу просто. Користуючись своїм впливом на уряд, плутократія збільшила податки, завдавши цим удару по найвразливішій позиції фермерів. Не продаючи і не купуючи, фермери не мали грошей, і їхню землю кінець кінцем спродано з аукціону для стягнення податкових боргів.
75
Цей підземний гуркіт і клекотіння було чути вже давно. Ще раніше, 1906 p., лорд Евебері, виступаючи в англійській палаті лордів, сказав: "Заворушення в Європі, поширення соціалізму й зловісне посилення анархізму — це попередження урядам та панівним класам, попередження про те, що умови життя робітничого класу в Європі стали нестерпні і, щоб уникнути революції, треба вжити деяких заходів для збільшення заробітної платні., скорочення робочого дня і зниження цін на предмети першої потреби". "Уолл-стріт джорнел", орган американських біржовиків, коментуючи промову лорда Евебері, писав: "Слова ці належать аристократові, членові найконсервативнішої законодавчої установи Європи.
Це надає їм ще більшої ваги. Вони містять в собі політичну економію, переконливішу за ту, яку можна знайти в більшості книжок. У них звучить нота остороги. Добре подумайте про це, панове
військових та морських міністерств!" Тоді ж Сідней Брукс писав у американському журналі "Гарперс віклі": "Ви ніколи не почуєте, щоб у Вашінгтоні хтось згадав про соціалістів. Чому? Тому, що наші політики завжди останні бачать те, що робиться у них під носом. Вони сміятимуться з мене, коли я скажу, і то цілком певно, що на наступних президентських виборах соціалісти одержать мільйон голосів".
76
Свою політику щодо війни міжнародна організація соціалістів остаточно сформулювала ще на початку XX ст. В кількох словах суть цієї політики можна викласти так: "Навіщо робітникам однієї країни воювати з робітниками іншої країни в ім'я прибутків їхніх спільних ворогів — капіталістів?"
21 травня 1905 p., коли виникла загроза війни між Австрією та Італією, соціалісти Італії та Австро-Угорщини організували конференцію в Трієсті, погрожуючи загальним страйком робітників обох країн, якщо війну буде оголошено. Те саме сталося наступного року, коли марокканська криза загрожувала втягти у війну Францію, Німеччину та Англію.
77
Книжку В. Дж. Гента "Наш благодійний феодалізм" було видано 1902 р. Після цього багато хто твердив, ніби ідеї олігархічного правління великі капіталісти запозичили з цього твору. Така думка панувала в літературі протягом трьох сторіч влади Залізної П'яти і навіть протягом усього першого сторіччя Вселюдського братерства. Тепер ми знаємо, що це не так, але факт лишається фактом: мабуть, за всю історію людства жодної людини стільки не проклинали, як безневинного Гента.
78
Як зразки судових вироків проти робітників можна навести такі приклади. У вугільних районах країни широко експлуатувалася дитяча праця. 1905 р. робітникам Пенсільванії пощастило домогтися закону, який вимагав, щоб вік і освіту підлітків, які йдуть працювати, під присягою потверджували батьки. Суд округи Люцерн визнав цей закон неконституційним на тій підставі, що він нібито порушує чотирнадцяту поправку до конституції, встановлюючи нерівноправність між особами того самого класу, а саме — між підлітками віком до чотирнадцяти років і дорослішими. Суд штату затвердив цю ухвалу. Спеціальна сесія нью-йоркського суду в 1905 р. визнала неконституційним закон, що забороняв підліткам і жінкам працювати після дев'ятої години вечора на тій підставі, що такий закон був би "класовим законодавством". _ Наведім ще такий приклад. Робочий день пекарів був надміру довгий. Законодавчі збори штату Нью-Йорк ухвалили закон, що обмежував пращо пекарів до десяти годин на день. 1906 р. Найвищий суд Сполучених Штатів визнав цей закон неконституційним У постанові суду говорилося: "Немає достатньої підстави втручатися у волю осіб або їхнє право вільно укладати контракти, обмежуючи години праці пекарів".