Карташов. Звичайно.
Мічурін. Чому?
Карташов. Закон.
Мічурін. Ви так обставили себе законами того Менделя, що скоро вже ногою не зможете поворухнути... Час не прийшов! Є час приходу і відходу всього, в тому числі й законів. (До студентів). Висновок який!..
Синицин. Продовжувати. Розберемось.
Мічурін (до Карташова). От. Призначаю його професором. (Жест в бік Синицина). Передаю йому на щастя своє завдання. Коли-небудь народ подякує йому за північний персик. А ви потім... будете базу підводити наукову.
Карташов. Іване Володимировичу, я хотів би нарешті... І взагалі прошу вас не пригнічувати мене в присутності...
Мічурін. Так-так-так... (До Рябова). Степане, займися студентами. Я, здається, повинен поговорити з Євгеном Григоровичем наодинці. Він це любить. (До Карташова). Будьте ласкаві. (Відходить у бік квітучої яблуні, до якої підставлена садова драбинка).
Терентій. Не розходьтесь! Куди ви? Ніякої тобі моральності. Де ви знаходитесь? В академії чудес Івана Володимировича! Тут дихати не можна, а ви — хи-хи-хи, ха-ха...
Мічурін. Терентію, йди сюди... Хвилиночку. (Іде назустріч Терентію). Терентію, я повинен тобі сказати: ти зовсім не вмієш розмовляти з людьми.
Терентій. Я?
Мічурін. Чекай. По-перше, ти завжди втручаєшся не в свої справи.
Терентій. Ну.
Мічурін. Всіх перебиваєш, не даєш закінчити думку.
Терентій. Іване Володи...
Мічурін. Помовчи, так не можна. Потім, ти хвастун. Хвастун і грубіян.
Терентій. Ага, так-так.
Мічурін. Так не можна поводитися з людьми. Адже до нас приходять з великими життєвими питаннями. Треба з людьми м'яко, делікатно.
Терентій. Так-так-так, ага...
Мічурін. Що — ага?.. Чого ти кричав на студентів?...
Терентій. Хто? Я — на студентів? Ви кричали! Ви ображали молодь. На витяжку перед вами не стали! Вам все не подобається! Вчених лаєте...
Мічурін. Яких вчених?
Терентій (дуже тихо, киваючи в бік Карташова). Ось...
Мічурін. Слухай, Терентію. Я в житті жодного вченого не образив. Зрозумів?
Терентій. А чого ви мене професором дражните, академіком?
Мічурін. Зажди, зажди.
Терентій. Ні, ви тепер уже заждіть.
Мічурін. Терентію, не перебивай. У мене й .так скляна голова. Про що я говорю? Ага... (Іде до Карташова). Будьте ласкаві... (Підійшов). Отже, ви мною не-вдоволені?!
Карташов. Так, я вимагаю від вас зовнішньої пристойності, якої ви так добивались від моїх студентів.
Мічурін. Так. Припустимо, ви вже маєте одне очко. Хоч я тут міг би вимагати від вас внутрішньої пристойності. (Показує на стрем'янку під квітучою яблунею). Ось сходи в мій кабінет. Прошу.
Обидва піднімаються по сходах. Мічурін починає займатись опилюванням.
Карташов. Іване Володимировичу!
Мічурін. "Емпіричні викладки"! І це ви сказали студентам з таким відтінком, начебто привезли їх не до мене, а до Терентія.
Карташов. Даруйте, та коли у нас в академії говорять, що ви найталановитіший, великий садівник і емпірик...
Мічурін. Мені однаково, що ви там мелете про мене...
Карташов. Заждіть. Я хочу сказати, що нічого тут не бачу образливого. Ви дійсно найталановитіший емпі-рик-дедуктивіст!
Мічурін. А ви канцелярист!
Карташов. І... і... не ображайте мене... нас можуть почути.
Мічурін. Не турбуйтесь, тут тільки бджоли, але вони зайняті. У мене тут були вчені. Вони не чіпляли на мене ярликів. Вони шапки знімали в моєму саду, а ви отруюєте студентів балаканиною.
Карташов. Пробачте, я читаю курс генетики.
Мічурін. Знаю. Читав ваші жалюгідні витвори, на які прирекла вас мізерність практичних знань. Ви забуваєте, що студенти — сини робітників і селян. Що вони покликані перебудувати землеробство революційними темпами, а не плентатись століття з вашим поетичним сюсюканням — "природа незмінна"!
Карташов. Ніхто не говорить, що вона незмінна. Я кажу, що зміни її непередбачені.
Мічурін. Для дипломованих роззяв. Ви думаєте, ця квітка яблуні існує вічно? Як би не так! Змініть зовнішні умови, і через тисячі років ця яблуня перетвориться на що-небудь інше. Хочете, я зміню цю квітку за п'ять років.
Карташов. Це неможливо!
Мічурін. Це я чув від священнослужителів.
Карташов. Я Дарвіну служу, а не церкві!
Мічурін. А я служу народові. Для вас Дарвін — бог, а для мене — наказ до дії. Тому я його продовжувач, а ви утриманець. Заслужений утриманець дарвінізму!
Карташов. Боже, який ви злий! Я ніколи не думав, що єднання з природою зробило вас таким жорстоким.
Мічурін. Не єднання, а боротьба з чужоучками і любителями... Чого ви до мене їздите? Я знаю чого: того, що все передове всіх республік тягнеться в мій сад. Але заждіть: скоро вас усі, навіть студенти, покинуть.
Карташов. Ви дуже багато на себе взяли.
Мічурін. Так. Я, продовжувач Дарвіна і Тіміря-зєва в Радянській державі, взяв на себе багато. Я не любитель канонів природи. Я творець. Все! Диспут закінчено.
Карташов. Ну, дякую вам. Я думав, ми будемо говорити як вчений з вченим. А все те, що ви мені сказали, і вся ваша запальність і нетерпимість, Іване Володимировичу, яка ігнорує всяку наукову думку...
Мічурін. Не всяку.
Карташов. Е-е... всяку!., на жаль, зайвий раз доводять мені... І ваше небажання провадити суперечку, як її належить провадити на гірських висотах...
Мічурін. Гірських висот досягають, на жаль, не тільки орли, а й ящірки...
К а р т а ш о в. Як ви сказали? Повторіть, що ви сказали?!
Мічурін (помітив студентів). Замовкніть, базіка!
Карташов. Ви страшна людина...
Мічурін. Студенти йдуть. Зараз я буду виказувати вам знаки пошани. (До студентів). Будь ласка, будь ласка! (Злізає з драбини). Ну як?
Наташа. Ми, Іване Володимировичу, прийшли сказати, що ми мріяли про зустріч з вами багато років. Адже ми всі майже — діти ваших учнів. Тільки спочатку від хвилювання розгубились.
Мічурін. Так? Знаєте, я це зразу помітив. І теж розгубився.
Наташа. Ми поклялись одне одному піти з вашого саду професорами.
Мічурін. Прекрасно! Неодмінно! Ми ось з Євгеном Григоровичем багато про вас говорили. Яка людина ваш професор! Яка ерудиція! Яка далекосяжність! Правда, він мене тут таки добре пробрав. Але я не ображаюсь. Що вірно, то вірно. (До Карташова). Так, Євгене Григоровичу...
Карташов. Ні, Іване Володимировичу, ви мене неправильно зрозуміли.