Та й до чого була вся ота наука! Він геть-чисто все позабував; якби так довелося продовжити студії тут, йому було би непереливки. Він пригадав собі, як раз удома на цілий місяць захворів — як же важко було йому потім знову наздогнати перерване навчання. І як давно він уже не мав у руках жодного підручника, крім отого англійською мовою, з купецького листування.
"Гей, молодий чоловіче, — почув раптом Карл, — а чи не могли би Ви стояти собі деінде? Жахливо дратує, коли Ви отак витріщаєтеся. Можна врешті-решт хоч о другій ночі сподіватися безперешкодно попрацювати на балконі. Ви щось від мене хочете?"
"Ви вчитеся?" — спитав Карл.
"Так-так", — сказав чоловік, використовуючи цю втрачену для навчання мить, щоби по-новому впорядкувати свої книжки.
"Тоді я Вам не перешкоджатиму, — сказав Карл, — та й узагалі вже йду до кімнати. На добраніч".
Чоловік навіть не відповів, із несподіваною рішучістю, усунувши цю перешкоду, він знову взявся за навчання і важко спер чоло на праву руку.
Тут Карл, уже стоячи перед самою завісою, раптом згадав, чому він взагалі сюди вийшов, він же й досі не знав, що з ним. Що ж це так обтяжує голову? Він сягнув туди руками і закляк із подиву, там не виявилося жодної кривавої рани, як він побоювався в темряві кімнати, а тільки досі ще волога, схожа на тюрбан пов'язка. її видерли, судячи з клаптів мережива, що стирчали то тут, то там, із якоїсь старої Брунельдиної білизни, Робінсон, мабуть, нашвидкуруч перев'язав нею Карлові голову. Ось тільки забув викрутити, і вся вода, заки той був непритомний, стікала йому обличчям і затекла під сорочку, нагнавши на нього такого жаху.
"Не інакше, Ви й досі там?" — спитав чоловік, зиркнувши в бік балкона навпроти.
"Тепер я вже напевно йду, — сказав Карл, — мені треба було тільки на щось подивитися, в кімнаті геть темно".
"Хто Ви такий?" — сказав чоловік, закладаючи вічне перо в книжку й підходячи до поруччя. "Як Вас звати? Як Ви опинилися в цих людей? Давно вже тут? А на що Ви хотіли подивитися? Увімкніть же і свою жарівку, щоби я Вас побачив".
Карл так і зробив, але перш ніж відповісти, щільніше затягнув дверну завісу, щоби зсередини нічого не зауважили. "Пробачте, — сказав він пошепки, — що я говорю так тихо. Якщо вони мене почують, знову здіймуть ґвалт".
"Знову?" — спитав чоловік.
"Так, — сказав Карл, — адже щойно ввечері у мене вийшла з ними велика сутичка. Мабуть, у мене тут страхітлива ґуля". І він обмацав потилицю.
"А що то була за сутичка?" — спитав чоловік, а оскільки Карл не одразу відповів, додав: "Мені спокійно можете звірити все, що Вам проти цього панства накипіло на серці. Бо я ненавиджу їх, усіх трьох, а надто вже ту їхню мадам. І, до речі, дуже здивувався би, якби вони досі Вас проти мене не налаштовували. Звати мене Йозеф Мендель, я студент".
"Так, мені й справді про Вас розповідали, але нічого злого. Здається, Вам якось довелося полікувати пані Брунельду, чи не так?"
"Істинна правда, — сказав студент і засміявся, — а що, канапа ще досі смердить?"
"Ще й як", — сказав Карл.
"О, це мене дуже тішить, — сказав студент, проводячи рукою по волоссю, — а чому ж Вам набивають ґулі?"
"То була суперечка", — сказав Карл, розмірковуючи, як би то студентові пояснити. Але тоді перебив сам себе і сказав: "А хіба я не перешкоджаю?"
"По-перше, — сказав студент, — Ви вже потурбували мене, а я, на жаль, такий нервовий, що потребую чимало часу, аби заспокоїтися. Відколи Ви затіяли ці походи балконом, я взагалі не просунувся ні на йоту. Але по-друге, я завжди роблю о третій перерву. Отож спокійно розповідайте. Та воно й цікаво".
"Все дуже просто, — сказав Карл, — Делямарш хоче, щоби я був їхнім служником. А я не хочу. Най-радше я б іще увечері пішов. Але він не хотів мене випустити, замкнув двері, я намагався їх виважити, і так між нами виникла бійка. Я дуже нещасливий, що й досі тут".
"А хіба у Вас є якась інша праця?" — спитав студент.
"Ні, — сказав Карл, — але на цьому мені зовсім і не залежить, головне вирватися звідси".
"Послухайте-но лишень, — сказав студент, — йому на цьому не залежить". І обоє хвильку помовчали.
"А чому ж Ви не хочете залишитися в цих людей?" — спитав відтак студент.
"Делямарш — паскудна людина, — сказав Карл. — Я не перший день його знаю. Якось я цілий день прокрокував із ним і був дуже радий, коли його спекався. І тепер маю стати його служником?"
"Якби всі служники у виборі господарів були такі вибагливі, як Ви! — сказав студент і, здавалося, посміхнувся. — Дивіться, удень я продавець, найнижчого рангу продавець, радше навіть хлопчик на побігеньках у торговому домі Монтлі. Цей Монтлі, без сумніву, негідник, але не це мене бентежить, лютить мене тільки те, що він мені так жалюгідно платить. Отож беріть приклад із мене".
"Що-що? — сказав Карл. — Удень Ви продавець, а ночами вчитеся?"
"Так, — сказав студент, — по-іншому не виходить. Я пробував уже і так, і сяк, але такий спосіб життя виявився найліпшим. Кілька років тому я був просто студентом, день і ніч, знаєте, ось тільки що від цього мало не помер із голоду, спав у якійсь брудній старій
дірі, а в тодішньому вбранні навіть не наважувався увійти до авдиторії. Але з цим покінчено".
"Коли ж Ви тоді спите?" — спитав Карл, зачудовано поглянувши на студента.
"Гай-гай, спати! — сказав студент. — Спати я буду вже по студіях. А наразі тільки п'ю каву". І він обернувся, витяг з-під столика великий термос, націдив із нього філіжаночку кави і влив її в себе, як поквапно ковтають ліки, аби тільки не відчути їх на смак.
"Чудова річ ця кава, — сказав студент, — шкода, що Ви так далеко, інакше я передав би й Вам трішки".
"Мені не смакує кава", — сказав Карл.
"Думаєте, мені смакує? — сказав студент і зареготав. — Але що би я без неї робив. Без цієї кави Монтлі миттю мене звільнив би. Я постійно кажу "Монтлі", хоч він, зрозуміло, навіть не здогадується, що я існую на світі. Навіть не знаю, що було б зі мною в крамниці, якби під лядою в мене не було постійно напоготові такого самого великого термоса, як оцей, бо я ще ніколи не пробував обійтися без кави, але повірте, я тут же заснув би, просто-таки за лядою. На жаль, вони про щось здогадуються, мене там прозивають "кавою", що за дурнуватий жарт і як він мені нашкодив у просуванні по службі".