Баррент кивнув галовою. Він щосили намагався не заснути. Глухий безбарвний голос Дядечка Інгемара, що торочив про таку банальну річ, як Зло, наганяв на нього сон. Його очі вже майже заплющувались.
— Можна, звісно, спитати,— бубонів далі Дядечко Інгемар,— якщо Зло є найвищим надбанням людської природи, чому тоді Найчорніший дозволяє Добру існувати у Всесвіті? Те, чому існує Добро, протягом століть бентежило всіх неосвічених. Зараз я відповім на це питання.
— Невже, Дядечку? — здивувався Баррент, люто вщипнувши себе за стегно, щоб відігнати сон.
— Та спершу,— мовив Дядечко Інгемар,— давай визначимо наше ставлення до нього. Давай вивчимо природу Добра. Давай сміливо й без страху поглянемо в обличчя нашого великого ворога, щоб виявити його справжню вдачу.
— Так,— погодився Баррент, думаючи, чи не варто відчинити вікно. Повіки були немов свинцеві. Він енергійно потер очі і спробував зосередити увагу.
— Добро — це облуда,— розповідав Дядечко Інгемар своїм рівним, безбарвним голосом,— що приписує людині такі неіснуючі чесноти, як безкорисливість, скромність, побожність. Як же довести облудність Добра? У Всесвіті є тільки людина і Найчорніший, отже, служіння Найчорнішому є служінням своїй найвищій, найдосконалішій формі. Таким чином, довівши облудність Добра, ми змушені визнати відсутність його проявів. Зрозуміло?
Баррент не відповів.
— Ти зрозумів? — гостріше перепитав Священик,
— Що? — мовив Баррент, бо куняв із розплющеними очима. Він змусив себе прокинутись і спромігся відповісти: — Так, Дядечку, я зрозумів.
— Чудово. Збагнувши це, ми питаємо, чому Найчорніший дозволив навіть примарі Добра існувати у Всесвіті Зла? Адже Зло не можна буде впізнати, якщо не існуватиме щось відмінне. Найкраща відмінність — протилежність. А протилежністю Зла є Добро,— Священик переможно усміхнувся.— Все так просто і ясно, правда?
— Авжеж, Дядечку,— мовив Баррент.— Хочете ще трохи вина?
— Лише крапельку,— погодився Священик.
Він ще десять хвилин розповідав Баррентові про природне й чарівне Зло, притаманне польовим і лісовим звірам, і порадив йому наслідувати ті нелукаві створіння. Врешті він закінчив і підвівся.
— Я дуже радий, що ми змогли трохи побалакати,— мовив Священик, приязно потискаючи Баррентову руку.— Можна розраховувати на те, що в понеділок ви прийдете на нічну відправу?
— Відправу?
— Авжеж,— мовив Дядечко Інгемар.— Щопонеділка опівночі ми відправляємо Чорну месу в Маленькій Шабашній Церкві на Кірквудській дорозі. Після меси Група Жіночого Сприяння звичайно готує закуски, а громада влаштовує танці й хорові співи.— Все це дуже весело,— він широко усміхнувся.— Бачите, навіть служіння Злу може розважати.
— Певен, що це так. Я прийду. Дядечку.
Баррент провів Священика до дверей. Замкнувши вхід, він замислився над тим, що розповів Дядечко Інгемар. Безперечно, на службу треба ходити. Власне, тебе примушують. Він лише сподівався, що Чорна меса не буде такою нудною, як Інгемарове тлумачення Зла.
Священик приходив у п'ятницю. Наступні два дні Баррент працював. Він отримав вантаж гомеопатичних трав і корінців від свого агента з району Кривавої Ями. На те, щоб розібрати й класифікувати їх, пішов майже весь день, а другого дня він розкладав їх у відповідні банки.
У понеділок, вертаючись до крамниці після обіду, Баррент, як йому здалося, бачив ту дівчину. Він кинувся за нею, але загубив її в натовпі.
Прийшовши додому, Баррент побачив, що під двері йому підкинули листа. Це було запрошення до поблизького Магазину Снів. Писали таке:
"Любий Громадянине!
Ми користуємося нагодою привітати нашого нового сусіда й пропонуємо Вам послуги найкращого, на нашу думку. Магазину Снів на Омезі.
За надзвичайно низьку ціну ми видамо Вам сни на будь-який смак. Ми спеціалізуємося на снах, що воскрешають пам'ять про Землю. Ви пересвідчитесь, що Ваш сусіда Магазин Снів пропонує Вам найкращі замінники життя.
Як Вільний Громадянин, Ви, напевне, захочете скористатися нашими послугами. Чи можна сподіватись, що Ви завітаєте до нас протягом тижня?
Власники".
Баррент відклав листа. Він не уявляв собі, що таке Магазин Снів і чим ті сни викликаються. Треба буде довідатися про це. Незважаючи на люб'язні слова запрошення, тон його був категоричний. Безперечно, відвідини Магазину Снів були одним із обов'язків Вільного Громадянина.
Та втім, обов'язок може бути приємним. Назва Магазину Снів звучала знадливо. А за справжнє відновлення пам'яті про Землю можна віддати все, що заправлять власники.
Проте з цим можна зачекати. Цієї ночі відбудеться Чорна меса, і туди вже йти конче необхідно.
Баррент вийшов із крамниці об одинадцятій вечора. Він хотів трохи погуляти по Тетрагіду, перш ніж іти на службу, що починалась опівночі.
Вілл вирушив на прогулянку, почуваючи себе добре і впевнено. І все-таки завдяки незбагненній і несподіваній омезькій природі він мало не помер, поки дістався до Маленької Шабашної Церкви на Кірквудській дорозі.
РОЗДІЛ СЬОМИЙ
Коли Баррент вийшов на прогулянку, був вологий, гарячий, майже задушливий вечір. У темних вуличках ніде не чулось ані найменшого вітерцю. Хоча на ньому були тільки чорна дірчаста сорочка, шорти, сандалі й пістолетний ремінь. Баррент почувався так, ніби його загорнули в грубу ковдру, Більшість мешканців Тетрагіда, крім тих, що вже прийшли на шабаш, поховалися в прохолоді своїх квартир. Темні вулиці майже збезлюдніли.
Баррент трохи сповільнив ходу. Кілька людей, яких він перестрів на дорозі, тікали до своїх домівок. Цей мовчазний, похмурий біг гарячими вулицями, по яких і ходити важко, наганяв страх. Баррент пробував з'ясувати, що сталося, та ніхто не зупинявся. Один старий крикнув йому через плече:
— Тікай з вулиці, бевзе!
— Чому? — спитав його Баррент.
Дід прогарчав щось нерозбірливе й заквапився далі.
Баррент ішов, нервово обмацуючи руків'я свого пістолета. Коїлося щось дивне, але він не міг збагнути, що саме. Найближчим притулком була Маленька Шабашна Церква, але до неї — півмилі. Мабуть, найліпше йти туди і бути якомога пильнішим.
За кілька хвилин Баррент залишився сам, усюди були закриті двері й віконниці. Він ішов серединою вулиці, розстебнувши кобуру, готовий відбити будь-який напад. Може, сьогодні якесь незвичайне свято на кшталт Дня Посадки. Може, полюють на Вільних Громадян. На такій планеті, як Омега, все можливо.