А росіянин тягнув ще далі, поки не досягли округленого даху. Руперт зовсім утратив самоконтроль і все мацав та мацав, ніби хотів обійняти руками те місто. Але Михайло почав штовхати його нагору.
Вони вигулькнули на поверхню, підпливли до човна й залізли в нього, мокрі, незграбні. Лице Ніни аж сяяло від радості.
— Нарешті!
— Це просто чудово! —— пояснював Руперт.— Навіть ліпше, ніж я собі уявляв.
— А Михайло казав, що ви нічого не побачите.
— Так навіть краще,— вів своєї Руперт.— Місто поховане під тисячолітнім намулом.
Аматор запитав, чому краще.
— Бо колись ви зчистите намул і знайдете місто у всій своїй первозданній красі. Намул збереже його.
Ніна переклала, і Михайло кивнув.
— Так, ми неодмінно це зробимо,— заявив він,— Але для цього доведеться осушити бухту, де відпочивають тисячі людей.
Потім запитав Руперта, чи не досить уже на сьогодні.
— Ні, ні. А є тут ще щось цікаве?
— Кажуть, далі — інша частина міста. Водолази твердять, що знаходили там амфори, проте мені нічого не траплялося.
— Давайте спробуємо,— вигукнув Руперт по-росій-ськи.
— Не треба,— прохала Ніна.— Годі!
— То ну-бо, Ніно, не псуйте мені настрою. Нема чого турбуватися. Ходімо, Михаиле.
Той запустив мотор, і вони знову од'їхали ярдів на сто. Од крейсера саме одходили дві шлюпки з матросами. Чотири підводні човни стояли поряд біля понтона.
Руперта злякало, що він так близько од них з аквалангом.
— А пірнати тут дозволяється? — запитав він.
— Так.
Руперт напнув маску, і Михайло застережив, що тут дуже глибоко і потрібно частіше одкривати кран. Якщо Руперт відчує запаморочення, треба негайно виринати.
Ніна дратувалася під своєю парасолею, а вони знову ско чили через борт і сховалися під водою. Руперт одразу пустився на дно, та його чомусь все не було. Він задихав частіше і продовжував працювати ногами, поки раптом не відчув щось липке і не збагнув, що досят дна. Густий намул огорнув його, противний і слизький.
Цього разу він десь загубив Михайла. Тому взявся наосліп обмацувати дно. Йому здавалось, що плавав в киселі. Та ось натрапив на уламок цегли і запхнув його в шорти.
Захоплення було дужче за обережність, і Руперт забув про все на світі. Повітря одгонило тухлим, та він не звертав уваги. Похопився лише тоді, коли потемніло в очах. Намацавши кран, одкрутив його, але нудота не одходила. Тоді вдарив ногами об дно, щоб виринути. Але зробивши коло, зрозумів, що не йде вгору. До того ж у темряві годі було визначити напрям. Його вже так нудило, що хотілося здерти маску, і лише величезним напруженням волі стримав себе.
Знову одіпхнувся й запрацював ногами; до поверхні було далеко, а йому ставало дедалі гірше. Руперт відчув, що втрачає свідомість.
Сидячи під парасолею, Ніна побачила, як він виринув з похиленою на плече головою, і зрозуміла, що йому кепсько. Погукала Михайла, але той, виринувши та не побачивши Руперта, знову пірнув.
Тоді вона кинулась у воду. За кілька помахів рук досягла місця, де потонув Ройс і, коли голова його з'явилася на поверхні, вхопила за волосся та почала кликати Михайла.
— Гаразд,— почула нарешті,— я тримаю його. Михайло здер з Руперта маску й потягнув до човна. Той
довго лежав без тями на дні, потім він виблював і, відкривши очі, побачив над собою Ніну. З неї патьоками стікала вода.
— Руперте...
Він знеможено сів і, поглянувши на їхні злякані обличчя, збагнув, що сталося.
— Я дуже шкодую...— промимрив ледь чутно. Ніна підвела його, а Михайло зняв акваланг.
— Як ви себе почуваєте? Що трапилось? — допитувалась Ніна.
— Уже все добре. Мабуть, я втратив свідомість — забув одкрутити кран...
— Так,— потвердив Михайло.— Або ж відкрутили не до кінця.
Руперт винувато глянув на Ніну. Вона ніяк не могла заспокоїтись; одяг і волосся були геть мокрі, а шия й лиц£
горіли, обпечені палючим сонцем. Коли їхні погляди зустрілися, Ніна раптом зітхнула й одвела очі.
— Треба негайно одвезти вас на берег,— затурбувалась вона.
— Та мені зовсім добре,— запевнив він.— Передайте Михайлові, що я дуже шкодую... то була виключно моя вина.
Аматор теж перелякався, але ні на мить не втратив самовладання; Руперту було навіть приємно з цим мужнім і відданим юнаком.
— Я одвезу вас на той бік,— запропонував Михайло,— і ми поглянемо на рештки турецької фортеці. Там і відпочинемо, принаймні, поблизу не буде стільки цікавих.
— Але ж ми пливли звідти,— здивувалася Ніна.
— То й що? Причалити ліпше там.
Ніна кивнула. Тепер вони всі розуміли одне одного. Навіщо іншим знати про те, що трапилось? Михайло запустив мотор. Коли пропливали повз підводні човни, Руперт запитав себе, чи може він визначити їхній тоннаж, силу і озброєння. Він глипнув на Ніну і опустив— очі.
Вона пригладжувала мокре волосся*
— Як ви себе почуваєте? — тепер запитав він.
Вона лиш кивнула і глянула на свій мокрий одяг.
Гаряча хвиля вдячності й поваги до неї зігріла Рупертові серце. Як дивно, подумав він, за одну мить Ніна одплатила йому за все, що він зробив для її чоловіка протягом шести місяців. Він розумів, що міг би втонути, якби вона вчасно не витягла його. Рупертові хотілося висловити їй свою подяку, та нараз побачив, що крізь мокре плаття видно все її тіло.
Він одвів очі й нічого не сказав,
РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ
Руперт зателефонував Джо із санаторія для працівників Півночі. Тут відпочивали жінки й чоловіки, схожі на лапландців, а також російські льотчики, геологи та метеорологи. Всі вони висловлювали захоплення пригодами його й Олексія.
— Як почуває себе Тесе? — кричав він у трубку на весь санаторій.
— Краще,— почувся нерозбірливий голос.— Меріен встановила те ж, що й російські лікарі. Запалення товстої кишки. Але вона не вважає це небезпечним.
— Може, покласти її в лікарню?
Він повторив кілька разів і не розібрав відповіді, та здогадався, що Джо, певно, сказала: "Так. З'ясується за кілька днів". Потім почув:
— Зараз вона в садочку, грається з Фіджем.
Про повернення в Радянський Союз навіть не згадала, і Руперт чомусь радів. Все говорило за те, що без неї краще.
В Лондоні було ще рано, а в Гагрі вже пообідали, і він розумів, що заважає іншим відпочивати. За розпорядком всім належало спати. Та звістка про Тесе була для нього радісною, і Руперт розсівся в кріслі біля великого круглого стола, накритого плюшевою скатертиною, і завів мову з кількома відпочиваючими. Дехто з них задавав такі складні питання про його перебування в Арктиці, що він навіть не міг на них відповісти.