Від усіх сторонніх спостережень К. постійно повертався подумки до слуги. Здається, цього чоловіка зовсім не стосувалося все, що К. раніше доводилося чути про слуг, про їхні лінощі, любов до зручності, їхню зверхність. Напевно, серед слуг також траплялися винятки, або ж, що виглядало більш правдоподібно, слуги поділялися на різні групи. Тут існувало, як зауважив К., чимало розмежувань, із якими він досі не зустрічався. Найбільше йому сподобалася непоступливість слуги. Він не відступав ні на крок у цьому двобої з невеличкими, але впертими кімнатами, для К. це часто скидалося на двобій із кімнатами, бо мешканців він майже не бачив. Щоправда, слуга змучувався, хто б тут не змучився, але, відпочивши трохи, зіскакував зі свого візка додолу і, стиснувши зуби та випроставшись, знову йшов у наступ на неприступні двері. Траплялося, що його відганяли двічі або й тричі підряд, у дуже простий спосіб, за допомогою все тієї ж таки клятої мовчанки, але він усе одно не здавався. Коли розумів, що відкритим наступом нічого не досягне, міняв тактику і діяв, наскільки К. міг зрозуміти, хитрощами. Він нібито відступався від затятих дверей, давав їм вимовчатися досхочу, звертався до сусідів, а за якийсь час повертався назад, дуже демонстративно та голосно кликав помічника й нагромаджував на порозі кімнати папери, ніби змінив свою думку, і тепер у впертого мешканця нічого не потрібно забирати, а навпаки, тільки додавати. Тоді йшов собі далі, але не випускав дверей з поля зору, а коли невдовзі мешканець обережно прочиняв їх, щоб забрати документи, слуга кількома стрибками опинявся перед ним, ставив ногу в щілину між дверима та одвірком і таким чином змушував непокірного принаймні до розмови, що переважно таки приводило до більш-менш прийнятного результату. А якщо й це не виходило або ж виявлялося неправильною тактикою щодо того чи того урядника, слуга знову діяв інакше. Наприклад, зосереджував увагу на тому чиновникові, який вимагав документи. Тоді відсував убік свого помічника, який працював лише механічно і від якого було досить мало користі, і починав розмову із секретарем, запихав голову до кімнати і щось довго й таємниче шепотів, напевно, обіцяв якісь пільги під час наступного розподілу або ж запевняв, що непоступливого чиновника буде покарано, у кожному разі, він часто показував на ворожі двері й сміявся, хоча й видно було, наскільки він втомився. Але траплялося й так, один раз чи двічі, коли він полишав справу напризволяще, хоча К. здалося, що й тут це була лише видимість, або ж він робив так з певною метою. Тоді слуга спокійно йшов далі, ігноруючи протести незадоволеної сторони, лише час від часу надовше заплющував очі, і це було єдиною ознакою того, що він таки страждає від усього цього гармидеру. Та обурений галас ображеного чиновника теж потроху заспокоювався, як голосний дитячий плач поволі переходить у поодиноке схлипування. А після того, як уже ставало зовсім тихо, часом лунав іще якийсь крик і грюкали двері. У кожному разі, слуга, здається, і тут чинив цілком слушно. Урешті залишився тільки один урядник, який ніяк не міг заспокоїтися, час від часу він замовкав, але тільки для того, щоб відновити сили, а потім починав кричати знову, так само голосно, як і перед тим. Було не до кінця зрозуміло, чому він так репетує та обурюється, можливо, справа була зовсім не в розподілі документів. Нарешті слуга закінчив свою роботу, і лише один папірець, вирваний із блокнота аркуш, залишився у візку, мабуть, через недогляд помічника. Невідомо, кому тепер потрібно його віддати. Це могла бути моя справа, – промайнуло в голові К. Староста постійно говорив про те, що справа ця нікчемна. Усвідомлюючи, наскільки неправдоподібне й смішне його припущення, К. спробував наблизитися до слуги, який уважно роздивлявся папірець, це було непросто, бо слуга погано реагував на наближення К. Навіть заклопотаний терміновою й важкою роботою, він знаходив час, щоб нетерпляче й недоброзичливо поглянути у бік К. Тільки тепер, після того як розподіл документів було закінчено, К. здалося, що слуга трохи забув про нього, він узагалі виглядав збайдужілим, і це було зрозуміло після такої