Безумовно, слід забезпечити секретарям можливість у межах передбачених законом повноважень захищати себе від нічних допитів та їхніх несприятливих наслідків, наскільки їм поталанить. І вони практикують такий самозахист навіть у ширшому масштабі. Беруться лише за ті справи, які не виглядають небезпечними в згаданому сенсі, ретельно перевіряють себе перед допитами, і, якщо цього вимагає результат перевірки, в останню мить відмовляються од допиту. Підстраховують себе тим, що викликають того чи іншого прохача разів десять, перш ніж дійсно зайнятися його справою, домовляються про заміну з колегами, які не перебувають у курсі справи, а тому можуть краще провести допит, переносять час допиту на початок або на кінець ночі, уникаючи годин поміж тим. Таких і подібних засобів існує чимало, секретарі не дозволяють узяти себе голими руками, їхня здатність до самозахисту не поступається їхній вразливості.
К. заснув, хоча це не був справжній сон, він чув слова Бюрґеля краще, ніж перед тим, коли був смертельно втомлений. Кожне слово вдарялося йому у вуха, але свідомість, яка обтяжувала його, зникла, він відчув себе вільним, навіть Бюрґель більше не стримував його, К. лише час від часу тягнувся пальцями до Бюрґеля, щоб пересвідчитися, чи той нікуди не зник. К. ще не поринув до кінця в глибокий сон, а лише трохи занурився в нього. Ніхто не повинен був більше красти в нього цей сон. Йому здавалося, що цим він здобув важливу перемогу, і навіть знайшлося товариство, щоб відсвяткувати це, а потім він чи хтось інший підняв келих із шампанським на честь звитяги. І аби всі довідалися, про що саме йдеться, битву й перемогу ще раз повторили. Можливо, й не повторили, а лише почали, хоча святкувати стали вже наперед, адже результат був відомий. У цій битві К. переміг секретаря, оголеного, неначе статуя грецького бога. Поєдинок виглядав дуже кумедно, і К. тихо сміявся уві сні над тим, як секретар після випадів К. втрачав на мить свою гордовиту поставу, лякався і змушений був терміново скористатися простертою вгору рукою із зігнутим кулаком, щоб прикрити свою наготу, хоча щоразу його рух виявлявся запізнілим. Двобій тривав недовго. Крок за кроком, а це були дуже широкі кроки, К. просувався вперед. Чи був це взагалі поєдинок? На шляху переможця не виникало жодних серйозних перешкод, тільки час від часу попискував секретар. Цей грецький бог верещав, як дівчисько, яке лоскочуть. Урешті він зник, і К. залишився сам у великому приміщенні, готовий до бою. Він озирнувся, шукаючи супротивника, але довкола нікого не було, товариство теж розбіглося, тільки розбитий келих із-під шампанського лежав на землі. К. розтоптав його на дрібні друзки. Та уламки скла кололися, і вік злякано прокинувся. Його нудило, як немовля, яке розбудили. Попри це погляд на оголені груди Бюрґеля пригадав К. думку зі сну: "Ось він, твій грецький бог! Витягни його з-під перини".
– Але незважаючи на всі застережні заходи, – сказав Бюрґель, замислено піднявши обличчя до стелі, ніби подумки шукав приклади, але не міг знайти, – все-таки в прохачів завжди залишається можливість скористатися цією нічною слабкістю секретарів, вважатимемо, що це таки слабкість. Хоча подібна нагода трапляється надзвичайно рідко, можна навіть сказати, майже ніколи. І полягає вона в тому, що прохач з'являється посеред ночі без попередження про свій візит. Напевно, ви здивуєтеся, чому це трапляється так рідко, якщо справа настільки проста. Але ж ви не знаєте наших порядків. Хоча й вам уже, мабуть, упала в око неперервність нашої службової процедури. Ця неперервність полягає в тому, що кожен, хто має якусь офіційну справу, або мусить бути допитаний з тих чи інших міркувань, миттєво, без жодних зволікань, отримує запрошення на допит, ще до того, як він сам до кінця зорієнтується в справі, а часом ще й до того, як він про неї довідається. Першого разу його не допитуватимуть, принаймні переважно так буває, бо справа ще до кінця не з'ясована, але запрошення в нього вже є, отже, він не може прийти несподівано. Йому залишається хіба що прийти в інший час, але тоді його увагу звернуть на дату і годину, вказані в запрошенні. А коли він з'явиться вчасно, його швидше за все відправлять назад, із цим зараз уже не виникає проблем. Запрошення в руках прохача і відповідна позначка в документах – це сильні засоби захисту для секретаря, хоча й не завжди можна обмежитися тільки цим. Щоправда, це стосується тільки вповноваженого в справі секретаря, а всіх інших прохач може спокійно ощасливити несподіваним нічним візитом. Та навряд чи хтось таке робитиме, бо в цьому надто мало сенсу. По-перше, так можна сильно образити уповноваженого секретаря. Не тому, що секретарі заздрять одне одному в тій чи тій роботі, такого не буває. Кожен завантажений дуже важливими справами, в яких немає дрібниць, але в очах відвідувачів не повинно бути жодних суперечностей у питаннях компетентності. Багато хто вже програв справу через те, що звернувся до невповноваженого в справі чиновника, бо втратив надію добитися чогось у того, хто відповідає за його справу. Такі спроби приречені на поразку ще й через те, що секретар, який не перебуває в курсі справи і якого розбудили серед ночі, навіть якщо він готовий допомогти, може досягнути своїм втручанням не більше, ніж перший-ліпший адвокат. Або й іще менше, бо в нього просто немає жодної хвилі вільного часу для справ, за які він не відповідає, хоча загалом і міг би допомогти, бо краще орієнтується в потаємних правничих стежках, аніж уся адвокатська братія, разом узята. Тож хто б витрачав свої ночі на те, щоб марно відвідувати не-вповноважених секретарів, тим більше, що прохачі й без того цілком завантажені роботою, адже мусять, окрім своєї звичайної праці, приходити за всіма викликами і запрошеннями відповідних інстанцій. Хоча, ясна річ, вони "цілком завантажені роботою" тільки в сенсі прохачів, що аж ніяк не можна порівняти з тим, як "цілком завантажені роботою" секретарі.
К. посміхнувся і закивав, здається, тепер він усе зрозумів. Не те щоб його це хвилювало, а просто він був переконаний: уже за кілька хвилин він порине в глибокий сон, цього разу це буде сон без сновидінь, якому ніщо не зможе стати на заваді. Поміж уповноваженими секретарями, з одного боку, та невповноваженими, з другого, і перед натовпом цілком завантажених роботою прохачів він засне, і таким чином утече від усього. Він уже звик до тихого, задоволеного собою голосу Бюрґеля, і хоча той ніяк не міг приспати сам себе, але його голос уже не заважав К. і навіть хилив до сну. "Мели, млине, мели, – думав він. – Ти мелеш тільки для мене".