— Розпутна, значить, була.
— А ось ти слухай, дядечку. Як ми ото все тоді з Фількою пиячили, мати й приходить до мене, а я лежу: "Чого ти,— каже,— падлюко, лежиш? Харцизяка ти,— каже,— такий". Лається, значить. "Женись,— каже,— ось з Акулькою женись. Вони тепер і за тебе раді віддати будуть, триста карбованців самих грошей дадуть".
А я їй: "Та вона ж,— кажу,— тепер уже на весь світ безчесна стала".— "А ти дурень,— каже,— вінчанням усе прикривається; тобі ж краще, коли вона перед тобою на все життя винною вийде.; А ми б їхніми грішми й підправилися; я вже з Марією,— каже,— Степанівною розмовляла. Дуже слухає". 1А я: "Гроші,— кажу,— двадцять карбованців на стіл, тоді женюся". І от, повіриш чи ні, до самого весілля безпросипу був п'яний. А тут іще Філька Морозов нахваляється: "Я тобі,— каже,— Акульчин чоловіче, усі ребра поламаю, а з жінкою твоєю, схочу, кожнісінької ночь спати буду". А я йому: "Брешеш, собаче м'ясо!" Ну тут він мене по всій вулиці осоромив. Я прибіг додому: "Не хочу,— кажу,— женитися, коли зараз мені ще п'ятдесят карбованців не викладуть!"
— А віддавали ж за тебе?
— За мене? А чому ні? Ми ж не безчесні були. Мій родитель аж наприкінці від пожежі розорився, а то ще багатше за них жили. Анкудим і каже: "Ви,— каже,— голота нещадима". А я й відказую: "Чи мало, мовляв, у вас дьогтем ворота мазано". А він мені: "Що ж,— каже,— ти над нами збиткуєшся? Ти доведи, що вона безчесна, а на всякий роток не накинеш платок. Ось біг, а ось,— каже,— поріг, не бери. Тільки гроші, що забрав, віддай". Ось тоді я з Фількою й порішив: з Дмитром Виковим послав йому сказати, що я його на весь світ тепер збезчещу, і до самого весілля, братику ти мій, безпросипу був п'яний. Тільки до вінчання протверезився. Як привезли нас ото з церкви, посадовили, а Митрофан Степанович, дядько, значить, і каже: "Хоч і не чесно, та кріпко,— каже,— діло зробили й покінчили". А старий, Анкудим, теж був п'яний і заплакав, сидить — а в нього сльози по бороді течуть. Ну, я, брат тоді ось як зробив: узяв я в кишеню з собою пугу, ще до вінчання припас, і так і поклав, що вже натішусь же я тепер з Акульки: знай, мовляв, як безчесним дурисвітством заміж виходити, та щоб і люди знали, що я не дурнем оженився...
— І діло! Значить, щоб вона й надалі почувала...
— Ні, дядечку, ти знай помовчуй. По нашому місцю у нас зараз же од вінчання і в хижу ведуть, а ті поки що там п'ють. От і зоставили нас з Акулькою в хижі. Вона така сидить біла, ні кровинки на обличчі. Перелякалася, значить. Волосся в неї було теж зовсім як льон біле. Очі були великі. І все, бувало, мовчить, не чути її,
наче німа в хаті живе. Чудна зовсім. Що ж, братику, можеш ти це думати: я ото пугу наготував і тут же при постелі поклав, а вона, братику ти мій, як є нічим не винна передо мною вийшла.
— Що ти!
— Ні в чому; як є чесна з чесного дому. І за віщо ж, братику ти мій, вона після цього отаку муку прийняла? За що ж її Філька Морозов перед усім світом збезчестив?
' — Еге.
— Став я ото перед нею тоді, тут же з постелі, нав-колішки, руки склав: "Матінко,— кажу,— Акулино Ку-димівно, прости ти мене, дурня, за те, що я теж за таку тебе вважав. Прости ти мене,— кажу,— падлюку!" А вона сидить передо мною на ліжку, дивиться на мене, обидві руки мені на плечі поклала, сміється, а в самої сльози течуть; плаче й сміється... Я тоді як вийшов до всіх: "Ну,— кажу,— стріну тепер Фільку Морозова — і не жити йому більше на світі!" А старі, то ті вже кому молитися не знають: мати в ноги їй мало не впала, голосить. А старий і сказав: "Знали б та відали, не такого б чоловіка тобі, улюблена дочко наша, знайшли". А як вийшли ми з нею першої неділі до церкви: на мені смушева шапка, тонкого сукна каптан, шаровари плисові; вона в новій заячій шубці, хусточка шовкова,— тобто я її вартий і вона мене варта: ось як ідемо! Люди з нас милуються: я-то сам по собі, а Акулинушку теж хоч не можна перед іншими похвалити, та не можна й погудити, а так що з десятка не викинеш...
— Ну й добре.
— Ну й слухай. Я після весілля другого ж дня, хоч і п'яний, та від гостей утік; вирвався ото я й біжу: "Давай,— кажу,— сюди гульвісу Фільку Морозова,— давай його сюди, падлюку!" Кричу по базару! Ну й п'яний теж був; то мене аж біля Власових піймали та ґвалтом троє чоловік додому привели. А містом балачки йдуть. Дівки на базарі проміж себе гомонять: "Дівоньки, розумниці, ви що знаєте? Акулька ж чесна вийшла". А Філька мені трохи згодом і каже при людях: "Продай жінку — п'яний будеш. У нас,— каже,— солдат Яшка на те й шлюб узяв: з жінкою не спав, а три роки п'яний був". Я йому кажу: "Падлюка ти!" — "А ти,— каже,— дурень. Адже ж тебе нетверезого повінчали. Що ж ти в цьому ділі, після того, тямкувати міг?" Я додому при йшов і кричу: "Ви,— кажу,— мене п'яного повінчали!?
{Лати була тут же вчепилася. "Б тебе,— кажу,— матінко, золотом вуха позавішувано.; Давай сюди Акульку!" Ну й став її мотлошити. Мотлошив я її, брат, мотлошив, годин зо дві мотлошив, доки сам з ніг не звалився; три тижні з постелі не вставала. і
— Воно, звісно,— флегматично зауважив Черевін,— їх не бий, то вони... а хіба ти її застав з полюбовником?
— Ні, застати не застав,— помовчавши і начеб з зусиллям сказав Шишков.— Та дуже вже кривдно стало мені, люди зовсім задражнили, і всьому цьому заводій був Філька. "Для моделі,— каже,— тобі жінка згодилась, щоб люди на неї дивились". Нас, гостей, скликав; таку закрутку закрутив: "Дружина,— каже,—в нього милосердна душа, благородна, увічлива, чемна, всім хороша, ось як у нього тепер! А забув, хлопче, як сам їй дьогтем ворота мазав?" Я.сидів п'яний, а він як ухопить тоді мене за волосся, як ухопить, пригнув донизу: "Танцюй,— каже,— Акульчин чоловіче, я тебе так за волосся держатиму, а ти танцюй, мене потішай!" — "Падлюка ти!" — кричу. А він мені: "Я до тебе з хлопцями приїду й Акульку, твою жінку, при тобі різками випарю, скільки мені схочеться". То я, вір не вір, цілий місяць потому боявся з дому піти: приїде, думаю, збезчестить. Ось за це саме й став її бити...
— Та чого ж бити? Руки зв'яжуть, язика не зав'я жуть. Бити теж багато не годиться. Покарай, повчи та й приголуб. На те жінка.