виснажливої роботи. З аркушем із блокнота він також не завдавав собі надто багато клопоту, можливо, й не читав його зовсім, а лише робив вигляд. І хоча в кожній кімнаті неймовірно зраділи б цьому додатковому папірцеві, слуга вирішив його долю інакше, приклав палець до вуст і таким чином наказав помічникові мовчати, а потім розірвав аркуш на дрібні шматочки та запхнув собі в кишеню, на ту мить К. ще не встиг наблизитися до нього. Це була перша несправедливість, яку К. побачив у роботі тутешнього секретаріату, хоча, можливо, він неправильно зрозумів дії слуги. Але навіть якщо це була несправедливість, її можна було виправдати, в таких умовах неможливо було працювати без помилок, рано чи пізно вся назбирана лють і неспокій повинні були вибухнути в ньому, і якщо це виявилося всього-на-всього у розриванні малесенького папірця, то це й так було достатньо невинно. Голос скандального чиновника все ще лунав у коридорі, а його колеги, які в усьому іншому рідко погоджувалися між собою, здавалося, були цілком одностайні у ставленні до цього крику. Мабуть, чиновник узяв на себе обов'язок кричати за всіх, а вони підтакували йому кивками голови й поодинокими вигуками, ніби заохочували не здаватися. Але слуга більше не переймався цим, він завершив свою роботу, показав на візок, помічник узявся за ручку, і вони закрокували геть, звідки прийшли, тільки задоволені. Вони йшли так швидко, що візок перед ними аж підстрибував. Тільки одного разу вони здригнулися й озирнулися, коли чиновник, який не припиняв кричати і перед дверима якого тепер опинився К., щоб дізнатися, чого ж той домагається, здавалося, перестав знаходити розраду в крикові, тому намацав кнопку електричного дзвінка і, відчувши неабияке полегшення, почав безперервно дзвонити замість того, щоб волати. У відповідь на це в сусідніх кімнатах заворушилися, що означало згоду з діями колеги, напевно, він робив щось, що всі давно прагнули зробити, але змушені були відмовляти собі в цьому з якихось незбагненних міркувань. Можливо, таким чином цей пан намагався викликати обслугу, тобто Фріду? Тоді йому доведеться довго дзвонити. Фріда зараз була зайнята тим, що кутала Єремію у вологі простирадла, а навіть якщо він уже одужав, то в неї все одно не було часу, бо вона лежала в його обіймах. Але дзвінок викликав миттєву реакцію. Здалеку по коридору поспішав сам господар заїзду, вбраний у все чорне і защібнутий на всі ґудзики, як завжди, але він біг так, що, здавалося, геть забув про поважність власної персони, із розпачливо простягнутими вперед руками, ніби його кликали через якесь велике нещастя і тепер він біжить, щоб упіймати його й задушити в себе на грудях, а коли дзвінок на мить замовкав, господар підстрибував і поспішав іще більше. За ним, із солідним відставанням, бігла його дружина, вона також простягнула руки вперед, але її кроки були значно меншими, а рухи – манірними. К. подумав, що вона, напевно, прибіжить надто пізно, господар уже залагодить все сам. І щоб звільнити прохід, К. притиснувся до стіни. Але господар раптом зупинився біля К., так, ніби саме до нього й поспішав, а відразу за ним підбігла господиня, й обоє засипали його докорами, суті яких він від несподіванки і поспіху не міг збагнути, тим більше, що все супроводжувалося звуком дзвінка з кімнати неспокійного чиновника, а до цього поступово почали додаватися ще й дзвінки з інших кімнат, вже не так із необхідності, як для забави і з радості, що їх переповнювала. Для К. було дуже важливе збагнути як слід свою провину, тому він радо дав господареві взяти себе попід руку і вивести з цього гармидеру, який постійно посилювався, – К. не озирався, бо з іншого боку його схопила під руку господиня. За ними повідчинялися двері, в коридорі завирувало життя, як у тісній і жвавій вуличці, двері попереду, здавалося, нетерпляче чекали, поки К. нарешті піде геть, звільнить від своєї присутності мешканців, а понад усім цим невтомно дзеленчали дзвінки, ніби святкуючи перемогу. Аж коли вони опинилися в тихому засніженому дворі, де стояло кілька повозів, К. нарешті довідався, про що йдеться. Ні господар, ні господиня не могли збагнути, як К. наважився вчинити таке.