40] Тобі відкриті всі його діла,
41] Як любить, як надіється, як вірить, —
42] І для очей твоїх безсила мла.
43] Тут громадян своїх держава мірить
44] За вірою; нехай же скаже й він,
45] Як міру він і прославляє, й ширить".
46] Мов бакалавр, на запит не один
47] Відповідати вчителю готовий
48] Не висновком — переліком причин,
49] Так зброю зготував я для відмови
50] Огню, в якому язики вились,
51] Щоб сповідати вірувань основи.
52] "Християнине добрий, зголосись:
53] У чому віра?" Я звернув обличчя
54] До сяйва, звідкіля слова лились,
55] А потім озирнувсь на Беатріче,
56] Яка зробила миттю знак мені,
57] Що джерело мене відкрити кличе.
58] "Коли дозволить ласка таїні, —
59] Почав я, — перший в раті цій хоробрій
60] Хай чує сповіді слова ясні!-
61] І далі:— Як писав громаді добрій
62] Твій славний брат, що ви з ним Риму шлях
63] Прямий накреслили на світлий обрій,
64] Це сутність у сподіваних речах
65] І певний доказ у речах незримих, —
66] У цьому зміст її в моїх очах".
67] І я почув: "До істин незборимих
68] Піднісся ти, коли підніс її
69] До сутностей, з усіх найбільше чтимих".
70] І знову я: "Глибин тих, що мої
71] їх бачать очі, йдуть з вершини миру,
72] Навік позбавлені земні краї,
73] Буття яких спирається на віру,
74] Надії теж на ній самій лежать,
75] Тому вона й являє сутність щиру.
76] На вірі висновки побудувать
77] Ми мусим, як звання убоге змістом, —
78] Тож треба доказом її вважать".
79] Тоді я вчув: "Коли б то тайнам чистим
80] Навчав би зрозуміло богослов,
81] То не було б чого робить софістам".
82] Дихнувши ще, докинула любов:
83] "В монеті цій посвідчили учені
84] Вагу та вартість складових основ.
85] Скажи, чи є вона в твоїй кишені?"
86] І я: "Атож, блискучим кругляком,
87] В карбівці ж сумніву немає в мене".
88] І вчув я, як сяйнула язиком
89] Глибінь вогню: "Де камінь самоцвітний,
90] З якого добрі йдуть діла цілком,
91] Знайшов ти?" І тоді я: "Дощ привітний
92] Святого Духа, що так рясно ливсь
93] Пізніш по шкірі ветхій і новітній, —
94] Це силогізм, який мені явивсь
95] Таким вже гострим, супроти якого
96] Всяк інший нам тупим би уявивсь".
97] І я почув: "Із давнього й нового
98] Учень ти склав уявлення своє,
99] Та чи ти певен, що вони від Бога?"
100] І я: "На те ґрунтовний доказ є —
101] Діла чудесні дальші, бо не плавить
102] Заліза в них природа й не кує".
103] Відказано: "Хто ж певності добавить,
104] Що тим були діла ці? Тут же те,
105] Що треба довести, за доказ править".
106] "Весь світ прийняв учення пресвяте, —
107] Сказав я, — без чудес, і це доводить,
108] Що чудеса всі — марнота й пусте.
109] Ти став, голодний та худий, виходить
110] На поле й готувати гарний збір,
111] Що нині терен, не колосся родить".
112] Замовкнув я, й святий високий двір
113] Тут розпочав у сферах "Бога хвалим"
114] На голос, узвичаєний для зір.
115] І славний вождь, вивчавши цаль за цалем
116] Гілля моє, яка в нім чистота,
117] Закінчуючи листом не опалим,
118] Почав ізнову: "Ласка пресвята,
119] Любивши розум в тебе, розтуляла,
120] Як розтуляти слід, твої уста.
121] Це добре, що у тебе віра стала,
122] Але коли ж у вірі ти достиг
123] І як хвала її в тобі постала?"
124] "Ти, любий отче й душе, бачить зміг
125] Те, в що так вірив, аж у гроб спустився
126] Куди прудкіше од юнацьких ніг, —
127] Почав я, — хочеш ти, щоб я відкрився,
128] У чому віра ця тверда моя,
129] І ще, чому у ній я утвердився?
130] Відповідаю: вірю в Бога я, —
131] Любов'ю й волею дає, незрушний,
132] Єдиний, вічний небу він буття.
133] Хоча у фізиці є довід слушний
134] І в метафізиці те ж маєм ми,
135] Ллють докази, як Богу дощ послушний,
136] Мойсей, усі пророки та псалми,
137] Євангеліє й ви, що вийшли з кущі
138] Вогню богонатхненними людьми.
139] Я вірю в три особи вічно сущі
140] І в сутність їх троїсту і одну,
141] Де з "єсть" пов'язуються "суть" найдужче.
142] Всю Божої природи таїну,
143] Яку моє тут слово розливає,
144] В євангельську сокрито глибину.
145] У ній початок, іскра в ній тепла є,
146] Що миттю пломеніє по стезі
147] Й зорею неба у мені палає".
148] Як володар, що дякує слузі
149] Та обійма на знак благовоління,
150] Що вість приніс він швидше, ніж возій,
151] Мені утішне дав благословіння
152] І тричі облетів, коли я стих,
153] Апостольський вогонь — з його ж веління
154] Я й мовив, бо зрадів зі слів моїх.
ПІСНЯ ДВАДЦЯТЬ П'ЯТА
1] Якщо колись в поемі цій священній,
2] Де рук доклали небо і земля,
3] А я в роботі гнувся цілоденній,
4] Нарешті втишу лють, яка збавля
5] Мене кошари, де я спав ягнятком,
6] Не знав, що вовча зграя виробля, —
7] То з іншим голосу і вовни статком
8] Вернусь, поет, і вкриюся вінком
9] В хрещальні, де я світло взнав малятком,
10] Бо в віру увійшов, яка цілком
11] Єднає душі з Богом; ради неї
12] Петро витав у мене над чолом.
13] Тут хтось наблизився в сяйній киреї
14] З юрби, де був і перший серед тих,
15] Що стали по Христі архієреї.
16] І Беатріче в почуттях святих
17] Сказала: "Глянь-но, глянь! Ідуть в Галісью
18] Вождя цього вславляти з місць усіх".
19] Як любий голубок літає виссю,
20] А вгледить любку — пада з вишини,
21] І, вдвох туркочучи, кружляють віссю, —
22] Так — я побачив — князь той видатний
23] Зустрівся радісно з своїм співбратом,
24] І страву вславили удвох вони.
25] Врочисті, світлі, як великим святом,
26] Обидва мовчки встали пред мене,
27] Засліплюючи сяєвом багатим.
28] І владарка лице звела ясне
29] Й сказала: "Душе в огняному диску,
30] Ти місто наше описав сяйне, —