Емілія
Достойна пані, ваша чесність, добрість
Усім відомі, і тому ваш задум
Повинен вдатись. Цю велику справу
Нікому не владнати — тільки вам.
Хай ваша милість зайде у кімнату,
А я негайно королеві нашій
Скажу про благородний задум ваш.
Вона сама хотіла ще сьогодні
До короля послати, лиш боялась
Поважних дам просити буть послами,
Щоб не почуть від них відмови слово.
Поліна
Скажи їй: досі мій язик служив
Мені прекрасно. Як поплине з нього
Вже стільки глузду, скільки є відваги
В моєму серці, — перемога наша!
Емілія Благословенні будьте ви. Я зараз
Піду до королеви.
(Тюремникові)
Вас прошу
Наблизитись.
Тюремник
Якщо її величність
Захоче відіслати доньку, я
Не знаю, як уникнути нагінки
Мені за те, бо ж дозволу не маю.
Поліна
Вам нічого боятися, мій пане.
Дитя було ув'язнене у лоні,
Та хід, подій великої Природи
Його з полону визволив, і це
Не може прогнівити короля,
Бо тут нема провини королеви.
Тюремник
Мене переконали ви.
Поліна
Не бійтесь,
Своєю честю присягаюсь вам:
Між небезпекою і вами стану.
Виходять.
Сцена 3
Зала в палаці Леонта.
Входить Леонт.
Леонт
Нема ні вдень спокою, ні вночі.
Це слабкість — так переживати суд!
Якби не розбирання — половина
Лиш розбирання! — бо ж король розпусний
Утік далеко. (Навіть у думках
Він недосяжний, де вже там карати
Його). Вона ж у мене на гачку.
Тож уявімо: страчено її, —
Згоріла у вогні. Тоді, можливо,
До мене спокій хоч наполовину
Повернеться. Гей, хто там є!
1-й слуга
Чого
Бажаєте, мій пане?
Леонт
Як мій син?
Чи добре спав?
1-й слуга
Так, добре відпочив він. Є надія,
Що й видужає.
Леонт
Благородний хлопчик!
Коли він зрозумів, яка безчесна
У нього мати, в'янути почав.
Той сором близько він узяв до серця,
Його поклав на себе, втратив дух
Веселий, з ним і сон, і апетит,
Так мучився! Тепер мене залиш,
Іди до нього.
1-й слуга виходить.
Клятий Поліксен!
Не думати про нього! По мені
Б'є прагнення моє до помсти: надто
Могутній він, ще й має дуже сильних
Союзників. Облишимо його
До часу слушного. Їй помстимося.
Камілло й Поліксен сміються з мене,
Знущаються з біди моєї. Втім,
Якби я зміг завдати їм удару,
Вони б замовкли. Як вона замовкне,
Бо я над нею маю владу.
Входить Поліна з немовлям, за нею — Антіґон, вельможі та слуга, що намагається її не пустити.
1-й вельможа
Сюди не вільно.
Поліна
Ні, мої панове,
Ви маєте мені допомогти.
Невже ви так злякалися безумства
Цього тирана, що не боїтеся
За королеви вашої життя?
Її невинну душу не забруднять
Усі ці ревнощі.
Антіґон
Замовкни, досить!
2-й слуга
О пані, він цю ніч не спав ні хвильки.
І наказав йому не заважати.
Поліна
Не гарячкуй, добродію, — йому
Я сон несу. А ви навколо нього
Все сновигаєте, неначе тіні,
Зітхаєте, як щось йому верзеться,
Ви відкриваєте канал безсоння.
А я прийшла сюди з цілющим словом,
Правдивим, чемним, щоб його звільнити
Від тягаря отих важких думок,
Що відганяють сон.
Леонт
Що там за галас?
Поліна
Не галас, пане, а важлива зустріч:
Дитя батьків хрещених потребує.
Леонт
Женіть негайно звідси цю нахабу!
Чи не казав тобі я, Антіґоне,
Не допускать її до мене, — знав-бо,
Що прийде.
Антіґон
Я сказав, що їй не можна
Із вами бачитися, гнів-бо ваш
На неї і на мене вдарить,
Леонт
Ти
Над жінкою не владний?
Поліна
Владний, звісно,
Бо совісті не має. Тільки знайте:
Він владу втратить, як лиш ув'язнить
Мене за те, що сповнила я чесно
Обов'язок.
Антіґон
Чи чули ви таке?
Вона закушує вудила, я ж
Їх попускаю, та вона — ні з місця.
Поліна
Володарю мій добрий, я прийшла
До вас, щоб вислухали ви мене,
Служницю вашу, лікарку старанну,
Ще й радницю почтиву, а проте —
Зухвалу, бо наважилась вона,
Вас утішаючи в нещасті вашім,
Почтивість меншу виявлять, ніж ті,
Хто тільки лестить вам... Отож прийшла
Від королеви доброї моєї...
Леонт
Від доброї?
Поліна
Так, доброї, мій пане.
Сказала "доброї" і повторю,
Якби я і останнім чоловіком
Була між тих, що обступили вас,
Собою захистила б я її.
Леонт
Женіть її!
Поліна
Кому очей не шкода,
Хай перший зважиться! Сама піду я,
Та лиш коли закінчу справу. Отже,
Предобра королева, — бо вона
Таки предобра, — народила вам
Цю донечку і дуже просить вас
Її благословити.
(Кладе немовля додолу)
Леонт
Геть іди!
Геть, відьмо, звідси! Викиньте за двері
Цю звідницю підступну!
Поліна
Це брехня!
За вас ще ліпше розуміюсь я
На тих ділах. Так само чесна я,
Як ви безумні, і цього вже досить,
Аби мене усі у цьому світі
Вважали чесною.
Леонт
Продажні душі,
Женіть її. Байстрючку їй віддайте.
(До Антіґона)
Ти, дурню, ти, бабію, дозволяєш
Цій квочці верховодити тобою?
Візьми байстрючку, я тобі сказав.
Віддай її своїй вівці беззубій.
Поліна
Якщо ти доторкнешся до принцеси,
Що ница тільки по його намові,
Твої навіки руки проклену!
Леонт
Боїться він своєї жінки.
Поліна
Так,
І вам би слід боятися своєї.
Тоді б не відмовлялися від власних
Дітей, як ви.
Леонт
О, зрадників кубло!
Антіґон
Клянуся світлом дня, я не належу
До них.
Поліна
Я й поготів. Але один
Тут зрадник є: це той, хто віддає
Священну честь свою, і королеви,
І сина дорогого, і дочки
Оббріхуванням чорним на поталу,
Що мають жала, від мечів гостріші.
Та він, хоча не змушує ніщо
Безвинну жінку проклинать, — не хоче
Підозри корінь вирвати гнилий,
А не такий міцний, як дуб чи камінь.
Леонт
Лайливице з нестримним язиком!
Свойого чоловіка відшмагала,
А зараз б'єш мене. Це не моя
Дитина, це поріддя Поліксена.
Візьміть її і киньте хоч в огонь
Із матінкою.